5 курс / Инфекционные болезни / Доп. материалы / ВИЧ_инфекция_у_женщин_Пособие_для_врачей_и_интернов_Охапкин
.pdf8. Нормативно:правове забезпечення подальшого розвитку та реформи системи охорони здоров’я
Розділ 8
Нормативно7правове забезпечення подальшого розвитку та реформи системи охорони здоров’я
Законодавство України з питань охорони здоров’я, являючи собою сукупність цивільних, адміністративних та кримінально-пра- вових норм, що регулюють забезпечення як соціальних, так і особистих прав людини у зазначеній сфері, характеризується достатньо високим рівнем систематизації, наявністю розроблених з врахуванням основних міжнародних вимог кодифікаційних законодавчих актів та прийнятих на їх виконання підзаконних актів органів виконавчої влади.
В цілому, незважаючи на певні недоліки, воно є придатним для визначення й реалізації мультисекторальної комплексної державної політики у зазначеній сфері.
Принаймні, такий висновок є справедливим стосовно більшості функцій, що виконує законодавство у політиці охорони здоров’я, і, насамперед, законодавчої заборони здійснення шкідливих для здоров’я видів діяльності; законодавчого затвердження програм чи послуг для захисту та поліпшення здоров’я; законодавчого розв’язання переважної більшості етичних проблем, що виникають у процесі надання медичної допомоги; законодавчого визначення принаймні основних принципів публічного фінансування системи охорони здоров’я в широкому розумінні цього поняття.
Важко навіть намагатися заперечувати проти того, що задекларовані в національному законодавстві України принципи і підходи до визначення та реалізації цих найбільш тісно пов’язаних з визначенням політичних та моральних пріоритетів і цінностей функцій, в основному відповідають нормам міжнародного права.
Але, окрім того, що кардинального поліпшення потребує практика реалізації багатьох вже прийнятих в Україні законів, справедливим є й те, що національну правову базу охорони здоров’я нині ще не можна вважати досконалою. І передусім це стосується того блоку законодавства, що регулює фінансування та управління у зазначеній сфері.
Вище вже неодноразово наголошувалося й на тому, що законодавством України створено формальні принципові умови для започаткування поступового переходу від інтегрованої командно-адміністративної моделі
фінансування та управління в секторі медичного обслуговування до контрактної моделі, що базується на принципах регульованого ринку, соціального підприємництва, договірних відносинах та високому ступені автономії постачальників медичних послуг.
Однак, попри це, існує цілий ряд пов’язаних із забезпеченням практичної реалізації цих принципів проблем нормативно-право- вого характеру, що потребують першочергової уваги як Парламенту, так і Уряду України. Розв’язання цих проблем, перш за все, має бути спрямоване на законодавче сприяння вирішенню проблем підвищення рівня фінансування системи охорони здоров’я, на забезпечення використання сучасних стратегій контролю за витратами та ефективного розподілу ресурсів, поліпшення якості та доступності медичного обслуговування, підвищення ролі громадськості в процесі вироблення політики та управління.
Отже, говорячи про подальший розвиток правового забезпечення системи охорони здоров’я, перш за все, необхідно сказати про необхідність прискорення вирішення питання щодо обрання подальшої моделі фінансування системи охорони здоров’я, політичного вибору між модифікованою і пристосованою до використання контрактних державних закупівель медичних послуг системою, що фінансується за рахунок загальних податків, та системою, що фінансується за рахунок соціального страхування.
Від вирішення цієї проблеми значною мірою залежить як подальша структура системи охорони здоров’я, так і обсяг та характер управлінських і фінансових повноважень основних учасників цієї системи, а також визначення характеру та черговості інших нормативно-правових та практичних заходів щодо її реформування. Зокрема, від цього залежать характер та послідовність внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України, до Законів «Про місцеве самоврядування» та «Про місцеві державні адміністрації», а також до цілого ряду підзаконних актів, що регулюють структуру і повноваження Міністерства охорони здоров’я та місцевих органів управління охороною здоров’я.
151
Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні
При цьому необхідно ще раз наголосити на тому, що за умови вибору будь-якої з цих двох моделей при розробці та прийнятті відповідних законодавчих актів доцільно забезпечити збір та об’єднання коштів для фінансування системи медичного обслуговування на регіональному рівні (або на рівні існуючих зараз та модифікованих з метою виконання нових функцій органів управління охороною здоров’я, або на рівні регіональних відділень фонду соціального медичного страхування). Детальніше про доцільність
такого підходу і запровадження моделі «єдиного платника» на регіональному рівні вже йшлося у підрозділі 6.1.
Інші заходи щодо розвитку та вдосконалення законодавства фактично не будуть залежати від зазначеного вище головного рішення, носитимуть універсальний для обох моделей характер і передусім мають бути спрямовані на сприяння практичному запровадженню стратегій контролю за витратами та ефективного розподілу ресурсів системи охорони здоров’я.
Передусім, заходи щодо розвитку та вдосконалення законодавства
усфері охорони здоров’я мають передбачати:
А.з боку Верховної Ради України:
1)внесення змін до статті 49 Конституції з метою забезпечення можливості ефективного регулювання обсягу державних гарантій щодо забезпечення громадян безоплатною медичною допомогою (через встановлення законом чи рішенням Уряду базового пакету безоплатних медичних послуг), а також ефективного планування мережі державних і комунальних медичних закладів;
2)внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою забезпечення визначення на законодавчому рівні понять «медична послуга» і «медична допомога» з використанням при цьому міжнародних і зарубіжних підходів до тлумачення цих понять та усунення необґрунтованого протиставлення цих понять одне одному при тлумаченні та застосуванні норм законодавства;
3)розробку та затвердження окремого спеціального закону про організацію медичного обслуговування та заклади охорони здоров’я чи внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, які мають детально визначити порядок надання громадянам медичної допомоги всіх рівнів (первинної, вторинної, третинної), порядок здійснення господарської діяльності постачальниками медичних послуг — фізичними та юридичними особами, порядок та методи оплати діяльності різних типів постачальників з врахуванням переходу до системи контрактних державних закупівель медичних послуг тощо. Серед іншого, ці законодавчі зміни мають передбачати також реальне запровадження принципу «воротаря» при зверненні за наданням вторинної чи третинної допомоги; визначення та закріплення чітких критеріїв для надання стаціонарної допомоги, здійснення госпіталізації та виписки пацієнтів;
4)внесення відповідних змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, які
бпередбачали можливість укладення трудового договору в формі контракту між адміністрацією публічних медичних закладів та медичними працівниками, які працюють у зазначених закладах (це сприятиме створенню дійсно ефективної і завершеної контрактної моделі фінансування та управління в секторі медичного обслуговування, запровадженню оплати праці кожного медичного працівника, орієнтованої на якість та результативність його діяльності);
5)розгляд питання про доцільність внесення змін до Господарського кодексу України, спрямованих на забезпечення окремого спеціального регулювання договору про закупівлю медичних послуг;
6)внесення до Бюджетного кодексу України відповідних змін, спрямованих на врегулювання взаєморозрахунків між бюджетами не підпорядкованих одна одній територій в разі надання незапланованої медичної допомоги громадянам, які не проживають постійно на території, за рахунок бюджету якої така непланова допомога надається (в разі подальшого збереження бюджетної схеми фінансування);
152
8.Нормативно:правове забезпечення подальшого розвитку та реформи системи охорони здоров’я
7)запровадження цільового податку на продаж шкідливих для здоров’я товарів (тютюнових та алкогольних виробів) та спрямувати відповідні надходження на фінансування загальнонаціональних програм у сфері охорони здоров’я;
8)збереження в процесі подальшого розвитку податкового законодавства (в тому числі при прийнятті Податкового кодексу) існуючих в даний час пільг з оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання медичних послуг, що надаватимуться в рамках державних контрактних закупівель, та лікарських засобів, а також пов’язаних з оплатою медичних послуг чинних нині пільг щодо оподаткування податком з доходів фізичних осіб (податковий кредит), що сприятиме стимулюванню приватних витрат і звернення до приватного сектора частини населення з високими доходами, водночас зменшуючи навантаження на публічний сектор медичного обслуговування та збільшуючи заощадження його ресурсів, необхідних для надання допомоги тим, хто не здатен платити;
9)розробку та прийняття закону про самоврядування медичної професії з передачею останньому цілої низки регуляторних функцій, що в даний час належать державі (наприклад, деякі повноваження щодо контролю якості медичних послуг та дотримання принципів медичної етики, видачі дозволу на здійснення професійної медичної діяльності тощо, участь у розробці та погодженні стандартів медичної допомоги, у процесі акредитації постачальників медичної допомоги тощо);
Б.з боку Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України та інших відповідальних центральних органів виконавчої влади:
1)розробку та затвердження єдиного уніфікованого класифікатора медичних послуг;
2)розробку та затвердження єдиної уніфікованої методики оцінки вартості медичних послуг;
3)розробку та затвердження державних фіксованих чи регульованих цін на медичні послуги, що мають використовуватися при здійсненні державних контрактних закупівель медичних послуг;
4)розробку та затвердження типового чи примірного статуту публічного закладу охорони здоров’я із статусом некомерційного підприємства;
5)розробку та затвердження типових або примірних договорів про державну закупівлю/постачання медичних послуг в рамках надання первинної, спеціалізованої амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги, які б містили уніфіковані специфікації послуг, що мають надаватися на різних рівнях медичної допомоги, а також підходи до визначення методів оплати цих послуг та критерії оцінки діяльності постачальників послуг;
6)забезпечення перегляду затверджених Міністерством охорони здоров’я стандартів медичної допомоги з метою їх приведення у відповідність з принципами доказової медицини та розробка і запровадження у практику заснованих на зазначених принципах клінічних керівництв;
7)прийняття ряду рішень, спрямованих на реальне та ефективне впровадження у практику принципів раціональної фармацевтичної політики (приведення у відповідність з рекомендаціями ВООЗ Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів і виробів медичного призначення та запровадження державної реєстрації цін на лікарські засоби, що включені до зазначеного переліку, тощо);
8)перегляд чинних нормативних актів Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я України, що створюють перепони на шляху до застосування стратегій контролю за витратами в секторі медичного обслуговування (штатні нормативи державних і комунальних медичних закладів, прив’язані до нормативної кількості ліжок, тощо);
9)прийняття відповідних рішень, спрямованих на забезпечення соціального попиту на професію менеджера охорони здоров’я та надання гарантій представникам цієї професії на належне працевлаштування (внесення вказаної професії до номенклатури професій і посад у
153
Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні
системі охорони здоров’я та в Державний класифікатор професій; внесення наявності професійної підготовки за зазначеною спеціальністю як обов’язкової вимоги для зайняття посади у типові професійно-кваліфікаційні характеристики керівників медичних закладів тощо).
Крім того, прискоренню практичного запровадження нових стратегій господарювання в секторі медичного обслуговування значною мірою сприяла б підготовка Міністерством охорони здоров’я України (можливо, спільно з іншими відповідними центральними органами виконавчої влади — Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство юстиції, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація тощо) низки нормативних актів інструктивно-методичного характеру, зокрема з питань, пов’язаних із зміною господарсько-правового статусу публічних медичних закладів, плануванням та здійсненням державних закупівель медичних послуг з врахуванням специфіки галузі.
154
9. Рекомендації Уряду України щодо плану дій для поліпшення діяльності галузі охорони здоров’я
Розділ 9
Рекомендації Уряду України щодо плану дій для поліпшен7 ня діяльності галузі охорони здоров’я
Сучасний етап соціально-економічного розвитку України супроводжується складними умовами формування громадського здоров’я. Погіршення умов життя переважної більшості населення в поєднанні з недостатнім фінансуванням охорони здоров’я та неефективним використанням ресурсів галузі призвели до зростання загальної смертності населення практично у всіх вікових групах і від всіх причин, до зменшення очікуваної тривалості життя, збільшення захворюваності як на неінфекційні, так і на інфекційні захворювання. Загрозливими темпами зростає
рівень таких нещодавно майже забутих ін-
фекційних захворювань, як туберкульоз, сифіліс. Поряд зі старими проблемами виникли і нові загрози, як, наприклад, стрімке розповсюдження ВІЛ-інфекції та наркоманії. Масштаби природного скорочення населення в Україні найвищі в Європейському регіоні.
Об’єктивне зростання потреб у медичній допомозі відбувається на тлі вкрай обмежених фінансових можливостей громадського сектора охорони здоров’я. В результаті значний тягар витрат на медичне обслуговування (понад 50%) лягає на плечі населення. При цьому велику частку коштів, що сплачує населення, становлять неофіційні платежі. Існуюча система охорони здоров’я, яка базується в основному на старих радянських засадах, не в змозі адекватно відповісти на виклики, обумовлені перемінами ситуації.
Основними проблемами сучасної системи охорони здоров’я в Україні є:
•Зосередженість на вирішенні потреб галузі, а не на задоволенні медичних потреб населення.
•Недостатність обсягів фінансування з громадських джерел.
•Неефективне використання наявних ресурсів охорони здоров’я.
•Недостатня прозорість і справедливість, зумовлені значними масштабами розвитку неофіційних платежів.
Мета реформи — розбудова еволюційним шляхом системи охорони здоров’я, яка дозволить на основі рівності та солідарності поліпшити здоров’я, своєчасно реагувати на обґрунтовані та соціально значущі медичні потреби населення та забезпечити справедливий і ефективний розподіл фінансових коштів.
Виходячи з цього та беручи до уваги проголошений вищим керівництвом держави стратегічний курс на європейську інтеграцію, реальними принципами організації системи охорони здоров’я в Україні мають стати:
•Справедливість
•Солідарність
•Орієнтованість на поліпшення громадського здоров’я
•Орієнтованість на задоволення справедливих потреб населення
•Орієнтованість на поліпшення якості медичної допомоги
•Результативність
•Ефективність
•Участь громадськості у формуванні політики охорони здоров’я.
155
Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні
Пріоритетні напрямки перетворень
1. Узгодження обсягів державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охорони здоров’я, що передбачає:
•Перегляд норми 49 статті Конституції щодо повної безплатності медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах незалежно від її обсягу для всіх громадян або ж принаймні забезпечення здійснення Конституційним Судом України повторного конституційного провадження у справі про безоплатну медичну допомогу у зв’язку з додатковими обставинами, що не були враховані під час попереднього розгляду справи та прийняття рішення у цій справі.
•Визначення і затвердження пріоритетів охорони здоров’я, виходячи з обґрунтованих медико-санітарних потреб населення, вартості та ефективності медичних втручань, політичних реалій в країні, думки громадськості, пацієнтів, керівників і працівників охорони здоров’я.
•Визначення і затвердження базового пакету медичних послуг, що мають надаватися громадянам безоплатно за рахунок громадських джерел фінансування.
•Законодавче визначення форм і розмірів участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги.
2. Структурна реорганізація системи медичного обслуговування з першочерго7
вим розвитком первинної медико7санітарної допомоги на принципах сімейної медицини, для чого необхідно:
•Здійснити передачу на комунальний рівень відомчих медичних закладів та забезпечити територіальну інтеграцію лікарень різної підлеглості.
•Інтенсифікувати реорганізацію первинної медико-санітарної допомоги на принципах загальної практики/сімейної медицини. Прискорити формування мережі загальнолікарських практик в сільській місцевості і містах.
•Змінити порядок формування контингенту осіб, що обслуговується лікарем первинної ланки, з територіально-дільничного принципу на вільний вибір пацієнтами лікаря, який повинен оформлятися документально і представляти своєрідну форму договору між пацієнтом і лікарем.
•Наділити в законодавчому порядку лікаря первинної ланки функцією організатора медичного маршруту пацієнта, що передбачає використання системи обов’язкових направлень лікаря загальної практики/сімейного лікаря (за виключенням екстрених випадків) для отримання пацієнтом медичної допомоги більш високого рівня (спеціалізованої амбулаторної або стаціонарної).
•Приступити до реорганізації стаціонарного сектора на основі функціональної диференціації ліжкового фонду і розподілу лікарень на заклади: для надання екстреної допомоги, для планового лікування хронічних хворих, для відновного лікування і реабілітації, для надання медико-соціальної, в тому числі паліативної допомоги (хоспіси). Для цього: здійснити укрупнення лікарень загального профілю, в яких надається екстрена стаціонарна допомога, зі створенням госпітальних округів з чисельністю охоплення від 100 до 200 тис. населення та реорганізувати частину лікарняних потужностей в заклади (відділення) для хронічних хворих, заклади (відділення) для надання медико-соціальної допомоги — будинки сестринського догляду, хоспіси (в сільській місцевості — це перш за все дільничні і районні лікарні; в містах — насамперед, лікарні, що не змогли отримати ліцензію на надання медичної допомоги в обсязі, необхідному для хворих з гострими захворюваннями та гострими розладами).
156
9.Рекомендації Уряду України щодо плану дій для поліпшення діяльності галузі охорони здоров’я
•Провести матеріально-технічну реорганізацію (реконструкцію) госпітальної бази лікувально-профілактичних закладів, виходячи зі специфіки їх подальшого використання.
•Здійснити поступове, обережне з врахуванням місцевих умов закриття деяких спеціалізованих медичних закладів другого рівня з відкриттям відповідних відділень в лікарнях загального профілю.
•Концентрувати високотехнологічну високоспеціалізовану допомогу на регіональному рівні.
•Забезпечити розвиток служб соціальної допомоги та її доступності, поліпшення координації між сектором охорони здоров’я і соціальним сектором.
3. Перехід від адміністративно7командної моделі управління медичним обслу7 говуванням до постачання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах, для чого необхідно:
•Розробити єдині вимоги до ціноутворення та затвердити уніфіковану методику визначення вартості медичних послуг.
•Розробити класифікатор медичних послуг з визначенням їх базової вартості та, керуючись статтею 191 Господарського кодексу України, визначити державні фіксовані чи регульовані ціни на медичні послуги, що мають використовуватися при проведенні закупівель цих послуг в порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
•Розробити механізми договірної оплати медичних послуг.
•Визначити критерії відбору постачальника для закупівлі медичних послуг за громадські кошти на основі ціна/якість.
•Розробити і затвердити типові чи примірні форми договорів для закупівлі медичних послуг на рівні первинної та вторинної і третинної медичної допомоги.
•Змінити організаційно-правовий статус медичних закладів з бюджетних установ на державні (комунальні) некомерційні медичні підприємства.
•Запровадити механізм стратегічних закупівель медичних послуг на договірній основі.
•Перейти від постатейного фінансування медичних організацій до їх фінансування (оплати послуг) залежно від обсягу і структури наданих медичних послуг, запровадивши сучасні, спрямовані на ефективний розподіл ресурсів, методики: подушного фінансування та подушного фінансування з частковим фондоутриманням — для організацій первинної медико-санітарної допомоги; глобального бюджету — для стаціонарних закладів.
•Запровадити системи оплати праці лікарів, середнього медичного та допоміжного персоналу закладів (підрозділів) з врахуванням об’єму та якості їх роботи.
•Переглянути діючі нормативні акти (накази Міністерства охорони здоров’я, постанови уряду тощо), що стримують або перешкоджають реформуванню галузі: штатні нормативи, зокрема прив’язку штатів медичного персоналу до нормативної кількості ліжок, порядок оплати праці медичного персоналу на основу посадових окладів, регламентування використання консультацій спеціалістів тощо.
157
Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні
4. Зміцнення фінансової бази охорони здоров’я, для чого необхідно:
•Здійснити поетапний перехід від бюджетної системи фінансування до моделі соціального медичного страхування, для чого на першому етапі внести зміни до Бюджетного кодексу України, законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації у частині, що стосується фінансових повноважень у сфері охорони здоров’я; покласти на регіональні органи управління охорони здоров’я функції управління консолідованими на рівні регіону бюджетними ресурсами і закупівлю на договірній основі медичних послуг, створивши в їх складі підрозділи для планування медичної допомоги і управління фінансовими ресурсами з відповідним кадровим та матеріально-технічним забезпеченням; на другому етапі прийняти Закон України «Про соціальне медичне страхування» з запровадженням або цільового внеску або з виділенням відповідної квоти в єдиному соціальному внеску на потреби соціального медичного страхування; створити інфраструктуру соціального медичного страхування: фонду та його філій.
•Передбачити введення цільового податку на тютюнові вироби і алкоголь або виділення цільової частки в складі акцизного збору на ці товари для потреб охорони здоров’я.
•Розробити і впровадити у практику діяльності закладів охорони здоров’я відповідних уніфікованих інформаційних систем для реєстрації пацієнтів, розрахунку вартості медичних послуг, облікової та звітної медичної статистики та управління сектором медичного обслуговування на макро- і мікрорівні.
5. Формування системи забезпечення і підтримки якості медичної допомоги, для чого необхідно:
•Створити вертикально організовану систему управління якістю медичної допомоги, для чого в структурі МОЗ України створити Управління ліцензування, акредитації, стандартизації та нових медичних технологій, а на рівні управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських обласних державних адміністрацій виділити відділи ліцензування, акредитації та стандартизації.
•Створити інформаційний центр «доказової медицини» («evidence based medicine»).
•Запровадити обов’язкове ліцензування медичних закладів незалежно від форми їх власності.
•Розробити у відповідності до міжнародного стандарту AGREE (Appraisal of Guidelines Research and Evaluation або опитувальник з експертизи та атестації керівництв) уніфіковану методику розробки клінічних керівництв (рекомендацій).
•Адаптувати або розробити у відповідності до міжнародних вимог та запровадити стандарти діагностики, лікування та організації надання медичної допомоги (клінічні керівництва) на основі науково-обґрунтованої медичної практики.
•Розробити типові програми управління якістю медичної допомоги для медичних закладів.
158
9.Рекомендації Уряду України щодо плану дій для поліпшення діяльності галузі охорони здоров’я
6.Здійснення раціональної фармацевтичної політики на макро7 та мікрорівні,
для чого необхідно:
•Переглянути Національний перелік основних життєво важливих лікарських засобів та виробів медичного призначення з включенням до його складу доведено ефективних та безпечних препаратів, здатних забезпечити лікування переважної більшості інфекційних, хронічних та хірургічних захворювань. Національний перелік використовувати як базовий в рамках програми державних гарантій забезпечення населення медичною допомогою, при розробці стандартів, протоколів лікування, клінічних керівництв.
•На основі Національного переліку розробити та запровадити формулярну систему медикаментозного забезпечення медичних організацій як дієвий організаційний та економічний інструмент постачання і використання ефективних лікарських засобів.
•Розробити негативний перелік лікарських засобів (тобто тих, використання яких доведено неефективно або шкідливо).
•Здійснити заходи щодо зменшення лібералізації відпуску лікарських засобів в аптеках і запровадженню рецептурного відпуску препаратів, перш за все тих, витрати на які покриваються (повністю або частково) за рахунок громадських джерел.
•Для підвищення ефективності державного регулювання розробити систему базових цін на медикаменти та механізми диференційованого покриття витрат на придбання медичних препаратів за рахунок громадських джерел.
7. Здійснення активної кадрової політики, для чого необхідно:
•Розробити науково обґрунтовані прогнози потреб у медичних кадрах різних спеціальностей з урахуванням напрямків і темпів структурних і функціональних перетворень в системі охорони здоров’я України.
•Забезпечити підготовку випереджаючими темпами спеціалістів для первинної ланки охорони здоров’я: сімейних лікарів, сімейних медичних сестер, соціальних робітників.
•Створити систему підготовки спеціалістів — адміністраторів, економістів, аналітиків для органів та закладів охорони здоров’я, котрі поділяють ідеологію реформи охорони здоров’я, здатні здійснювати стратегічне та фінансове планування, виконувати функції покупців і постачальників медичних послуг.
•Розробити систему заходів соціального захисту, передусім системи перепідготовки спеціалістів, що можуть вивільнятися внаслідок скорочення штатів.
8. Управління перетвореннями в галузі охорони здоров’я, яке передбачає:
•Покласти на Міністерство охорони здоров’я України функції здійснення політики щодо реалізації стратегії реформування галузі, проведення стратегічного аналізу, прогнозування і моніторингу перетворень.
•Організувати проведення роз’яснювальної роботи серед різних верств населення і медичних робітників щодо цілей і змісту реформ.
159
Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні
У пріоритетному порядку слід забезпечити пакетне запровадження низки клю7
чових стратегій:
1.Зміна організаційно-правового статусу медичних закладів з бюджетних установ на державні (комунальні) некомерційні медичні підприємства.
2.Запровадження вільного вибору пацієнтом лікаря первинної ланки.
3.Наділення в законодавчому порядку лікаря первинної ланки функцією «воротаря» (організатора медичного маршруту пацієнта).
4.Запровадження закупівлі медичних послуг за громадські кошти на договірних умовах.
5.Перехід від постатейного фінансування медичних організацій до їх фінансування (оплати послуг) залежно від обсягу і структури наданих медичних послуг.
6.Запровадження системи оплати праці лікарів, середнього медичного та допоміжного персоналу закладів (підрозділів) з врахуванням об’єму та якості їх роботи.
7.Перегляд діючих нормативних актів, що стримують або перешкоджають реформуванню галузі.
160