6. Реалізація норм права

Реалізація норм права – це втілення приписів норм права у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон. Без реалізації право втрачає свій соціальний зміст і призначення.

Використання — форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (реалізація законодавства про право на вищу освіту, реалізація права на підприємницьку діяльність; пред’явлення права на спадщину).

Виконання — форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (реалізація законодавства про державні податки, охорона пам’яток культури; виконання військового обов’язку).

Дотримання — форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (не порушення водіями правил дорожнього руху тощо).

Суб'єкти використання, виконання і дотримання — державні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства).

Застосування норм права є особливою формою його реалізації, яка здійснюється виключно уповноваженими на те компетентними органами держави та посадовими особами (судові та правоохоронні органи, їх посадові особи тощо) стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

7. Поняття законодавства. Нормативні та індивідуальні акти. Система законодавства та система права

Відмінність між правом і законом ґрунтується на тому, що право і закон співвідносяться між собою, як зміст і форма. Закон виступає в ролі основної форми надання офіційності нормам права, є засобом їх упорядкування.

Законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини (закони, підзаконні нормативні акти – укази, декрети, постанови тощо).

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, який містить норми права та: 1) відображає державну волю; 2) видається компетентними органами; 3) має загальнообов'язковий характер; 4) документально оформлюється; 5) охороняється державою; 6) розрахований на багаторазове використання.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти індивідуальні правові акти, оскільки вони видаються на підставі відповідного нормативно-правового акта, розраховані на вирішення лише конкретних життєвих ситуацій, передбачають одноразове використання та не мають загального характеру. Такий акт обов'язковий лише для осіб, яким адресований (свідоцтво про реєстрацію підприємства, указ про нагородження тощо).

Система законодавства – це сукупність чинних нормативно-правових актів, передусім законів, у яких офіційно закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки (норми права). Система законодавства є способом зовнішнього прояву та існування системи права. Система законодавства структурно виглядає наступним чином: галузь законодавства – інститут законодавства – нормативно-правовий акт.

Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (цивільне, кримінальне право), в інших – з підгалузями права (авторське право) чи міжгалузевими комплексами (морське законодавство).

Інститут — це сукупність нормативно-правових актів, які містять норми, що регулюють однорідні суспільні відносини.

Для полегшення практики застосування законодавства використовується систематизація нормативних актів.

Систематизація нормативних актів – це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньо узгодженої системи. Формами систематизації є кодифікація, інкорпорація та консолідація.

Кодифікація – систематизація законів та інших нормативних актів, які регулюють певну сферу суспільних відносин з удосконаленням їхнього змісту. Найпоширенішим кодифікаційним актом є кодекс – законодавчий акт, у якому зосереджені й систематизовані норми права, правові інститути, що регулюють певну сферу суспільних відносин, щодо певних галузей права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс тощо), або окремих правових інститутів (Водний кодекс, Повітряний кодекс та ін.).

Інкорпорація – систематизація, видання збірників нормативних актів, коли за основу беруться зовнішні ознаки матеріалів (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо).

Консолідація – це об'єднання кількох нормативно-правових актів, діючих у тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту.

За юридичною силою нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти.

Закон – нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається вищим законодавчим органом (парламентом) держави, регулює важливі суспільні відносини. Скасувати закон або внести до нього зміни має право лише сам законодавчий орган. Особливе місце належить Конституції (Основному закону).

Конституція – це основний закон держави, який приймається за особливою процедурою, встановлює конституційні засади державного і суспільного ладу, правовий статус людини, систему державних органів, територіальний устрій та інші основні принципи державного і суспільного життя. Конституція є основою усієї системи права в державі і має найвищу юридичну силу.

Крім конституції країни є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Конституційні закони — закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються кваліфікованою більшістю від складу депутатів парламенту або шляхом референдуму.

Органічні закони закріплюють порядок організації функціонування певного державного органу.

Звичайні закони регулюють усі інші суспільні відносини і приймаються більшістю депутатів від складу парламенту.

Закони мають вищу юридичну силу і всі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів. У разі колізій (розбіжностей, суперечностей) між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.

На підставі законів, з метою їх конкретизації компетентними органами, приймаються підзаконні нормативні акти, спрямовані на виконання законів. В Україні до них належать нормативно-правові укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Автономної Республіки Крим; накази, інструкції та розпорядження міністерств, відомств, держкомітетів та інших центральних органів державної влади, рішення органів місцевого самоврядування; нормативні акти місцевої державної адміністрації, накази, інструкції, розпорядження адміністрацій державних підприємств, установ, організацій.

Система права – це структурно врегульована сукупність правових норм певної держави, яка складається з відповідних галузей права.

Галузь права – це частина системи права, певна самостійна сукупність його норм, об'єднаних спільністю предмета та методу правового регулювання.

Предмет правового регулювання – це сукупність суспільних відносин певного виду, а метод правового регулювання – це прийоми і засоби їх регулювання.

Галузь права може складатися з підгалузей права та інститутів права.

Підгалузь права — це частина галузі права, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду (наприклад, авторське право у галузі цивільного права).

Інститут права – це частина норм певної галузі (підгалузі) права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин. Інститути права можуть бути галузевими – утворюються нормами однієї галузі права та міжгалузевими, до яких входять норми кількох галузей права. Міжгалузевим є, наприклад, інститут права власності, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей цивільного, земельного та деяких інших галузей права.

Отже структура системи права може бути представлена наступним чином: галузь (підгалузь) – інститути права – норми права.