Тема 1. Сучасні психотехнології: повсякденний і професійно-орієнтований виміри.

Зміст теми

1. Місце психотехнологій в повсякденному житті і діяльності різних професійних груп.

2. Поняття «психотехнологія», «психотехніка», «метод психотехнологічного впливу», їх єдність та відмінність.

3. Типології сучасних психотехнологій.

4. Напрямки застосування психотехнологій в діяльності ПР-фахівця та аналітика-міжнародника.

1. Місце психотехнологій в повсякденному житті і діяльності різних професійних груп.

Повсякденна і професійна сфера життєдіяльності людини насичена різноплановими психотехнологіями. Часто люди використовують їх стихійно-інтуїтивно, на основі прикладів та наслідування, іноді – цілеспрямовано і фахово. Вихователі, вчителі, викладачі ВУЗів і військові, релігійні місіонери і політичні пропагандисти, ПР-мени і журналісти- всі, хто має справу із діяльністю в системі «людина-людина» використовують різнопланові психотехнології.

Психотехнології можуть використовуватись як свідомо-цілеспрямовано, так і інтуїтивно-безсвідомо. Доволі часто поведінка суб’єкта-користувача психотехнологій не піддається відповідній рефлексії, оскільки елементи психотехнологій можуть закладатись в традиції, звичаї, стереотипи, соціальні норми та інші регулятивні утворення.

Скажімо, нам стає зрозумілим, що коли людина звертається за допомогою до психоаналітика і відвідує психоаналітичні сесії, то вона піддається впливу відповідних психотехнологій, зокрема, кларифікації, інтерпретації, тлумачення символізму сновидінь фантазій, роботи із переносом і опором і т.п. Коли журналіст проводить телепередачу, то він певним чином розставляє акценти в сюжеті, зфокусовуючи увагу аудиторії на одних візуальних фрагментах і периферизуючи інші. Він професійно застосовує відповідні технології, і це навряд чи можна спростовувати. Але як бути, наприклад, із матірю, яка умовляє свою дочку не одружуватись на хлопці, що їй сподобався, мотивуючи свій вчинок міфом про «досконалість сімейних стосунків»; як бути з чиновником, який умисно «відсилає» відвідувача до нормативних актів, на пошук яких буде витрачена значна кількість часу?

Звісно, що вони також є користувачами відповідних «технологій», проте, без відповідної авторизації, а скоріше, а рівні наслідування і стихійно-безсвідомого моделювання. Мати, яка умовляє свою дочку не одружуватись на хлопці, пригадує, як її мати спонукала її до подібного вчинку, пробуджуючи в ній почуття провини; чиновник, який умисно «відсилає» відвідувача до нормативних актів, робить подібне «по інерції», оскільки кількість відвідувачів завелика, кількість проблем, з якими вони приходять – нескінченна. Тому, навіть якщо хтось і спробує довести цим суб’єктам, що з їх боку має щось подібне до застосування психотехнологій, то скоріше за все він стикнеться із реакцією непорозуміння. Нижче наведено деякі приклади такого життєво-інтуїтивного використання психотехнологій без спроб рефлексії самого факту і процесу їх застосування.

Приклад 1. Вихователька в дитячому садку, соціалізуючи дитину чоловічої статі, намагається постійно блокувати найменші прояви її агресії в усіх ситуаціях, де та відстоює своє «право» на автономію. Якщо ми маємо справу із відповідною соціальною практикою цілої множини виховательок, то перед нами – соціальний імпринт, який задає негативну оцінку ( і самооцінку) агресивних дій дорослої людини в соціальному просторі як девіантних.

Приклад 2. Курсанти, потрапивши до військового училища, після «цивільного» життя контактують із офіцером, який виливає на них потоки образ і особистих принижень. Останнє викликає почуття сильного страху і знецінення цінностей, результатом чого стає нова інформаційна «закладка» (імпринт). Останній різновид імпринтингу використовується в практиці значної кількості силових відомств та пенітенціарній педагогіці.

Приклад 3. Журналісти можуть навіть не усвідомлювати, що вони користуються фреймами; часто вони є прихованими, на­туралізованими і їх сприймають як щось само собою зро­зуміле. Тимчасом фрейми організаційно необхідні й не­минучі, бо саме вони дають змогу журналістам відібрати з безмежного моря потенційних фактів потрібні і, отже, стисло й зрозуміло розповісти складні історії за умов не­обхідності "вкластися в час" та інших інституційних обмежень. Поняття фрейминґу є кроком уперед порівняно з кон­цепцією формування порядку денного. Малоймовірно, щоб процес добору тем здійснювали так, немовби існує якесь заздалегідь задане "меню" з подій, джерел, проб­лем, у межах якого має здійснюватись вибір. Вочевидь, журналістика є набагато складнішим процесом поста­чання "фреймів референції" (тобто певних моделей світо­сприйняття), спрямованим також на те, щоб новини ма­ли сенс для аудиторії і реалізовували функції політичної соціалізації в бажаному напрямку.