Лабор.діагност.вірус.хв

лише сусідні клітини, оскільки культура вкрита агаровим -сере довищем, що обмежує поширення вірусу. Тому в суцільному моношарі живих клітин виникають осередки зруйнованих клітин якна слідок репродукції вірусу. Над живими клітинами середовище -за кисається продуктами метаболізму і стає червоно-рожевого кольору. Над осередками загиблих клітин середовище безбарвне. Це і є бляшки (рис. 88, 89). Кожна бляшка є результатом розмноженняодного віріона, але за умови інфікування культури високими розведеннями вірусу, щоб виключити множинність зараження клітин. При високій концентрації вірусу бляшки зливаються.

Час появи і морфологія бляшок залежать від виду і штаму вірусу, типу культури клітин та умов культивування. Деякі віруси утворюють бляшки без агарового покриття, що пов'язано з особливостями їхньої репродукції (наприклад, вірус хвороби Марека).

Метод бляшок технічно складний для виконання, тому використовується в основному для титрування вірусів, а також із метою одержання генетично однорідних популяцій вірусів(клонів) при дослідженні їхніх генетичних властивостей.

а б в

Бляшки в первинній культурі клітин нирок мавпи, зараженій вірусами поліомієліту (а), Коксакі (6) та ЕСНО (в)

Існують нецитопатогенні віруси, які розмножуються в культурі клітин без прояву ЦПД. Для їхньої індикації використовують методи,

які ґрунтуються на явищах інтерференції та екзальтації вірусів.

Інтерференція — це здатність деяких вірусів пригнічувати репродукцію інших. На основі інтерференції можна виявити в культурі клітин нецитопатогенні віруси шляхом спільного культивування їх із цитопатогенними агентами, репродукцію яких вони гальмують. Так, якщо культуру клітин заразити спочатку нецитопатогенним вірусом чуми свиней, а потім вірусом ящуру, то ЦПД вірусу ящуру не проявляється внаслідок явища інтерференції. Або другий приклад: нецитопатогенні штами вірусу трансмісивного гастроентериту свиней гальмують розвиток ЦПД вірусу діареї ВРХ.

цитопатогенного штаму вірусу діареї ВРХ.

Орієнтовним методом виявлення вірусів у культурі клітин єкольорова проба. Вона полягає в тому, що в незаражених культурах під впливом продуктів метаболізму клітин середовище, яке містить індикатор феноловий червоний, закисається і стає жовтого кольору. У той час у заражених культурах клітини гинуть під дією вірусу, і середовище зберігає червоний колір. Найчіткіші результати дають віруси з високою швидкістю репродукції при культивуванні їх у культурах, які повільно ростуть. Достовірність кольорової проби невисока, тому цей метод використовується у вірусологічній практиці нечасто.

підрахувати. Підрахунку піддаються бляшки і віспини, якщо їхня кількість не перевищує 50 на матрац або на Х при якій бляшки в

культурі клітин або віспини на ХАО курячого ембріона можуть зливатися й їх неможливо .АОЩоб уникнути злиття фокусних

ТИТРУВАННЯ ВІРУСІВ ЗА МАГЛЮТИНУВАЛЬНОЮ АКТИВНІСТЮ

Гемаглютинація — це здатність вірусів склеювати еритроцити за рахунок білкагемаглютиніну, який знаходиться в капсидній або су-перкапсидній оболонці віріонів(залежно від складності їхньої організації). Механізм гемаглютинації полягає в адсорбції віріонів на поверхні еритроцитів і утворені«містків» між ними, внаслідок чого

еритроцити склеюються й осідають на дно пробірки або лунки планшета у вигляді«парасольки». Неаглютиновані еритроцити

культурі клітин і він виявив гемадсорбівні властивості, тоді ідентифікують його у РЗГАд і РНГАд. При відсутності гемаглютинувальних і гемадсорбівних властивостей ідентифікацію вірусу проводять у РН у тій біологічний системі, на якій він був виділений. Якщо вірус неци-

топатогенний, тоді надійним методом ідентифікації його в культурі клітин є РІФ. Окрім того, для ідентифікації виділеного вірусу використовують РЗК, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РНГА, РЗНГА, ІФА, РІА.

більні й термостабільні), які можуть імітувати позитивний результат реакції та призвести до діагностичної помилки. Тому перед постановкою реакції їх потрібно інактивувати. Від термолабільних інгібіторів сироватки звільняють шляхом прогрівання впродовж30 хв при +56...+60 °С. Для видалення термостабільних інгібіторів застосовують різні методи обробки сироваток залежно від виду тварини, від якої одержана сироватка, і вірусу, що використовується як антиген у серологічній реакції(обробка сироваток каоліном, бентонітом, активованим вугіллям, калію перйодатом, риванолом, вугле-

Завершуючи розмову з приводу вищезгаданих методів лабораторноїдіагостики вірусних хвороб тварин, слід підкреслити, що всі вони можуть бути використаними у лабораторії. Важливо лише зорієнтуватись лікарю ветеринарної медицини-вірусологіу який з них застосувати у конкретному випадку. При цьому слід дотримуватись офіційних методик, державних стандартів (якщо вони є) та рекомендацій Міжнародних організацій (МЕБ). Важливо також дотримуватись належної обережності під час інтерпретації результатів досліджень та професійної етики. Необхідно пам’ятати,що результат лабораторного дослідження у переважній більості випадків є лише фрагментом логічного діагностичного процесу, у якому, звичайно,беруть участь кілька фахівців, а то і колективи різних організацій. Лікарю –вірусогу, як вже говорилось раніше, окрім знання та уміння володіти вірусолгічнии методиками важливо знати і об»єкти (хвороби), діагностику яких він здійснює. З цією метою у наступних лекціях буде запропоновано інформацію щодо сучасних даних відносо ряду актуальних для Ураїни вірусних хвороб тварин та проаналізовано рекомендовані для їх діагностики лабораторні методи досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1.Безопасность работы с микроорганизмами III—IV групп патогенности и гельминтами. СП 1.2.731-99. - М.: МЗ РФ, 1999. - 107 с

2. Выявление циркуляции арбовирус. Метовды вирусологических и серологических исследований. Клиникоэпидемиологические характеристики малоизученных арбовирусных инфекций. Подходы к мониторингу природных очагов арбовирусов / Под ред. Д. К. Львова II Итога науки и техники.

5.Микробиологические и вирусологические методы исследовния в ветеринарной медицине /А.Н.Головко, В.А.Ушкалов, В.Г.Скрыпник и др…// Справочное пособие Харьков, фирма «НТМТ». -2007.– 511

6..Панікар І. І., Скибіцький В. Г., Калініна О. С. Практикум з ветеринарної вірусології. – Суми: Козацький вал, 1997. – 236 с.

7.Скибіцький В.Г., Ташута С.Г. Ветеринарна вірусологія. Посібник

(КД), 2003

8...В.Н. Сюрин, Н. В. Фомина. Частная ветеринарная вирусология: Справочная книга. – Москва.: Колос, 1979. – 472 с., ил.

9.В.Н. Сюрин, Р.В. Белоусова, Н. В. Фомина. Диагностика вирусных болезней животных: Справочник. – Москва.: Агропромиздат, 1991. – 528 с.

14. .

АНОТАЦІЯ. Викладено основні дані, що стосуються біології поксвірусів. Охарактеризовані обумовлені поксвірусами хвороби тварин та проаналізовані сучасні лабораторні методи , що використовуються під час їх діагностики.

План лекції:

1.Загальна характеристика родини поксвірусів.

2.Сучасна класифікація родини поксвірусів.

3.Збудники віспи овець, птахів, міксоматозу кролів.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОДИНИ

POXVIRIDAE

Поксвіруси (від лат. pox - пустула, виразка) являють собою велику родину вірусів, які вражають хребетних і безхребетних, включаючи людину. Характерною їх ознакою є відносно великі розміри та надзвичайно складна структура їх віріонів .

Віріони поксвірусів представляють собою овальні чи прямокутні частки розміром (220-450)-( 140-260) нм, мають унікальну структуру. Складаються з центральної частининуклеотиду, овальних бокових тіл і зовнішньої оболонки. Нуклеотид містить ДНК, зв'язану з білком, і оточений мембраною, товщиною близько 5 нм. Бічні тіла як би здавлюють нуклеоїд, додаючи йому форму двоввігнутого диска, що має вгляд гантелі на розрізі. Нуклеоїд і бічні тіла

оточені зовнішньою оболонкою, що складається з ліпідів і трубчастих білкових структур.

Геном поксвірусів представлений 2-спіральною лінійною молекулою ДНК, що складається з 130-375 тис. п.н. Кінці ДНК ковалентно зв'язані і містять інвертовані повтори

(паравакцини, вузликів доярок). До можливих представників цього роду відносять віруси контагіозної ектими верблюдів, віруси віспи новозеландських червоних оленів і тюленів. Віріони мають яйцеподібну форму, розмір (220-300)-(140- 170) нм. Поверхневі трубчасті білкові структури утворять спіраль, що обвиває весь віріон. Геном складаються з 130-150 тис. п. н., частка Г+Ц 64%.

З.Рід Avipoxvirus (від лат. avis - птах). До складу роду входять віруси віспи курей(прототипний вірус), індичок, голубів, перепелиць, шпаків, горобців, папуг, канарок. Як можливих представників роду розглядаються віруси віспи павичів, пінгвінів і майї (індійських шпаків). Віріони мають форму цеглини, розмір 330-280-200. Геном складається з 260 тис. п. н

4.Pід Capripoxvirus (від лат. caper, capri - коза).

Включає віруси віспи овець(прототипний вірус) і кіз, вірус шкірної бугорчатки ВРХ(вірус Нетлінга). Віріони мають форму цеглини, розмір 300-200 нм. Геном складається з 150160 тис. п.н.

5.Рід Leporipoxvirus (від лат. lepus, leporis - заєць). До складу роду входять віруси міксоми кроликів(прототипний вірус) віруси фіброми зайців, кроликів (вірус Шоупа), білок.

Можливий представник родувірус злоякісної фіброми кроликів. Віріони мають форму цеглини, розмір (250-300)- 250-200 нм. Геном складається з160 тис. п. н., вміст Г+Ц

40%. .

6.Рід Suipoxvirus ( or лат. suis - свиня). До складу роду

входить тільки один представниквірус віспи свиней. Віріони мають форму цеглини, розмір (250-300)-200-250 нм.

видні як овоїдні чи тільця в вигляді молюсків розміром320250 нм. Геном складається з 188 тис. п. н., частка Г+Ц 60%.

Відрізняється від поксвірусів хребетних і патогенний для людини.

8. Рід Yatapoxvirus. Назва утворена з перших2-х букв найменування складових його вірусівyaba (прототипний вірус) і Tana. Геном складається з 146 тис. п.н., частка Г+Ц 33%. Віруси патогенні для мавп і людини і викликають

Вірус обумовлює ряд характерних змін у шкірі, зокрема гіперплазію епітелію і проліферацію клітин ендотелію, що вистилає капіляри, уворення цитоплазматичних тілець-включень у цитоплазмі уражених клітин. Численні овальні цитоплазматичні включення містять віріони на різній стадії їх формування, розміщені переважно поруч з ядром.

доброякісному перебігу хвороби смертність становить510%.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Діагноз ставлять з

хворих тварин находять віспинки, що знаходяться на різних стадіях утворення.

Для лабораторного дослідження беруть вміст везикул чи пустул, поверхню яких попередньо очищають ватяним