1. Поняття фінансового права

Фінансове право - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань і функцій. Це публічна галузь права.

Уперше в сучасному розумінні термін «фінансове право» вжив декан юридичного факультету Казанського університету Є. Г. Осокін у своїй роботі «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» (1855 р.). Раніше здебільшого оперували словосполученням «фінансова наука», котре ототожнювали з фінансовим правом (так вважав, наприклад, В. О. Лебедєв).

Фінансове право закріплює структуру фінансової системи, розподіл компетенції в цій галузі між державою та органами місцевого самоврядування, а на основі цих вихідних норм регулює відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Такі відносини і становлять предмет фінансового права..

Фінансове право — це самостійна галузь права, що становить сукупність правових норм та відзначається власним юридичним режимом.

Фінансове право — публічна галузь права. Ще наприкінці XIX ст. талановитий учений, популяризатор фінансової науки 1.1. Янжул писав, що фінанси та їх організації мають величезне політичне значення, справляючи не лише опосередкований, а й безпосередній вплив на весь державний устрій та управління. Фінанси є мірилом добробуту країни, цивілізації1.

Сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витра-тами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що їх застосовують у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто «юридичних» законів. Основний акт у сфері фінансів — закон про Державний бюджет. Це не виклад правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виокремлення галузі права було названо політичну зацікавленість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність2. Публічне право як право організації державного управління вимагає від тих, до кого воно застосовується, свідомо сприяти загальним інтересам, тоді як приватне право дає можливість людині прагнути досягнути індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, унаслідок яких останні сприяли б загальним інтересам. Л. І. Петра-жицький у праці, присвяченій питанням теорії права та держави, зазначав, що вищий поділ юридичних наук має виходити не з поділу права на приватне та публічне і взагалі не з поділу права на різновиди, а з поділу наукових тез, що встановлюються різними науками, які стосуються права, відносно предметів їх вивчення за природою таких тез (відповідних суджень)3. Хоч слід зауважити, що питання поділу галузей права на публічну та приватну досліджували не лише представники юриспруденції. Ф. А. Хаєк, член Британської академії та лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 року, в своїх працях із політичної філософії зазначав, що відмінність між універсальними правилами гідної поведінки та правилами організації державного управління тісно пов'язана з відмінністю між приватним і публічним правом.

Фінансове прано як частина національної системи права має ряд ознак, що об'єднують цю галузь права з іншими. До таких ознак належать формальна визначеність, зовнішня форма, системність, нормативні приписи, обов'язковість тощо.