Мандрівка до небожителів20
Зелена сосна на вершині стрімкої гори,
Стоїть кипарис молодий – смарагдовий, високий.
Узимку й улітку корона розкішна, густа,
І корінь могутній – це древо повік не засохне!
Лише благородні мужі мають істинне серце,
В думках їхніх – світ надовколишній, звитий красою
Несуть свою волю в безмеж, де хмарини нетлінні,
І ридма звідтам роздивляються скелі камінні.
Як заздрю я Цяо21 – він жив у пройдешні літа,
Він дао плека у природній гармонії вільній.
Далеко – вершини високі й обривисті вельми,
Під небом кружля – на журавлику в нього сідельце.
На тисячі лі – благородство його неодмінне.
Він любить, щоб рідний народ був привітний, веселий.
Безсмертних обожнює, прагне безсмертя душа...
Далеко серденько мандрує, у висях літа.
Вірш
Небо світле – не видко ні вітру, ні хмарок вологих.
Хіба можна у коло ввійти цього пилу мирського?!
Випадкові рядки
Ввечері вітер здійнявся осінній, рвучкий.
Місяць ясний осява дерева на роздоллі;
Чисте повітря виповнює затишний дім,
Вільні хороми освітлені місячним колом.
Як же безлюдно! Я сумно зітхаю в нудьзі;
Вельми засмучений – ну ж мандрувати на волі!
Вгору дивлюсь на траву, що зросла на стіні,
В кожну під ґанком росину вдивляюсь поволі…
Серце порожнє, а тіло природно легке –
Наче безсмертний, за вітром лечу мимоволі.
Ген кипарис оглядаю – на тому горбі;
З жителем Неба зустрітися хочу до болю!
Дао глибоке – як важко жадати його!
Заздрити ніяк життєвій енергії кволій.
В думах напруга – вже ніч добігає кінця;
Про почування-гризоти писав я доволі.
Лу Цзі (陆机, 261-303) народився в країні Східна У (东吴) в конфуціанській родині; його дід працював ченсяном (丞相)22, а батько – конюхом (大司马). Після занепаду У Лу Цзі упродовж 10-и років навчався вдома. Потому, переїхавши разом із молодшим братом до столиці Західної Цзінь Лояна (洛阳), служив при дворі. Загинув під час “перевороту восьми ванів” (八王之乱).
До нашого часу дійшли 116 віршів Лу Цзі, частина яких написана на теми давніх юефу. Тематика досить обмежена: гіркота військових походів, печаль розставання. 12 віршів циклу “Імітую давнину” («拟古诗») наслідують “19 давніх віршів” («古诗十九首») доби Хань. Цей цикл віршів Лу Цзі хоч приніс йому певну популярність, та все ж був створений як імітація, тому не міг мати особливої мистецької цінності. Його поезія прагне до формалізму (形式主义诗风): поет використовує красиві мовні звороти, зокрема цитати з класиків, а також вдається до художнього прийому паралелізму, що свідчить про значний вплив на поетову творчість китайської традиції. Та є у творчому доробку Лу Цзі невелика кількість віршів, що описують справжні почуття, – ця поезія нова й свіжа, вона вдихнула новий струмінь у тогочасну літературу. Наприклад, у вірші “Про благородного мужа” («君子行») поет, з одного боку, чесно і щиро змальовує свою чиновницьку сутність, а з іншого – виражає непідробні, щирі думки і почуття з приводу нестабільної ситуації в країні.
Крім поезії, Лу Цзі писав замітки (文章) та оди (辞赋), мистецький рівень яких набагато вищий, ніж його поетичного доробку. Так, дуже відома його “Ода красному письменству” («文赋»), про яку йтиметься в розділі “Літературна критика періоду Південних та Північних династій”.