3. Поняття права та його функції. Норми права та їх види

Юридичне (позитивне) право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права. Юридичне право, в свою чергу, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.

Об'єктивним правом називають сукупність усіх правових норм, встановлених державою і чинних у цій державі.

Суб'єктивне право — це право конкретної особи, яка має можливість вільно обирати для себе форми поведінки в межах закону. Зміст суб'єктивного права зводиться до того, що відповідний суб'єкт може: поводити себе певним чином; вимагати певної поведінки від інших; звертатися до держави за захистом.

Функції права — це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Виділяють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція використовується для запровадження позитивних правил поведінки шляхом закріплення наявних правил (наприклад, закріплення повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження майном) або для забезпечення активної поведінки тих чи тих суб'єктів (наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки).

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності і характеризується особливими засобами впливу на поведінку людей (наприклад, заборона розповсюдження наркотичних засобів, кримінальна відповідальність за крадіжку).

Право належить до соціальних норм (правил поведінки у суспільстві), що регулюють суспільні відносини між людьми та їх організаціями. Усі соціальні норми залежно від їхньої ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на: правові, або юридичні, моральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, естетичні звичаї та традиції.

Право складається з сукупності правових норм (або норм права).

Норма права — це формально визначене, сформульоване або санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки, здійснення якого забезпечується силою державного примусу.

Структура норми права — це її складові: гіпотеза, диспозиція, санкція. Гіпотеза — це частина правової норми, в якій зазначаються обставини, за яких слід керуватися зазначеною нормою. Диспозиція — це частина правової норми, яка визначає, яким може або повинна бути поведінка суб'єкта права за наявності умов, зазначених у гіпотезі. Санкція — це частина правової норми, в якій зазначаються заходи державного впливу або юридична відповідальність за порушення вимог, передбачених у диспозиції. Ними можуть бути: майнова відповідальність, накладення штрафу, визнання певних дій недійсними, звільнення з роботи тощо.

За характером приписів поведінки особи розрізняють норми права:

1. Імперативні (зобов'язальні) — встановлюють для учасників суспільних відносин вимогу дотримуватися певної поведінки (наприклад, обов'язок кожного громадянина сплачувати встановлені законом податки);

2. Диспозитивні (уповноважуючі) — надають учасникам суспільних відносин право вибору поведінки в певних межах, якими вони за бажанням можуть користуватися (право особи обирати місце проживання, право на судовий захист, право на заняття підприємницькою діяльністю та ін.);

3. Забороняючі — запроваджують заборону щодо вчинення тих чи тих дій (наприклад, заборона прийому неповнолітніх на підземні та небезпечні роботи).