54. Поняття, зміст, об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародному приватному праві.

Інтелектуальна власність — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб. Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види:

• духовна творчість (гуманітарного характеру, спрямована на збагачення внутрішнього світу людини);

• науково-технічна творчість (винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товаріві послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо, тобто такі результати науково_технічної творчості, які можна використовувати будь_яким способом, що не суперечить закону, в господарській діяльності — промисловості, сільськогосподарському виробництві).

Усі зазначені результати творчої діяльності об’єднані поняттям “інтелектуальна власність”.

Право інтелектуальної власності — право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт цього права . Воно складається з особистих немайнових та (або) майнових прав, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається законодавчо (ст. 418 ЦКУ)

Гарантією реалізації права на результати творчої діяльності є насамперед Конституція України, зокрема ст. 41, 54.

Джерелом права інтелектуальної власності є:

• Конституція України;

• Цивільний, Цивільний процесуальний, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Господарський, Господарський процесуальний та Митний кодекси України;

• Кодекс законів про працю;

• Кодекс про адміністративні правопорушення;

• пакет законів України, прийнятих Верховною Радою України угрудні 1993 р.: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про авторське право і суміжні права” та ін.

Україна у складі Всесвітньої організації інтелектуальної власності(ВОІВ). Україна з 26 квітня 1970 р. є членом цієї організації, приєднавшись у складі СРСР до Конвенції, що засновує ВОІВ. Участь в нійвона підтвердила 25 грудня 1991 р. як самостійна держава.

До міжнародних договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ та учасницями яких є Україна, належать:

• Всесвітня конвенція про авторське право (дата набуття чинності для України — 27 травня 1973 р.);

• Паризька конвенція про охорону промислової власності (дата набуття чинності для України — 25 грудня 1991 р.);

• Договір про патентну кооперацію (дата набуття чинності для України — 25 грудня 1991 р.); та інші.

Об’єкти права інтелектуальної власності:

• літературні, художні та інші твори (авторське право);

• виконання, фонограма, відеограма та програма (передача) організації мовлення (суміжні права);

• наукове відкриття, винахід, корисна модель, промисловий зразок;

• компонування інтегральної схеми;

• раціоналізаторська пропозиція;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційне найменування; торговельна марка;

• географічне зазначення;

• комерційна таємниця.

Об’єктом цього права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, визначені законом ознаки, зокрема творчий характер і вираження в матеріальній формі, тобто твір, який є результатом творчої праці автора.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є творець (творці)об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Авторські права надають їх власникам можливість використання твору, виключне право дозволити використовувати твір, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі заборонити таке використання, та інші майнові права, встановлені законом.

До права використання твору належать:

• опублікування, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

• перекладання, перероблення, адаптація;

• аранжування та інші подібні зміни;

• внесення складовою частиною до збірників баз даних, антомологій, енциклопедій тощо;

• публічне виконання, продаж, передання в найм (оренду) тощо;

• імпортування його примірників, примірників його перекладів;

• перероблення тощо та інші дії, встановлені законом.

Патент надає його власнику право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти їх використання (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправовому використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, регламентовані законом.

55. Міжнародні та національні джерела регулювання відносин у сфері використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності Поняття „інтелектуальна власність” є узагальнюючим щодо цілого ряду правових інститутів, та використовується досить умовно, незважаючи навіть на своє закріплення в ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, 1967р.Розвитком та захистом ІВ в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної власності. ВОІВ сприяє підписанню нових міжнародних угод та модернізації національних законодавств, заохочує адміністративне співробітництво між країнами, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, і утримує служби, які полегшують міжнародний захист винаходів, знаків та промислових зразків. Регулювання права інтелектуальної власності здійснюється національним законом, а міжнародне право лише здійснює його охорону. Глави 40-46 ЦКУ регулюють права інтелекутальної власності.Ст. 36 З.У. «Про МПП»: До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону. Ст. 37 «Про МПП» : До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав. Двома ключовими угодами є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886). Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, 1886 року (1995 рік – Україна приєдналась; 130 країн світу – учасники конвенції) авторські права захищаються протягом життя автора, і ще 50 років після його смерті. Існують і скорочені строки. В Україні твори, які вийшли до 1995 року не захищаються. Автор повинен давати дозвіл на переклад твору. Надання іноземним авторам національного режиму. Всесвітня (Женевська) Конвенція про авторське право, 1952 року (близько 100 країн, Україна – 1993 рік). Конвенція визначає «Випуск твору у світ» - відтворення у якій-небудь матеріальній формі і надання невизначеному колу осіб екземплярів творів для читання або ознайомлення шляхом глядацького сприйняття, як на випущені твори так і ті, що не вийшли в світ. Прив'язка – національний режим захисту авторських прав. Мають той же обсяг прав що і національні автори. Проставляється рік, коли твір вийшов у світ. Римська конвенція про захист інтересів артистів виконавців, виробників фонограм і мовних організацій, 1961 року (Україна не є учасником конвенцією, бо передбачає виплату винагороду за кожне використання творів). На кожному творі повинен проставлятися спеціальний знак, вказується власника таких суміжних прав. Захищається протягом 20 років. Паризька конвенція з охорони промислової власності, 1883 року встановлює охоронні принципи промислової власності: національного режиму; конвенційного пріоритету (перший отримує той, хто раніше подав заявку на винахід. Особа, яка подала заявку на винахід в одній державі з цього моменту має річний термін на пріоритетну подачу заявку і в інших державах, які підписали цю конвенцію); незалежності патентів (в кожній державі необхідно отримати захисний документ) Вашингтонська конвенція про договір на патентну кооперацію, 1970 рік (вступила в силу – 1973 рік) приймає участь 110 країн. Відповідно до конвенції створені міжнародні пошукові органи, які будуть досліджувати заявку і встановлять новизну того чи іншого винаходу. Можуть провести експертизу винаходу. Висновки надходять до патентних органів тих держав, де автор хоче захисти свій винахід. Євразійська патентна Конвенція, 1994 (приймають країни СНД) створено патентне бюро в Москі, яке може видавати патенти, які будуть охоронятися у всіх державах, які підписали цю конвенцію.

56. Територіальний і строковий характер дії прав інтелектуальної власності Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямована на формування єдиних підходів до забезпечення її прав. Територіальним принципом охорони, згідно з яким правовстановлюючий документ видається відповідно до законодавства цієї держави, географічно обмежені кордонами країни чи регіону; Крім того, охоронні документи (патент, свідоцтво), що засвідчують право на об'єкт інтелектуальної власності, діють тільки на території тої країни, де вони видані. Тобто патент, що видано в Україні, не діє на території Польщі або Німеччини. З цього випливає: а)охорона надана в одній державні, діє незалежно від охорони, що може існувати в іншій державі (принцип незалежності паралельних прав інтелектуальної власності) б)порушеннями прав вважаються лише ті діі, які вчиненя на території, де охорона даних прав гарантується державою. На відміну від речових прав, охорона носить uпевний строковий характер.Володілець права інтелектуальної власності має виключні по вноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелек туальної власності має строковий характер. Строки, протягом яких діють виключні права на результати Інтелектуальної діяльності або засоби Індивідуалізації, розрізня ють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засо бу індивідуалізації. Після закінчення певного строку, встановленого законодав ством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особис тих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстроково. За загальним правилом дія авторського права на твір відбувається протягом життя автора та 70 років після його смерті, право на винаходи, корисні моделі - 20 років, право на промислові зразки - 10 років, право на товарні знаки - 10 років після подання заявки на отримання патенту.

57. Колізійні норми за правом України щодо прав інтелектуальної власності. Розділ IV Закону України «Про міжнародне приватне право» містить норми щодо застосування права до правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, відсилаючи до інших положень Закону, та щодо застосування права у випадку захисту прав інтелектуальної власності. Норми розділу безпосередньо не вказують на те, право якої країни застосовується стосовно виникнення (набуття) права інтелектуальної власності, змісту немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, строків чинності прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, в якій вимагається захист цих прав. Отже, міжнародно-правова охорона прав інтелектуальної власності безпосередньо пов’язана з національним правопорядком, а також формує його основні засади з позицій вимог міжнародного приватного права. Відповідно стаття 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає право, що підлягає застосуванню до правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК України та іншим законом.