Морфемна будова слова
Морфеміка- це розділ мовознавства, що вивчає морфемний склад слова. Слово морфеміка називає також сукупність морфем мови.
Отже, об'єктом вивчення морфеміки є морфеми.
Морфема- це найменша неподільна значуща частина слова. Морфеми існують тільки в складі слова і є його найменшою частиною. Характерною особливістю всіх різновидів морфем є їхня регулярна відтворюваність і повторюваність у процесі мовлення. Поєднуючись і розміщуючись у певній послідовності, вони є засобом вираження певного лексичного і граматичного значень.
Морфемна будова слова - "це закономірна єдність взаємопов'язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до їх ролі в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови"13.
Слова української мови за структурою неоднотипні: вони переділяються на змінювані і незмінювані.
У змінюваних словах виділяються дві частини: та, що змінюється, поєднуючись з іншими словами, і та, що залишається незмінною. У незмінюваних словах наявна лише незмінна частина. До змінюваних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, дієприкметники.
5. Історична змінність морфемної будови слова
У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад частини слів зазнав змін. Цьому також сприяють чергування звуків, явища уподібнення, випадання окремих звуків та їх установлення.
Розрізняють такі зміни в морфемній будові слів: спрощення, ускладнення, перерозклад.
Спрощення — це такі зміни в будові слова, коли окремі морфеми втрачають своє самостійне значення й зливаються з іншими, тобто слово втрачає здатність ділитися, основа стає непохідною. Наприклад, у словах сучасний, пагінець, посуд, обруч уже не виділяються префікси су-, па-, по-, об-: вони зрослися з коренями. Так само іменники жир, мило, біло, вікно вже сприймаються як безсуфіксні, хоч у давні часи вони були похідні, утворені суфіксами р , -л-, н .
Перерозклад — це переміщення меж морфем у слові: до кореня приєднуються префікси чи суфікси, зливаючись з ним, або навпаки (кос/ин/к/а — косин/к/а, вуд/л/ищ/е — вудл/ищ/е). Так, у словах вісник, робітник суфікс -н- злився із суфіксом -ик; перерозкладом є злиття двох префіксів (недоплата, небезпека). Це відбувається із словами іншомовного походження, при засвоєнні яких частина кореня збігається з наявним в українській мові суфіксом. Наприклад, у засвоєному з німецької мови слові зонтик (der Zondek) на українському грунті сполучення звуків ик збіглося за звучанням із типовими для іменників суфіксами -ик- (ножик, хвостик). Непохідні слова почали сприйматися як похідні, з’явилося слово зонт з обірваним коренем, що нагадує в українській мові утворення (ніж — ножик, хвіст — хвостик). Тільки в поданому прикладі все відбулося навпаки: зонтик — зонт, єхидна (з грецької мови) — єхиди.
Ускладнення — процес, при якому непохідна основа перетворюється на похідну, а неподільна морфема стає подільною.
Так, в іншомовному слові марка (від німецького der Mark) суфікса к- немає, але в українській мові за аналогією до слів ручка, нірка и ньому стали виділяти суфікс к- (звідси — марочний). У слові лекція (від латинського lectio — читання) з появою слова лектор стали виділяти корінь лекц- (лект-).
Спостерігаються також зміни на стику морфем у слові довгобразий (зник другий кореневий о — довгообразий); у словах паризький, козацький, чеський, одеський суфікс -ськ- злився з кінцевим приголосним кореня (ж, к, х, с).