Стан та перспективи розвитку інфраструктури ринку в україні
Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з .елементів, які формують її зміст: інституційному, правовому, інформаційному, соціальному. Інформаційна складова інфраструктури фінансового ринку характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку.
Низькою ефективністю характеризується правове регулювання діяльності суб'єктів фінансового ринку, що знаходить своє відображення в частих переглядах "правил гри" на фінансовому ринку та відсутності повноцінної законодавчої бази для становлення фінансового ринку. Проблемним залишається відслідковування інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та прогнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів. Наднизькими є показники забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією щодо діяльності фінансових посередників. Певний інформаційний вакуум, що спостерігається в регіонах України, обумовлює низьку присутність населення на фінансовому ринку - потенційного інвестора економіки країни. Рівень економічного і особливо "біржового" мислення та сприйняття ринкового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас в функціональну систему фінансового ринку.
Створення ефективної фінансової системи є основою переходу від командної економіки до ринкової, тому країнам у процесі ринкової трансформації потрібно приділити велику увагу фінансовим реформам.
Україна, як і більшість постсоціалістичних країн пішла шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками, її втіленню сприяло, по-перше, те що банки функціювали і за радянських часів, аринок цінних паперів танебанківські фінансові інститути потрібно було створювати заново; по-друге, бажання країн швидше адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу стосовно ринку банківських і фінансових послуг з метою подальшої інтеграції в ЄС [15,c 574].
Оптимістичніше можна оцінити стан страхової справи в Україні, хоч і тут є серйозні проблеми. Законодавча неунормованість, відсутність традицій страхування, недовіра до страхової справи, що збереглася ще з часів командної системи, а також підкріплена відомими фінансовими аферами 90-х років - усе це не сприяє розвиткові страхової спри ви в Україні. Водночас кількість страхових компаній зростала випереджувальними темпами порівняно з банківською мережею.
Українські біржі не відповідають світовим стандартам і за якісними показниками: часткою біржових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі; розумінням "універсальності" в біржовій справі; домінуванням нерухомості в біржовій торгівлі.
Головним інструментом створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання.
Поглиблення участі України у міжнародному поділі праці у все більшій мірі визначає динаміку та закономірності формування та розвитку вітчизняного ринку агропродовольчої продукції, тому виникаючі на ньому дисбаланси та диспропорції зумовлюють необхідність пошуку нових форм та механізмів посилення ефективності його взаємодії з АПК. Особливо гостро ця проблема проявилась в умовах лібералізації зовнішньоторговельного режиму нашої країни, оскільки відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції вимагає зміни пріоритетних напрямів та стратегії державної підтримки агропромислової сфери.
Перспективним варіантом залученням коштів, порівняно з майже нульовим в Україні, є їх залучення на зовнішніх майданчиках, зокрема при первинному публічному розміщенню (IPO). В останні роки цим користуються в основному великі аграрні компанії (агрохолдинги).
Таблиця 3.1