2009_12_17 konf

Університетськіпрофесійніінститутитаін.).Більшістьвузівєдержавними,однак єі приватні,доякихналежатьп’ятькатолицькихуніверситетів, рядкомерційних, управлінськихта сільськогосподарськихшкіл.Характерноюособливістювищих навчальнихзакладівсучасноїФранціївиступає,першзавсе,їхдуалістичність,що полягає в наявності двох підходів до формування студентського контингенту в університетах,якікеруютьсяегалітарноюконцепцією,таВищихшколах,щостоять на позиціях елітарності освіти. З одногобоку, застосовується майже «вільний» прийомудержавніуніверситети,вякихбюджетнімісцядлястудентівскладають 85-90%відзагальноїкількостінавчальнихмісць,азіншого–прискіпливийвідбір абітурієнтівуВищі школизобмеженоюкількістюмісць[1, с. 3].

Відповідальність за визначення та реалізацію освітньої політики в межах законодавства несе Уряд Франції. Вища освіта знаходиться в підпорядкуванні Міністерстванаціональноїосвіти,вищоїосвітиінауки(МНОВОН)тавідповідних міністерств,якіздійснюють контрользафункціонуваннямокремихВищихшкіл. Одночасно важлива роль в управління вузами делегується державою регіональнимструктурам.Так, територіяФранціїрозподіленана 28навчальних округів(академій), очолюютьїхректори– представникиМНОВОНвокрузі,які контролюють виконання розпоряджень центральної влади «на місцях». Ректор академіївходитьвскладкерівнихрадвузів,авйогорозпорядженнієадміністрація, яка складаєтьсяз ректорату,радників,інспекторіві консультативнихкомісій.

БезпосереднєкерівництвоуніверситетамиздійснюєтьсяПрезидентом,який обирається таємним голосуванням членами трьох рад – адміністративної, навчальної та з питань навчальних програм та функціонування університету. При цьому після виборів схвалення Урядом Франції претендента на посаду Президентанепотрібно(яківГолландії, ВеликійБританії,Данії,Норвегіїтаін.). Термін діяльності – 5 років без можливості другого терміну. Адміністративні функціївуніверситетіздійснюєгенеральнийсекретар,якийпризначаєтьсявсеж такиміністром національноїосвітизаподанням Президентауніверситету.

Влютому1985р.уФранціївідбулосястворенняКомітетуоцінюваннявищої освіти(КОВО),дофункційякогоналежитьоцінюваннядіяльностівузів,підготовка звітівпростанвищої освітиПрезидентукраїни. ФактичноКОВОвиконує роль державногоатестаційногооргану. З1989р. буловведенотак звані«контрактні» відносини між державою та освітніми закладами, які передбачають виділення державою університетам певних ресурсів на чотирирічний період лише за наявностівуніверситетіможливостейтазасобівдлявпровадженняпріоритетних напрямівфранцузької освітньоїполітикивреальнежиття.

Стосовноролігромадськості вуправліннівищоюосвітоювартозазначити, щоФранціяєоднієюізнебагаточисельноїгрупикраїн(Греція,Іспанія, Італія),які маютьпартисипативніструктуриуправліннявищоюосвітоюякнанаціональному рівні (Вища рада освіти, Національна рада вищої освіти та досліджень та Національна рада навчальних планів та програм), так і на регіональному (Академічні ради національної освіти), місцевому (Територіальні ради національноїосвіти)та вузівському(адміністративнарада,навчальнарада,рада

знавчальнихпитаньта зпитаньфункціонування університетів)рівнях.

Вдругій половиніХХ –напочаткуХХст. французька вища освітазазнала значногореформування,якехарактеризувалосяглобальнимитенденціямивгалузі вищої освіти – децентралізацією, європеїзацією та комерціалізацією освітньої системитапринципівдержавногоуправліннянею.Ціпроцесиакцентувалиувагу

на певних проблемах секторувищої освіти в нових умовах існування. Відмова державивідфінансовихзобов’язаньщодоуніверситетівсприяє гострійнестачі коштів і змушує університети шукати інші види фінансування, зокрема, фінансуваннярегіонамитапідприємствами. Останніпри капіталовкладенняхв університети,вимагатимутьвіднихстворенняпотрібнихїм вконкретнийперіод спеціальностей.Різні університетивидаватимутьрізні дипломи,спеціальності, відкриті в одному регіоні на вимогу спонсорів будуть не потрібними в інших регіонах, де таких підприємств немає [2, с. 31]. Окрім того, після старту Болонського процесу Франція потребує адаптації структури дипломів вищої освітидоєвропейськихвимог.

Таким чином, на основі проведеного аналізу можна стверджувати, що Франція, одночасностворюючизонуєвропейськоївищоїосвіти, прагнезберегти власнітрадиціїта самобутністьвуправліннівищоюосвітою.Поєднанняпроцесів централізаціїз одночаснимделегуваннямповноваженьрегіональнимструктурам і органам місцевого самоврядування та автономією університетів може бути гарним прикладом сучасним українським державним діячам того, як треба виводивищуосвітуз кризиі, завдякицьому,забезпечитиУкраїніпровіднемісце в системі Європейського співтовариства. Подальше вивчення проблем модернізаціїдержавногоуправління вищоїосвітиуФранціїтаіншихпровідних європейськихдержавахсприятимерозбудовінаціональноїсистемивищоїосвіти України та пошукуактуальних та ефективних стратегій та методик управління нею.

1.Бочарова, О. А. Модернізаціявищоїшколи усучаснійФранції :автореф. дис... канд. пед. наук : 13.00.01 / Бочарова Олена Анатоліївна ; Інститут вищої освітиАПНУкраїни.–К.,2006.–21 с.

2.Шаповалова, Л. Реформування змістууніверситетської освіти Франції / Л. Шаповалова//Шляхосвіти.–2007.–№4.–С.29-32.

ЛюдмилаЮРЧУК

докторанткафедри управлінняосвітою НАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ШЛЯХИСТАНОВЛЕННЯЄВРОПЕЙСЬКОГОСТИЛЮ АДМІНІСТРУВАННЯВУКРАЇНІ

Для інноваційногошляхурозвиткуУкраїни потрібноперейти дореальних дійдепріоритетомстанедецентралізаціявладиіпрактичнестановленнямісцевого самоврядування. За сучасних умов трансформаційних процесів в Україні нагальним постало питання поетапної децентралізації влади Але на шляху реорганізаційстоятьстарідержавнітасоціальніінституції, зберігаючисвійстатус вони заважають проведенню справжніх організаційних реформ, не готують державний сектор владидомоделі надання соціальних послуг. Мета доповіді – спроба зробити аналіз проходження та причин стримування процесу децентралізаціївУкраїні,йогоознакіякостей.

Вісторичномуаспекті реформапублічної,вт.ч. місцевоївладирозпочалася

вУкраїні ще до проголошення її незалежності, з Декларації про державний суверенітеттапершогонатеренахСРСРЗаконуУРСР«ПромісцевіРадинародних

депутатівУРСРта місцевесамоврядування»від7грудня1990р.(нова редакція– «ПромісцевіРадинароднихдепутатівтамісцевеірегіональнесамоврядування» від26березня1992р.).ВУкраїнібулинеодноразовіспробиреформуваннямісцевої публічної влади. 5 березня 1992 рокубув прийнятий Закон «ПроПредставника ПрезидентаУкраїни». У 1992роцівідбуласяперша Всеукраїнська конференція «Актуальніпроблемидержавногоуправління»,на якійпрезентувалися двірізні концепції розбудови системи публічної влади та державного управління: її подальшої демократизації Л.М.Кравчука і повернення її в лоно радянського демократичногоцентралізмуІ.С.Плюща.ТрохипізнішеЛ.М.Кравчукприєднався до позиції І.С.Плюща і підписав «лютневий» (03. 02) 1994 р. Закон «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», яким скасовувався інститутПредставникаПрезидентаіде-фактопоновлюваласьрадянськавертикаль

[1].

Процес реформуваннями розпочиналипрактичноодночасноіз Польщею, де Закон «Про гмінне самоврядування» був прийнятий 8 березня 1990 р. Але, Польщі вдалось проовести реформу, а ми не наблизились до першого етапу реформи місцевого самоврядування. Показовим для нас став приклад досвіду Польщі, де на проведення реформи було витрачено чимало мільярдів доларів. Успіхформуванняпольськоїбазовоїодиниці– гміниполягавсамеузабезпеченні її належними фінансовими ресурсами, зокрема, шляхом прийняття і впровадженняспеціальногозаконупромісцевіфінанси.Адам Ярубас(маршалек Сьвєнтокшиського воєводства Республіка Польща) презентував ефективну адміністративну реформу місцевого самоуправління Польщі, яка стала запорукою вступу до Європейського союзу, що дозволило швидко рухатися шляхом прогресивного демократичного розвитку.1 січня 1999 року у Польщі вступивудіютрирівневийадміністративнийподілрівніввлади:самоврядування гмінне, самоврядування повітове, самоврядування воєводське. Відповідними законамибулопередбачено, щоустрійсамоврядуваннянеповиненматиієрархії, аструктурисамоврядуваннямаютьдоповнюватиодна одну, аненакладатися,не дублювати[3].

На рівні держави в Польщі діють: двопалатний парламент (сенат і сейм), президент, уряд, міністерства, урядові установи. Цю гілку на рівні воєводства представляютьвоєводаівоєводськеуправління.Нарівеньповітуігмінидержавне представництво не поширюється. Самоврядування на рівні воєводства представлене радою, правлінням воєводства та маршалковським управлінням. Базовий рівень самоврядування має: радурайону/гміни/вуйта; старосту/вуйта/ президента; староство повітове/правління гміни, міста. Така структура, влади дозволилаПольщіефективнорозподілитивладніповноваженняміжгілкамита результативнішевиконувати своїобов’язки. Це такождаломожливістьПольщі стати членом Європейського Союзу, де вона перебуває з 2004 року. Окрім престижностітакогочленствацедалоПольщіічималийфінансовийресурс,який вона отримуєвід Європейськихфондів. Для порівняння:протягом 1990– 2003 років Польща отримала з Євро фондів близько 7,2 млрд. євро, а у 2004 – 2006 роках(тількиза2роки)–12 млрд.евро.

Польща отримала конкретні переваги: – децентралізація влади – місцева громадськість виграла реальні можливості впливу на політичне, економічне, суспільне життя (безпосередні вибори влади); – децентралізація управління публічнимифінансами (втомучисліфондамиЄвросоюзу), особливотими, що

призначенідлярозвиткугромад;– легшийібільшийдоступдофондівЄвросоюзу (якосновнихфондів,такіпризначенихдляспільноїаграрноїполітикитарибальства [3]. Відсутність надійних механізмів реалізації проголошених державою пріоритетів,намірів;недостатнєфінансуваннямодернізаціїсистемиуправління, уповільненеформуванняновихметодівдержавногорегулювання,організаційноекономічних механізмів, які забезпечують мобілізацію коштів до бюджету від установ, підприємств, населення, ефективногоїхвикористанняі завдякицьому відповідне відносне забезпечення доступності і якості всіх соціальних послуг. Процес децентралізації передбачає делегування прав в управлінні на місцеві органивиконавчоївлади, тодоцільнорозширитиповноваженнямісцевиморганам виконавчоївладивуправліннізакладамисоціальноїсфери, надавшиїм більшої самостійностіувирішенніорганізаційних,управлінських,фінансовихпитаньщо зумовлено необхідністю кращого врахування освітніх потреб даної місцевості [2]. потрібний чіткий план проведення реформи та політична воля цей план реалізовувати.Дляцілісностіреформимісцевогосамоврядування,здійснювати їїпотрібнопоетапно. Найперше–цемісцевесамоврядуваннянабазовомурівні. Стосовноцієїчастиниреформирозбіжностейпрактичнонемає, томумиможемо розпочати її реалізацію негайно. Конституційна реформа базового рівня місцевого самоврядування стане могутнім фактором консолідації держави. Реальне місцеве самоврядування – це пробудження державотворчої ініціативи мільйонівгромадян. Громадськаініціативаспричинитьсядозмінипатерналізму очікуванняна активнудіюкожної особистості[2].

За нинішньоїсистеми ухваленняполітичних рішеньбудь-які рекомендації не сприйнято тому, що державне управління поки що в Україні не передбачає участі громадськості і незалежних експертів в гуманітарному розвитку . Відсутність діалогу негативно впливають не тільки на державну гуманітарну політику,дляякоївимогиєвропейськоїінтеграціїщеневиступаютьнізмістовною, ніорганізаційною рамкою, але йна соціальнийклімат. Міжнароднадопомога і західнийдосвідєважливимиресурсами,якщоїхвикористовуватидлякоординації зусиль всіх учасників процесусоціальногорозвитку.

Списоквикористаноїлітератури

1.Пухтинський, М. Сучасні проблеми реформування місцевого самоврядування:матеріалиміжнар.наук.-практ.конф. «Реформуваннямісцевого самоврядування в Україні у відповідності до Європейської хартії місцевого самоврядування», (м. Вінниця, 22 серп. 2009р.) / М. Пухтинський // Вінницькі відомості.–17верес.2009р.–С.4

2.Юрчук, Л. Реформування місцевого самоврядування в Україні у відповідності до Європейської хартії місцевого самоврядування / Л. Юрчук // Вісн.НАДУ. –2009.–№2.

3.Ярубас, А. Ефективна реформа місцевого самоуправління Польщі – запорука вступудоЄвропейськогосоюзу: матеріалиміжнар. наук.-практ. конф. «Реформування місцевого самоврядування в Україні у відповідності до Європейськоїхартіїмісцевогосамоврядування»,(м. Вінниця, 22серп.2009 р.)// «Вінницьківідомості».–17верес.2009 р. –С.4.