Історія латинського шрифту

Римська писемність

Найважливішою умовою для розвитку будь-якої писемності є еволюція алфавіту. Латинський алфавіт - підсумок тривалого розвитку грецької писемності в римське. Латиняни - жителі Рима і його околиць, звідси й назва - латинський. Остаточний вид латинський алфавіт одержав лише в I столітті до н.е. Він складався з 21 знака.

В I-V століттях н.е. відбувалася значна еволюція графіки букв. Основа форми залишалася, мінялися способи накреслення. Це обумовлювалося різними причинами: пошуком більш простих і раціональних форм букв, легкості й швидкості їхнього накреслення й читання. Не всяка простота є раціональною. Можна додати буквам найпростіші форми ( квадрат, трикутник, коло), але шрифт від цього не буде легким для читання і простим для писання. Тільки ті форми букв можуть задовольнити й пишучого й читача, які сполучають простоту з диференційованістю , тому що око легко зможе відрізняти знаки друг від друга, схоплювати разом групу букв і навіть слів, а при написанні просто й швидко розставляти їх у певній близькості.

На рубежі нової ери римська писемність ще не відповідала всім цим вимогам, тому що букви більше викреслювалися, чим писалися, і розташовувалися між двома лінійками, що могло стомлювати зір. Маюскульне написання було суцільним, були відсутні інтервали між словами, геометричність форм букв збільшувала важкість написання. Пройдуть століття, перш ніж писемність знайде риси мінускула, що ознаменує собою утворення нового графематичного складу латинського алфавіту.

Існує дві теорії розвитку римської писемності. Відповідно до першої теорії, писемність розвивалася на базі монументальної. Перейшовши в книги, монументальна писемність ( за формою квадратна) витягнулася (рустика). Пізніше, на пергаменті, вона закруглилася (унціал).

Всі три види написання були маюскульними. Із квадратних римських капіталів утворився також маюскульний старий римський курсив. На воскових табличках він являв собою суцільно вертикальні або вигнуті лінії; на папірусі - закруглився, набувши більшу ясність. Так утворився новий римський курсив, що мав помітні виносні елементи. Він і з'явився першим мінускулом.

Нову теорію в 50-х роках ХХ сторіччя висунув Ж.Маллон. Головна теза його теорії полягає в тім, що розвиток писемності відбувається в сфері шрифту звичайного, котрим володіє маса грамотних людей. Саме в цьому шрифті, що не вимагає особливої старанності написання, відбуваються найважливіші зміни форм букв і прийомів написання. Від звичайного шрифту утворюються й каліграфічні варіанти: капітальне квадратне й капітальне рустичне, які призначалися для особливого роду робіт і вимагали спеціальної виучки. Дослідження показали, як варіював звичайний шрифт залежно від знарядь писання, положення писального матеріалу, старанності написання текстів. Каліграфічні ж варіанти протягом сторіч майже не змінювалися й були свого роду тупиками в розвитку графіки шрифту.

Маллон указує на два етапи розвитку римського капітального шрифту: I-II століття й III - IV століття. В I - II століттях у римлян існували два основних види написання. Головний вид - класичний звичайний шрифт, що застосовувався в рукописах, книгах і ділових актах й мав найбільш широке застосування й поширення. Інший вид - каліграфічні варіанти ( капітальне квадратне й капітальне рустичне написання під загальною назвою "капітальний шрифт", у якому букви виконувалися крупно із сильним натиском; воно застосовувалося на унікальних пам'ятниках, у розкішних книгах, афішах, державних актах).

а)

б)

в)

Рис.11 Види римського капітального письма: а) капітальне квадратне письмо; б) капітальне рустичне письмо; в) дукт й кути письма букв латинського алфавіту.

До III століття в написанні відбулася зміна: утворилися новий звичайний шрифт, названий первісним мінускулом, і унціал як каліграфічний варіант. Новий звичайний шрифт відрізнявся від колишнього (класичного) зміненим кутом написання, положенням писального матеріалу (сувій - рання форма рукопису, згорнутої в рулон, був паралельний плечам при писанні, кодекс - рукопис у вигляді сучасної книги, розташовувався навскоси, як ми кладемо тепер зошит), зміненими графічними формами й дуктом багатьох букв. Ця зміна відбилася й у каліграфічному варіанті - унціалі.

Капітальне квадратне письмо. Для нього характерні наступні ознаки:

- більшість букв мають такі пропорції, при яких вони разом із зарубками вписуються у квадрат;

- букви поставлені вільно;

- розривів між словами немає;

- рядки розташовуються на відстані одного корпуса;

- кут письма дорівнює 25° - 30°;

- знаряддям писання могли бути калам (очеретяне перо), пташине перо й навіть бронзове перо;

- маюскульний шрифт.

Капітальне рустичне письмо. Йому властиві:

- витягнуті пропорції букв (5:3);

- дуже тонкі вертикалі й жирні горизонтальні штрихи;

- написання суцільне, пізніше слова в деяких випадках розділяються крапками;

- проміжки між рядками дорівнюють половині корпуса букви;

- кут письма - не менш 60°;

- знаряддя писання й дукт ті ж, що й у квадратних капіталах;

- маюскульний шрифт.

Унціальний шрифт.. Значення слова унціал зв'язують зі словом унція (дванадцята частина), оскільки в колонку по ширині писалося, як правило, по 12 букв (рядок).

Унціал відрізняється:

- округлістю букв;

- є каліграфічним варіантом первісного мінускула;

- наявністю помітних виносних ліній;

- пропорцією букв близькою до квадрата, але деякі з них по ширині більше висоти;

- вертикалі й округлі елементи виведені масно;

- відстань між рядками не менш одного корпуса;

- написання суцільне;

- кут листа незначний або дорівнює 0°;

- дукт багатьох знаків змінився зі зміною графіки.

Рис.12 Римський курсив

Шрифт раннього середньовіччя.

Цей шрифт відрізнявся значною розмаїтістю. Роздробленість Європи привела до появи різних національних особливостей шрифту молодих "варварських" народів. Загальний рівень розвитку значно знизився в порівнянні з античною епохою, скоротилося число грамотних людей.

Центрами писемності стають монастирські скрипторії (майстерні писемності). Ізольованість скрипторій збільшувала розмаїтість шрифтів. В VI - VIII століттях у романізованих країнах й у самій Італії розвиток писемності йшов від різноманіття до уніфікації, і до кінця VIII століття завершилося утворенням єдиного шрифту.

Оскільки в епоху раннього середньовіччя шрифт став привілеєм переписувачів-професіоналів, які надавали особливого значення його красі, роль звичайного шрифту звузилася. Одержали розвиток каліграфічні варіанти. Унціал придбав більш мінускульний характер.

До VIII століття первісний мінускул через ряд проміжних форм одержує повне завершення в каролінгському письмі. Каролінгський мінускул проникає із книжкового письма в документи й звичайне письмо, витиснувши всі інші види.

Рис.13 а) еволюція букв латинського письма (колонка зліва та верхня строчка); б) унціальне письмо; в) Каролінгський мінускул.

З території Каролінгської імперії цей вид письма попадає в Рим, Іспанію, Англію. Утворення каролінгського мінускула з'явилося значним етапом у розвитку європейської писемності.

Характерні риси каролінгського мінускулу:

- букви стали пряміше, дрібніше й більше стислими;

- дукт в основному зберігся колишнім;

- збільшився кут письма- 15°;

- характерніше стали форми букв a, b, d, f, e, g, r;

- письмо розташовувалося між чотирма лінійками;

- виносні елементи, як правило, не менш одного корпуса;

- відстань між рядками рівнялося трьом корпусам;

- букви стояли вільно, були рівно виписані;

- слова писалися більш-менш роздільно, але не завжди чітко;

Повна диференційованість букв дозволила значно зменшити їхню висоту й збільшити міжрядкову відстань.

Дрібні букви писалися пташиним пером спеціально заточеним, що давало плавний натиск. Письмо стало економічним ( рядок містив більшу кількість знаків) і разом з тим перевершувало колишні види письма в чіткості й красі. Каролінгський мінускул являв собою найраціональніше письмо з усіх типів латинського середньовічного письма. Тому пізніше він ліг в основу відомих нам малих літер шрифтів антикви.

Рис.14 Види готичного письма: а) круглоготичне письмо ротонда; б) фактура; в) текстура.

Ломбардські версали

Готична писемність

Здавалось, каролінгський мінускул настільки задовольняв вимогам раціональності, чіткості й краси, що не могло бути, ніяких причин замінювати його якимсь іншим видом письма. Однак уже до кінця ХI – початку ХII століття письмо набуває інші риси. Хронологічно цей процес збігається з готичною епохою в архітектурі й мистецтві .

У ХШ столітті письмо повсюдно стає готичним. Воно не є чимсь новим у розвитку латинської писемності, а стає лише одним з типів середньовічного мінускульного письма. Визначальна форма елементів букв, дукт і кут письма залишилися колишніми. Змінилися кут заточення пера й пропорції букв, збільшився контраст штрихів, скоротилася відстань між рядками, коротше стали виносні елементи, від чого картина письма була дуже темна (важка), читання затруднялося, писання також. Але письмо стало багато економніше колишніх, підвищилися його декоративні якості.

Ротонда Текстура

Швабахер Фактура

Рис.15 Види готичного письма

Існувало кілька основних видів готичного письма: ротонда (округла готична писемність) - в Італії, текстура (буквально "ткання") і швабське письмо - у Німеччині, фрактура - у Франції й ін. Різниця їх обумовлювалось національними й місцевими особливостями. Під впливом ранньої гуманістичної тенденції з'явилися різні змішані види письма - бастарди.

Гуманістична писемність. АНТИКВА.

У ХV столітті в Італії утворився новий підвид готичного письма - готична антиква, або "письмо Петрарки". Ранні гуманісти вперше пред'явили письму гуманістичні вимоги, відкрито висловилися проти готичного стилю, бачачи в ньому витонченість і нераціональність, складність написання й незручне читання. Італійський гуманіст Франческо Петрарка вважав, що готичне письмо доводиться більше вимальовувати й що воно послабляє й стомлює очі. У розроблене їм самим письмо покладені форми каролінгського мінускула. Поява нового письма була справою ентузіастів, і спочатку воно вживалося невеликою групою самих винахідників та передових людей того часу. Треба було ще півстоліття на те, щоб утворився завершений тип гуманістичного письма. Гуманісти повністю відродили каролінгський мінускул, застосувавши до нього загальні естетичні мірки Ренесансу. Помилково думаючи, що це - письмо античних часів, вони назвали його антиквою. ( Справа в тому, що ще в VIII - ХI століттях у монастирях новим каролінгським письмом переписувались праці як своїх, так й античних авторів). Панування протягом сторіч готики стерло в пам'яті людей, що колись вони вже мали

багато в чому схожий тип письма. А наявність у книгах, переписаних з античних каролінгським письмом, капітальних й унціальних форм букв у рубриках й ініціалах тільки закріплювало їхню оману. У рукописах стали широко застосовуватися римські капітали, які ставали предметом дослідження вчених і художників.

Нове письмо вийшло з кабінетів учених і спочатку стало надбанням переписувачів-професіоналів, що ввели закінчену каліграфічну форму, а потім й одержало загальне визнання.

З розвитком друкарства рукописні шрифти антикви стали служити зразками для друкованих форм. Друкована книга відтворювала письмо у точності й була в кілька разів дешевше. Письмо залишалося жити як канцелярське , ділове, а також в особистому листуванні людей.

Стародавня (гуманістична) антиква.

Час утворення цього типу шрифтів збігається з епохою Відродження, тому їх ще називають ренесансом-антиквою. Графічними особливостями стародавньої антикви є:

- значний зв'язок з технікою письма ( наявність похилих напливів в округлих елементах букв);

- наявність похилих початків стійок деяких малих літер і контраст штрихів - 1:2, 1:3;

- основні штрихи й кінці додаткових мають зарубки із плавними закругленнями.

Дослідженню й обробці цього виду шрифту приділяли увагу велики майстри епохи Відродження: Леонардо Да Вінчі, Феличе Феличиано, Гриффо, Жоффруа Торуй, Лука Паччиоли, Палатино, Дюрер, Клод Гарамон й ін.

Перехідна антиква.

Перехідна антиква за часом збігається зі стилем бароко. Перехідна - тому, що є проміжною, перехідною формою між стародавньою й новою антиквою .

Кут нахилу пера в перехідній антикві дорівнює 15° , тоді як у ренесансі-антикві він дорівнює 25°-30° .

Тому початки стійок у мінускульних букв мають незначну спадистість, а деякі малюнки шрифтів зовсім не мають її.

Стійки букв закінчуються тонкими зарубками із закругленням меншим, чим у шрифтах типу стародавньої антикви, контраст штрихів більше - від 1:4 до 1:7, нахил напливів в округлих елементах невеликий.

Це пояснюється тим, що шрифти бароко-антикви гравірувалися або різалися у словолитнях друкарень. Кращі зразки шрифтів цієї групи належать голландцю Янсону, англійцям Дж.Баскервилю й Вільяму Кезлону, французові Фур'є.

Рис.16 Побудова букв гуманістичної антикви А.Дюрера.

Нова (класична) антиква.

Нова антиква виникла в епоху класицизму. Шрифти цієї групи вже не мають зв'язку з рукописною технікою, тому що вони повністю гравірувалися. Їх відрізняє:

- дуже сильний контраст штрихів (1:10 і більше);

- напливи округлих елементів зовсім не мають нахилу;

- довгі тонкі зарубки без закруглень.

Хоча зв'язку з рукописною технікою не відчувається, характер шрифтів цієї групи все-таки можна передати малюючи пір'ям різного розміру. Прямі елементи можна відтворювати широким пером, округлі можна малювати досить точно широко кінцевим пером меншого розміру в кілька прийомів.

Найбільш відомими шрифтами нової антикви є шрифти, створені італійцем Джовамбаттистой Бодони, французом Фірменом Дидо (ними розроблені й руські варіанти нової антикви) і німцем Юстусом Вальбаумом.

На початку ХIХ століття в рекламних цілях створюються нові види шрифтів, батьківщиною яких є Англія.

Єгипетський або брусковий.

Його відмінність полягає в однаковій товщині всіх елементів букв. Згодом, змінюючи пропорції й співвідношення товщини елементів букв єгипетського шрифту, художники створювали кращі по малюнку варіанти. Одним з таких підвидів єгипетського шрифту є шрифт типу кларендон (clarendon).

Кларендон відрізняється від єгипетського більшим контрастом штрихів й округлістю зарубок у місцях з'єднання зі штрихами.

Рис.17 Перехідна (бароко) антиква. Виконана технікою рисування широко кінцевим пером.

У ХIХ и початку ХХ століття популярним був інший підвид єгипетського шрифту - Італійський, у якому горизонтальні штрихи товще вертикальних. По малюнку він походить на рустику Древнього Рима. У наш час до нього виявився інтерес, завдяки його малюнку, що запам'ятовується. Однак зручним читанням він не відрізняється й застосовувати його треба помірковано.

Гротеск або рубаний.

Структура букв гротеску така ж, як й в антикви, але зовсім відсутні зарубки. У найпростіших форм товщина основних і допоміжних штрихів однакова. Розмаїтість досягається за рахунок ньюансонування співвідношень штрихів, зміни пропорцій букви, щільності й насиченості.

Антиква-гротеск.

Антиква-гротеск - це своєрідна форма гротеску. Шрифти цієї групи мають короткі закруглені зарубки або невеликі стовщення на кінцях стійок. Контраст штрихів такий , як у гротеску або стрічкової антикви. Ця форма дуже древня, аналоги зустрічаються ще в грецьких епіграфічних шрифтах.

Стрічкова антиква.

Сучасна модифікація антикви. Вона має форми антикви, але відрізняється відсутністю зарубок. Розмаїтість шрифтів цієї групи можна домогтися, змінюючи пропорції, насиченість, щільність, утворюючи похилі варіанти.

Рис.18 Нова, або класична антиква.

Рис.19 Брусковий (єгипетський) шрифт та його підвид – італійський( похилий варіант). Рубаний шрифт – вузький гротеск

Рис.20 Різне накреслення рубаних шрифтів

Рис.21 Шрифт типу кларендон (підвид брускового).