sources de l'inspiration, personnages principaux, résumé de l'action. Condamnation de la bêtise, de l'esprit petit bourgeois, du "bovarysme" dans le roman. Caractéristique générale d'autres romans: "Salammbộ" (1869),

"L'éducation sentimentale. Histoire d'un jeune homme" (1869).

Principes esthétiques de Guy de Maupassant (1850-1893). Maupassant et le naturalisme, Maupassant, auteur de trois cents nouvelles dont "Boule-de- Suif" (1880), "Le Papa de Simon" (1881), "La Rampailleuse" (1882), "Le Père Milon" (1883), "Clair de Lune" (1884), "Horla" (1887) et d'autres . Thèmes dominants: le patriotisme, la femme et l'amour, la fine satyre de la morale de la société.

Critique sociale dans les romans de Maupassant "Une vie" (1883) et "Bel-Ami" (1885). Romans de Guy de Maupassant, nouvelle phase dans la prose française. Sobriété, expressivité, limpidité de son style extraordinaire. Maupassant comme critique littéraire, ses articles sur les écrivains russes.

Poésie française de la fin du XIX siècle. Symbolisme. (Charles Beaudelaire, Paul Verlaine, Arthur Rimbaud. Stéphane Mallarmé). Ecole du "Parnasse". Charles Leconte de Lisle (1818-1894) et autres poètes parnassiens.

Charles Beaudelaire (1821-1867), précurseur du symbolisme. Recueil de poésies "Les Fleurs du Mal" (1857), scandaleux pour l'époque, moderne par ses thèmes, révolutionnaire par son art poétique, musical par sa stylisthique. Poème "L'Albatros".

Paul Verlaine (1844-1896). Caractère extraordinaire de sa poésie: primauté du son sur les mots, impressionisme, richesse des métaphores. "Romances sans paroles" (1874), Sagesse" (1880).

Poéme "L'Art poétique", manifeste du symbolisme. Poème "Il pleure dans mon coeur", "Le ciel est par-dessus le toit".

Arthur Rimbaud (1854-1891), poète audacieux, novateur. Recueil "Poésies" (1870-1871).

Stéphane Mallarmé (1842-1898), chef de l'école symboliste. Recueil "Poésies" publié partiellement à partir de 1862 incarnation de la fantaisie, de la verve, de l'imagination. Poème "Le Cygne".

Influence décisive de Beaudelaire, Verlaine, Rimbaud, sur toute la poésie française moderne.

Naturalisme dans la littérature française. Emile Zola.

Caractéristique générale des principes naturalistes dans la littérature française.

Emile Zola (1840-1902), chef théorique du naturalisme français. Polémique autour du nouveau courant "Les Rougon-Macquart, histoire naturelle et sociale d'une famille sous le Second Empire", cycle de romans donnant une vaste fresque sociale d'une grandeur épique. Caractéristique générale d'un des romans "Thérèse Raquin", "La Fortune des Rougons", "L'Assomoir", " Au Bonheur des Dames", "Germinal".

L'influence d'Emile Zola sur les grands écrivains réalistes du XX siècle.

Réalisme du XX sciècle. Anatole France. Romain Rolland.

Caractéristique générale du réalisme du XX sciècle, son évolution. Tendances philosophiques, psychologiques, satyriques.

Richesse et diversité de l'oeuvre d'Anatole France ,(1844-1924), (AnatoleFrançois Thibault). Particularités de son style. Ses oeuvres les plus connues: roman "Le Crime de Sylvestre Bonnard" (1881), conte philosophique "L'Ile des Pingouins" (1908).

Romain Rolland (1866-1944), grand humaniste de son temps. Nouvelles tendances dans son oeuvre dramatique et romanesque, problèmes de genre. Problèmes de l'art, du caractère fort et héroique dans le roman-fleuve "JeanChristophe "(1904-1912). Sources historiques et populaires du roman "Colas Breugnon" (1914). Romain Rolland et la littérature russe.

Nouvelles tendances dans la poésie et la prose du XX siècle. Modernisme. Impressionisme. Surréalisme. Guillaume Apollinaire. Louis Aragon. Marcel Proust.

Caractéristique générale des nouvelles tendances de la littérature moderniste du XX siècle .

Poésie.

Ensemble des esthétiques les plus diverses dans l'oeuvre poétique de Guillaume Apollinaire (1880-1918) (Wilhelm Apollinaris de Kostrowitzky): cubisme, futurisme, surréalisme.

Recueils poétiques: « Le Bestiaire ou Cortège d’Orphée » (1911) , « Alcools » (1913), « Calligrammes » (1918). Poème « Le Pont Mirabeau ».

Manifestes littéraires d’André Breton (1896-1966).

Louis Aragon (1897-1982) et la diversité de son oeuvre. Recueil poétique « Les yeux d’Elsa » (1942).

Poésie de Paul Eluard (1895-1952) ( Eugène Grindel). Prose.

Oeuvre de Marcel Proust (1871-1922). Son roman « A la recherche du temps perdu » (1913-1927). Proust et Balzac. Proust et impressionisme. Notion de la

«mémoire instinctive », style du roman.

«A la recherche du temps perdu », l’oeuvre qui domine l’histoire du roman français du XX siècle.

Roman et nouvelle psychologiques. Roger Martin du Gard. François Mauriac. Antoine de Saint-Exupéry.

Tendances sociologiques et psychologiques dans la prose française du XX

siècle.

Roger Martin du Gard (1881-1958) et son roman-fleuve « Les Thibault » (1922-1940). Sources de l’inspiration, personnages principaux , résumé de l’action. Point de vue sur l ‘oeuvre littéraire.

François Mauriac (1885-1970) et son oeuvre. Problèmes de la morale, de l’argent, des relations en famille dans les romans « Thérèse Desqueyroux » (1927), "Le Noeud de vipères » (1932) et d’autres.

Antoine de Saint-Exupéry (1900-1944) et l’humanisme de sa prose psychologique. Problèmes du genre et du style de ses oeuvres « Vol de Nuit »

(1932), « Terre des hommes » (1939), « Pilote de guerre » (1942). Lyrisme pénétrant du conte philosophique « Le Petit Prince » (1943).

Existentialisme. Jean-Paul Sartre. Albert Camus.

Sources philosophiques et dévéloppement de l’existentialisme dans la littérature française du XX siècle.

Jean-Paul Sartre (1905-1980), philosophe et écrivain. Caractéristique générale de ses oeuvres en prose: le roman "La Nausée » (1938), la nouvelle "Le Mur » (1939). Nouveau théatre sartrien : les pièces « Les Mouches » (1943), « Huis clos » (1944). Thèmes dominants: l’absurde, la liberté et la responsabilité de l’individu, « l’enfer, c’est les autres ».

Albert Camus (1913-1960) et son oeuvre : particularités de ses principes existentialistes. Caractéristiques de ses oeuvres : l'étude philosophique «Le Mythe de Sisyphe » (1942), les romans « L’Etranger » (1942), « La Peste » (1947) , le drame « Caligula » (1944). Problèmes philosophiques dominants : le sentiment d’absurde, la solitude, la vie et la mort, l'attitude critique envers la justice, la responsabilté, la révolte contre le mal. Caractère allégorique des oeuvres de Camus. « La peste», symbole du mal universel, de l’opression nazie .

Théâtre du XX siècle. Samuel Beckett, Eugène Ionesco.

« Antidrame », ou « théậtre de l’absurde », ou « nouveau théậtre » des années 50-60. Ses principes esthétiques.

Samuel Beckett (1906-1989), sa tragi-comédie « En attendant Godot » (1952): personnages principaux, résumé de l’action, style. Thèmes dominants: l’attente symbolisant l’espoir, le vide de l’existence, l’absurde, le comique.

Eugène Ionesco (1912-1994), caractéristique générale des anti-pièces « La Cantatrice chauve » (1950), « Les Chaises » (1952), « Les Rhinocéros » (1960). Sources de l’inspiration, point de vue sur l’oeuvre littéraire. Thèmes dominants: l ‘absurde, l’ambiguité morale basée sur les clichés de la conversation primitive ; la pauvreté de la pensée, la satyre du milieu bourgeois borné et banal.

Rupture du « théậtre de l’absurde » des années 50-60 avec toutes les traditions classiques, romanesques ou philosophiques.

III.Питання з методики викладання

-L'objet d'étude de la méthodologie.

-La méthodologie générale (définition).

-Les méthodologies spéciales (définition).

-Les rapports réciproques entre la méthodologie générale et les méthodologies spéciales.

-Méthodes de recherches scientifiques.

-L'étude des théories.

-La généralisation de l'expérience scolaire.

-L'observation.

-L'expérimentation.

-Le principe de stabilité et d’accessibilité.

-La base de la stabilité de connaissances acquises (règles didactiques).

-Les conditions de la stabilité.

-Les principes méthodologiques spécifiques pour l'enseignement des langues étrangères.

-Le principe de communicabilité.

-Le principe de la priorité et de la primauté de la langue parlée.

-Le principe de comparaison linguistique.

-

-Les méthodes utulisées dans l'enseignement des langues étrangères.

-La difinition du terme «méthode».

-Les méthodes appliquées.

-«La méthode générale».

-

-La nature de la méthode générale adoptée par l’école nationale.

-L’activité orale des élèves et du proffesseur.

-La corrélation des méthodes et des procédés différents.

-La prédominance des exercices sans traduction.

-

- Les procédés de l'enseignement des langues étrangères.

-La définition du terme «procédé».

-Le choix d’une méthode et des procédés.

-La méthode la plus répandue dans l'enseignement des langues.

-Le problème de la création d’un système rationnel d’exercices.

-Les groupes d’exercices différents selon le genre d’activité.

-Les exercices structuraux.

-

-Le contrôle dans l'enseignement d’une langue étrangère.

-L’importance du contrôle.

-L’objet du contrôle.

-Les formes différentes du contrôle et les méthodes appropriées.

-Le contrôle courant (l’interrogation collective, individuelle, combinée).

-Le contrôle de la fin de semestre, d’année, de fin d'études.

-Tests.

IV. L'analyse linguo-stylistique

L'analyse linguo-stylistique d'un texte original littéraire en prose a un caractère complexe.

Les étudiants doivent appliquer à l'interprétation du texte leurs connaissances théoriques en matière de la linguistique et de la littérature française. Il faut en premier lieu situer le texte en question dans le processus littéraire et dans l'ensemble de l'oeuvre de son auteur. Il faut ensuite déterminer la nature du fragment à analyser (narration, descripion ou mélange des deux; forme monologuée ou dialoguée). Il faut, outre cela, établir les principaux traits

stylistiques du fragment (les tropes, les figures rhétoriques, les procédés de syntaxe oratoire, etc.) Enfin, il faut relever les principales particularités linguistiques du texte, tant lexicales (origine de certains mots, utilisation des différentes parties du discours dans leurs fonctions secondaires, etc.) ou phonétiques et stylistiques, expessives.

ККРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ВІДПОВІДЕЙ :

Підсумкова оцінка є середнім арифметичним оцінок за відповіді на кожне з чотирьох питань.

I.Питання з теорії мови

Оцінка «відмінно» ставиться, якщо демонструється повне розуміння відповідного мовного явища та подає матеріал правильною іноземною мовою із дотриманням орфоепічних норм у нормальному темпі.

Оцінка «добре» ставиться, якщо демонструється загальне розуміння проблеми, за винятком знання окремих деталей та робить незначну кількість мовленнєвих помилок, що не впливають на зміст відповіді.

Оцінка «задовільно» потребує розуміння суті питання за відсутності глибини проникнення у матеріал та суттєвих подробиць, а також наявність значної кількості мовленнєвих помилок.

Оцінка «незадовільно» ставиться у разі недотримання критеріїв оцінки «задовільно».

II.Питання з історії літератури

Оцінка «відмінно» потребує знання змісту та ідейної спрямованості твору, про який йдеться, особливостей творчої манери автора, місця його творчості у літературному процесі, а також викладення відповіді правильною іноземною мовою із дотриманням орфоепічних норм у нормальному темпі.

Оцінка «добре» ставиться за умови володіння, в цілому, матеріалом про автора та його твір, але за відсутності чіткості розуміння закономірностей літературного процесу, а також за наявності невеликої кількості мовленнєвих помилок, що не мають комунікативної значимості.

Оцінка «задовільно» ставиться, якщо студент має знання про зміст твору та творчу біографію автора, але він має труднощі щодо аналізу твору і він припускається значних відхилень від мовленнєвих норм.

Оцінка «незадовільно» ставиться у разі невиконання вимог до оцінки «задовільно».

III.Питання з методики викладання

Оцінка «відмінно» ставиться за умови опанування основних положень лінгводидактики стосовно іноземної мови та викладення цього матеріалу правильною іноземною мовою у нормальному темпі.

Оцінка «добре» вимагає володіння основними положеннями лінгводидактики за відсутності глибини розкриття деяких теоретичних понять та наявності невеликої кількості мовленнєвих помилок.

Оцінка «задовільно» ставиться, якщо абітуріент опанував основні теоретичні положення, але недостатньо розуміє їх та робить велику кількість помилок у мовленні.

Оцінка «незадовільно» ставиться, якщо не виконано вимог щодо оцінки «задовільно».

IV.Комплексний аналіз оригінального художнього тексту.

Оцінка «відмінно» ставиться за умови наявності у абітурієнта вміння застосувати знання з теоретичного курсу мови та дисциплін літературознавчого циклу, тобто вміння виокремити в тексті як відповідні мовні явища, так і елементи стилю автора, а також уміння викласти цей матеріал правильною французькою мовою у нормальному темпі мовлення.

Оцінка «добре» має засвідчити вміння виокремити основні мовно– стильові риси тексту з випущенням певних подробиць та наявності невеликої кількості мовленнєвих помилок.

Оцінка «задовільно» ставиться, якщо абітурієнт вміє виокремити у тексті явища лише одного з аспектів комплексного аналізу (мовні або ж індивідуально–стилістичні ), а також робить значну кількість мовленнєвих помилок.

Оцінка «незадовільно» ставиться за умови невиконання вимог щодо оцінки «задовільно».