Частина І. Загальні положення

чесності, порядності, безкорисливості, турботі та користуватися повагою у суспільстві.

Головнимїхобов’язкомбулопіклуванняпромайновіінтересисвоїх підопічних, тобто про цілість, збільшення і розумне використання майна. Опікуни та піклувальники турбувалися також про особу підопічного, його здоров’я, розвиток, виховання. Зловживання опікуна чи піклувальника визнавалося непорядним вчинком і призводило до безчестя.

§2. Правове положення римських громадян

Серед вільних людей найбільшим обсягом правоздатності наділялися римські громадяни (cives Quiritas). Римське громадянство надавалосявнаслідокнародженнядитиниузаконномушлюбі(matrimonium justum)1 від батьків — римських громадян. Дитина, яка народилася у такому шлюбі, набувала статусу свого батька і підпадала під його владу. Римське громадянство могло бути надане особливими актами держави окремим особам, общинам або провінціям за окремі заслуги перед Римською державою. Усиновлення римським громадянином чужоземцянадавалоостанньомустатусуcivesQuiritas.Раб,звільнений римським громадянином, як правило, набував положення римського громадянина.

Залежно від підстави встановлення громадянства римські грома-

дяни поділялися на вільнонароджених (ingenui) і вільновідпущеників

(libertini).

Вільнонародженийримськийгромадянинмавповнуправоздатність у політичних, майнових і сімейних відносинах. Римський громадянин, який мав статус pater familias, мав повну правоздатність у приватній сфері. Крім того, правоздатність римського громадянина у публічній сфері включала: право служити в регулярних римських військах (ius militiae); право брати участь і голосувати в народних зборах (ius suffragii)2; право бути обраним на посади магістратів (ius honorum).

Римські громадяни вільновідпущеники назавжди залишалися носіями обмеженої правоздатності як у сфері публічних, так і приват-

1 Див. розд. 4 цього підручника.

2 В імені римського громадянина навіть була вказана назва тріби, у складі якої він голосує в народних зборах.

34

Розділ 3. Особи

ноправових відносин. Вони залежали від своїх колишніх господарів. Однак в період імперії виник інститут надання вільновідпущеникам повної правоздатності спеціальною постановою імператора або даруванням імператором золотої каблучки за особливі заслуги1.

Римське громадянство припинялося зі смертю особи, втратою римського громадянства шляхом продажу у рабство (наприклад, дезертира, крадія, неплатоспроможного боржника), полонення (якщо ж особа поверталася з полону в Рим, то вважалось, що вона ніколи не втрачала свободи, громадянства та прав), засудження до найтяжчих видів кримінального покарання чи вигнання з Риму. Римський громадянин міг сам відмовитися від прав римського громадянства, наприклад, коли переходив у статус латинів для отримання земельної ділянки у провінції.

§ 3. Правове положення латинів

Латинами (Latini) спочатку називали жителів Лація, які набули латинського громадянства до середини ІІІ ст. до н. е.2 Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам за межами Лація. Ці колонії становили Латинський союз, створений Римом на завойованих територіях. Після союзницьких війн (90–89 рр. до н. е.) право латинського громадянства почали розуміти як технічний термін, щоозначавпевнукатегоріюправоздатності,яка«надавалась»окремим особам і цілим провінціям.

Правового положення латини набували в таких випадках: а) наро­ дження в сім’ї латинів; б) надання статусу латина актом державної влади; в) добровільного переходу римського громадянина до латинів з метою одержання земельного наділу, що надавалися населенню колонії; г) звільнення від рабства господарем-латином або римським громадянином, але за умови надання йому статусу латина.

Правове положення латина суттєво не відрізнялося від правового статусу римського громадянина. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістратів. Але коли вони перебували в Римі, могли брати участь у голосуванні в народних зборах.

1 Див.:ДождевД.В.Римскоечастноеправо:Учебникдлявузов/Подред.В.С.Нер­ сесянца. – М.: ИНФРА М-НОРМА, 1997. – С. 240.

2 Див.: Новицкий И. Б. Римское частное право. – М., 1948. – С. 39.

35

Частина І. Загальні положення

У сфері приватного права латини за народженням були близькі до правового положення римських громадян. Вони могли вступати у законний шлюб, що регулювався римським правом, і торгувати, тобто мали всі майнові права. Найбільш обмеженою була правоздатність у категорії латинів, які були звільнені з рабства, — так званих «латинів Юніані» (Latini Іuniani)1. Про них казали: «живуть, як вільні, а помирають, як раби». Латини Юніані не мали права заповідати, а після їх смерті майно, що їм належало, не успадковувалось за законом, а переходило до колишнього господаря, що надав їм свободу.

Майнові спори всіх латинів вирішувались у тих же судах і в тому самому порядку, що й спори римських громадян.

Унайдавнішічасидлянабуттяримськогогромадянствалатинубуло достатньо переселитися на постійне місце проживання у Рим. Однак згодом це правило сприяло різкому зменшенню чоловічого населення

вмістах Лація, що викликало необхідність встановлення певних умов для набуття латинами римського громадянства. Так, вимагалося щоб латин, який бажав переїхати до міста Риму на постійне місце проживання, залишив на місці свого попереднього проживання чоловіче потомство.Крімтого,римськогогромадянстванабувалилатининапідставі постановРимськоїдержави,щонадавалайогоцілимкатегоріямлатинів за певних обставин (наприклад, заслуги перед державою).

Правами римського громадянина наділялися також латини, обрані

всвоїх общинах на посаду магістратів або сенаторів. У І ст. до н. е. все населення Італії набуло правового статусу римського громадянина.

§ 4. Правове положення перегринів

Перегрини(peregrini) — це чужоземці, тобто населення общин, які не мали автономії. Унаслідок загарбницьких війн Рим підкорив сусідні території, населення яких не оберталося в рабство, але й не набувало римського громадянства.

Правовогостатусуперегринанабуваладитинапринародженнівсім’ї перегринівабоматір’ю-перегринкоюпозашлюбом.Римськийгромадя- нин за деякі кримінальні злочини міг бути позбавлений свого статусу і висланий в місця проживання перегринів, де й набував їхнього статусу.

Політичних прав перегрини не мали. У приватноправовій сфері вони керувалися власним національним правом (ius gentium) згідно

1 Ця назва походила від назви закону, що надав їм цей статус.

36

Розділ 3. Особи

з законом про провінції, який встановлював для них особливий правовий статус. Різноманітність приватного права, що діяло для перегринів різних общин, а також відсутність правових норм, які регулювали б відносини перегринів із римськими громадянами, ускладнювали розвиток цивільного обороту (торгівлі). Основну роль в усуненні цих негативних факторів відіграв перегринський претор, який узагальнював досвід правової культури різних провінцій та застосовував його

упрактичній діяльності1.

Вокремих випадках перегринам могло бути надане римське громадянствонапідставізаконівякнагородазаособливізаслугипередРимом. Інодінаданняримськогогромадянстваперегринамспеціальнимиактами державної влади було пов’язане з політичними чи економічними мотивами,наприкладзметоюпоповненняримськихлегіоніввоїнами,вяких, як відомо, мали право служити тільки римські громадяни.

На початку III ст. н. е., а саме у 212 р., імператор Каракалла надав прав римського громадянства всім підданим Римської держави, за деякими незначними обмеженнями, чим усунув відмінності у правовому статусі різних верств імперії.

§5. Правове положення вільновідпущеників

Вільновідпущеник (libertini) — це відпущений на свободу раб. За загальним правилом він формально набував правового статусу свого господаря, що відпустив його на свободу (звільнив із рабства). Однак правоздатність вільновідпущеника не збігалася із правоздатні­ стю тієї категорії, правового положення якої він набував. Він не міг укласти шлюб з вільнонародженою римською громадянкою аж до початку принципату, а шлюб вільновідпущеника з особою сенаторського звання заборонявся до юстиніанівського періоду. У сфері публічних відносин вільновідпущеник обмежувався у праві служити в римських легіонах, а в I ст. н. е. втратив право і брати участь у народних зборах.

Навіть після звільнення з рабства у вільновідпущеника залишалися певні обов’язки перед колишнім господарем. Вважалося, що вільновідпущеник був зобов’язаний володарю своїм громадянським життям, як син зобов’язаний батькові фізичним життям. Відносини між

1 Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. – С. 108.

37