Модуль МІКРОБІОЛОГІЯ

1. Задачі медичної мікробіології, етапи розвитку. Вдосконалення методів лабораторної діагностики інфекційних хвороб

Мікробіологія (грец. micros — малий + bios — життя + logos — учення, слово, поняття) — комплекс біологічних наук, що вивчають морфологію, фізіологію, генетику, екологію та еволюцію мікроорганізмів.

До завдань мікробіології входять: 1) вивчення біо­логії патогенних і нормальних для людини мікробів; 2) дослідження ролі та значення мікробів в етіології та патогенезі інфекційних хвороб; 3) розроблення й використання методів мікробіологічної діагностики, етіотропної терапії та специфічної профі­лактики інфекційних захворювань людини.

У розвитку мікробіології виділяють 4 етапи:

І – морфологічний (А. Левенгук);

II – фізіологічний (Луї Пастер, Роберт Кох та ін.);

III – імунологічний (І. І. Мечников, П. Ерліх та ін.);

IV – молекулярно-генетичний (сучасний);

Сучасні методи мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань.

Успіхи в лікуванні та профілактиці інфекційних хвороб значною мірою

залежать від своєчасної діагностики. Мікробіологія пропонує такі сучасні

методи діагностики:

*мікроскопічний – ґрунтується на виявленні збудника в патологічному

матеріалі та його ідентифікації (визначенні виду). За допомогою

мікроскопа вивчають його морфологічні (форму, розмір, взаємне розміщення

клітин, рухливість, наявність спори та капсули) і тинкторіальні

властивості (здатність забарвлюватися барвниками);

*мікробіологічний – посів патологічного матеріалу на живильні середовища,

виділення чистої культури та її ідентифікація на основі вивчення

культуральних і біохімічних властивостей мікроорганізмів; нині

розроблено автоматичні системи, які дозволяють протягом кількох годин

визначити вид збудника, вивчити його антибіотикограму;

*біологічний – уведення патологічного матеріалу лабораторним тваринам із

метою моделювання в них інфекційного захворювання, виділення чистої

культури збудника з подальшою ідентифікацією, виявлення токсинів;

*серологічний – виявлення в крові специфічних антитіл і антигенів;

*алергічний метод – виявлення підвищеної чутливості, макроорганізму до

конкретного збудника або продуктів його життєдіяльності. Використовують

для діагностики туберкульозу (реакція Манту), бруцельозу (реакція Бюрне)

та ін.;

*молекулярно-генетичний – виявлення фрагментів нуклеїнових кислот

мікроорганізмів у патологічному матеріалі. Використовують молекулярні та

генні ДНК- і РНК-зонди в поєднанні з ланцюговою полімеразною реакцією

(ЛПР). За допомогою цього методу можна ідентифікувати будь-який об'єкт.

2. Відкриття Пастера та їх роль в розвитку медичної науки

Дженнер і провів вакцинацію, але суті її він не зрозумів. Це вдалося французькому вченому Луї Пастеру (1822–1895). З іменем Л. Пастера пов'язаний II період розвитку мікробіології – фізіологічний. Пастер є основоположником

наукової мікробіології. Він довів неможливість самозародження життя,

запропонував методи стерилізації {повного знищення мікроорганізмів) та

пастеризацію (більш м'яку стерилізацію), а також науково обґрунтував

роль мікроорганізмів у виникненні захворювань. Л. Пастер довів, що

бродіння та гниття спричинюють мікроорганізми, що дозволило іншим

ученим, зокрема Лістеру та Пирогову, розробити методи асептики та

методи асептики та антисептики.

Л. Пастер відкрив анаероби, обґрунтував явище атенуації (ослаблення

патологічних властивостей збудника), отримав вакцину проти сибірки та

сказу.

Л. Пастер зібрав навколо себе блискучу плеяду вчених. Серед них були і

наші співвітчизники: 1.1. Мечников, О. М. Безредка, М. Ф. Гамалія, І. Г.

Савченко та ін.

У цю "золоту" пору мікробіології поряд з іменем Л. Пастера стало ім'я

німецького вченого Роберта Коха (1843– 1910) – майстра прикладнихдосліджень. Він зробив неоціненний внесок у мікробіологію:

удосконалив мікробіологічну техніку, застосував імерсійні об'єктиви,

мікрофотографію;

використав анілінові барвники;

запропонував методи виділення чистої культури та щільні живильні

середовища;

відкрив збудників туберкульозу (паличку Коха) і холери; довів, що

збудником сибірки є В. апігпасіз; обґрунтував теорію та практику

дезінфекції (знищення патогенних мікроорганізмів).

3.Роботи Коха та їх вплив на прогрес мікробіології

Німецький лікар і бактеріолог Генріх Герман Роберт Кох народився в Клаусталь-Целлерфельді 11 грудня 1843 р. Кох знайшов, що в околицях Вольштейна поширена сибірська виразка, ендемічне захворювання, що викликається бактерією Bacillus anthracis і поширюється серед великої рогатої худоби й овець, уражає легені, викликає карбункули шкіри і зміни лімфовузлів. Незабаром Кох почав вивчати за допомогою мікроскопа збудника, що ймовірно викликав сибірську виразку. Провівши серію ретельних, методичних експериментів, Кох установив, що єдиною причиною сибірської виразки була бактерія Bacillus anthracis. Він довів також, що епідеміологічні особливості сибірської виразки, тобто взаємозв'язок між різними факторами, що визначають частоту і географічний розподіл інфекційного захворювання, обумовлені циклом розвитку цієї бактерії. Дослідження Коха Bacillus-anthracis уперше довели бактеріальне походження захворювання. У 1881 р. Кох опублікував роботу «Методи вивчення патогенних організмів» ("Methods for the Study of Pathogenic Organisms"), у якій описав спосіб вирощування мікробів у твердих середовищах. Цей спосіб мав важливе значення для ізолювання і вивчення чистих бактеріальних культур. Найбільшого тріумфу Кох досяг 24 березня 1882 р., коли він оголосив про те, що зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз. У той час це захворювання було одним з головних причин смертності. У публікаціях Коха із проблем туберкульозу вперше були позначені принципи, що потім стали називатися постулатами Коха.

Вивчення Кохом туберкульозу було перервано, коли він за завданням німецького уряду в складі наукової експедиції виїхав у Єгипет і Індію з метою спробувати визначити причину захворювання холерою. Працюючи в Індії, Кох оголосив, що він виділив мікроб, що викликає це захворювання. Відкриття Коха зробили його одним з тих особ, хто визначає напрямки розвитку охорони здоров'я, і зокрема відповідальним за координацію досліджень і практичних заходів у боротьбі з такими інфекційними захворюваннями, як черевний тиф, малярія, чума великої рогатої худоби, сонна хвороба .

4.Мечніков і його внесок у вчення про несприятливість до інфекційних хвороб

1886 – Мечніков разом з Гамалією заснував в Одесі першу в Росії бактеріологічну станцію (тепер Вірусології і епідеміології Одеський науково-дослідний інститут).

Мечніков створив першу російську школу мікробіологів, імунологів, патологів.

1887 – на запрошення Пастера Мечніков переїхав до Парижа, де організував лабораторію при Пастерівському університеті, якою завідував до самої смерті. Мечніков установив спільні закономірності в розвитку хребетних та безхребетних тварин, запропонував теорію багатоклітинних організмів.

Лейкоцити не тільки розносяться з током крові, а можуть самостійно пересуватися за допомогою псевдоніжок. Проходячи крізь стінки капілярів лейкоцити рухаються до скупчення хвороботворних мікробів і за допомогою псевдоніжок захоплюють та перетравлюють їх. Це явище було відкрито Мечніковим у 1908 р і названо фагоцитозом (Нобелівська премія). В певних випадках (при пересадці органів) фагоцитарна властивість лейкоцитів може бути шкідлива. Лейкоцити реагують на пересаджені органи так, як на хвороботворні організми, фагоцитують їх, руйнують. Тому при проведенні таких операцій фагоцитоз пригнічують різними речовинами.

Мечніков також є творцем клітинного імунітету!!! Його роботи дали дуже великий внесок у вчення про несприятливість до інфекційних хвороб