Тема 9. Соціально відповідальні відносини бізнесу з територіальними громадами

 

1.     Історичні аспекти залучення й розвитку громад. Етапи розвитку корпоративної соціальної відповідальності в регіоні.

2.     Формування базових напрямків при розробці корпоративних програм підтримки громад.

3.     Особливості розвитку соціальної відповідальності в регіонах України. Співпраця у ланцюжку «компанія - місцева адміністрація - громада».

 

1. Історичні аспекти залучення й розвитку громад. Етапи розвитку корпоративної соціальної відповідальності в регіоні

За Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», що його ухвалено відповідно до Конституції України та Європейської Хартії про місцеве самоврядування: 21 травня 1997 р., територіальна громада – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одини­цями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, які мають єдиний адміністративний центр.

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Отже, територіальна громада є первинним суб'єктом місцевого самоврядування.

Еволюція територіальної громади в Україні тривала століттями. Роль та значення громади в українському суспільстві завжди мали вагу. Протягом усього свого існування територіальна громада в Україні здійснювала низку важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність села чи міста. Серед них найважливіші: забезпечення правопорядку на своїй території, безпека всіх членів громади та збереження рухомого й нерухомого май­на, а також господарська, культурно-просвітницька функції, функція соціального захисту.

Зваживши на зарубіжний досвід країн із давніми демократичними традиціями, слід відзначити, що більшість із них, зокрема Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (далі – Сполучене Королівство), США, Швеція, Австралія та інші, не має такого механізму участі громадян у розв'язанні проблем територіальної гро­мади як органи самоорганізації населення. Самоорганізація громадян на місцевому рівні здійснюється через інститути неприбуткового сектору, найпоширенішими серед яких є осередки місцевих співтовариств, сусідські співтовариства та сусідські трасти. Зазначені інституції є благодійницькими, вони функціонують переважно як асоціації та трасти, легалізація яких не потребує створення юридичної особи.

Загальні принципи діяльності громад в Україні:

1. Пріоритет суспільних інтересів.

2. Конструктивізм.

3. Прозорість.

4. Єднання.

5. Незалежність.

6. Відповідальність.

Народна приказка мовить: «Громада – великий чоловік». І справді, протягом усього сво­го існування територіальна громада в Україні здійснювала низку важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність села чи міста.

Найважливіші історичні функції територіальних громад в Україні:

        забезпечення правопорядку на своїй території;

        безпека всіх членів громади та збереження їхнього майна;

        господарська функція;

        функція соціального захисту;

        культурно-просвітницька функція.

Українська громада у світі традиційно сильно організована, бо поза межами України тривалий час проживає близько 20 млн. українців. Передусім українська громада у світі об'єднана в наступних організаціях: Європейський конгрес українців та Світовий конгрес українців.

Становлення громади – це процес або зусилля, спрямовані на розбудову громад на місце­вому рівні з особливим наголосом на розвитку економіки, налагодженні та зміцненні соціальних зв'язків і розбудові неприбуткового сектору. Етапи розвитку громади в Україні графічно показано на рисунку1.

 

Рисунок 1 – Етапи становлення громади в Україні

 

Розвинена система соціального захисту – радянська система економіки – залишила у спа­док великим підприємствам розвинену соціальну інфраструктуру (дитячі садочки, будин­ки відпочинку тощо). Крім того, населення звикло до безоплатної медицини та освіти на­лежного рівня.

Економічні залежності. Українська економіка неабияк залежить від важких галузей, та­ких як металургійна промисловість. Розвиток і важливість КСВ значно залежать від позиції компаній, що працюють у цих галузях економіки.

Спадщина комунізму в економіці, екології та суспільстві. Неефективне розміщення ресурсів, неефективні технологічні та управлінські технології, успадковані від радянщини, і далі завдають шкоди.

Психологічний бар'єр між минулим та теперішнім. Значна відмінність між поколіннями, труднощі адаптації до сучасних вимог у людей похилого віку.

Національне самовизначення. Велике зростання зацікавленості національними питаннями. Сфера інтересів населення звужується до рівня місцевості, до місцевого національного розвитку.

Вищезгадані особливості можуть помітно вплинути на стратегію КСВ. Наприклад, компанії, у власність яких перейшли великі індустріальні комплекси, повинні забезпечи­ти наявність соціальної інфраструктури, до якої працівники звикли. З огляду на традиції української доброчинності, від компаній очікуватимуть допомоги для закладів культури або заходів, що сприяють національному самовизначенню.

Деякі з факторів, важливих при визначенні програм соціальної відповідальності, є відкритими для суспільства та визнаними проблемами, наприклад, вплив Чорнобильської катастрофи, свобода слова, розвиток громадянського суспільства, корупція. Зокре­ма, подолання довготермінових соціальних, економічних і екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи, створення сприятливіших умов життя та забезпечення ста­лого людського розвитку в регіонах, що зазнали впливу аварії на ЧАЕС, має в Україні довготривалу актуалізацію.

Проте, існує й низка факторів, які ще не набули розголосу в суспільстві, але є важливими для компаній. Серед таких «прихованих» чинників можна назвати бідність, поширен­ня СНІДу, реінтеграцію кримських татар, стан системи соціального захисту та системи освіти в країні. Всі ці фактори мають бути неодмінно враховані при визначенні стратегії соціальної відповідальності.

Останнім часом, стали вживані терміни «залучення» і «розвиток» громад, які є невід'ємною частиною сталого розвитку. В процесі роботи організації, вона впливає на громаду, але цей процес має бути двостороннім, тобто впливати має і громада. Це стосується не лише компаній, а й організацій різних форм: громадських, засобів масової організації, професійних спілок і, навіть, урядових організацій.

Державні органи влади мають затверджену Кабінетом Міністрів Постанову від З листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Згідно цієї постанови – громадськість можуть представ­ляти наступні інститути громадянського суспільства: громадські, релігійні, благодійні організації, професійні спілки та їх об'єднання, творчі спілки, асоціації, організації роботодавців, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товари­ства і установи, легалізовані відповідно до законодавства України.

Цікаво, що у разі надходження пропозицій проведення консультацій з громадськістю не менше ніж від трьох інститутів громадянського суспільства, які діють на відповідній території, такі консультації проводяться обов'язково. Самі консультації можуть про­водитися безпосередньо у формі консультацій, або опосередковано – через вивчення громадської думки.

На думку авторів, методи і форми проведення консультацій державними органами з громадськістю можуть також використовуватися і компаніями під час реалізації своїх проектів і програм.

Громадські обговорення можуть проводитися у формі:

        конференцій;

        форумів;

        громадських слухань;

        засідань за круглим столом;

        зборів;

        зустрічей з громадськістю;

        теле- або радіодебатів;

        Інтернет-конференцій;

        електронних консультацій.

Порядок організації і проведення громадського обговорення виглядає наступним чином:

        визначається питання для обговорення – з яких питань компанія планує дізнатися думку громадськості;

        приймається рішення про проведення обговорення – рішення про обговорення і вживання відповідних заходів в роботу компаній за результатами обговорення повинно бути схвалено топ-менеджментом компаній;

        розробляється план заходів з організації та проведення обговорення; обов'язково потрібно підготувати пакет документів, а саме: мета обговорення, як планує компанія використати результати обговорення, як планує моніторити та відзвітувати про результати вжитих заходів за результатами обговорення, учасники обговорення з боку організації (важлива участь топ-менеджменту компанії);

        вживаються заходи для забезпечення репрезентативності соціальних груп населення, або заінтересованих сторін, які представляють громаду (процеси визначення важливих стейкхолдерів надані в Розділі «Робота зі стейкхолдерами»);

        інформація про проведення обговорення має бути оприлюднена на офіційному веб-сайті компаній та в інший прийнятний спосіб - засобах масової інформації, веб-сайтах організацій-партнерів, інститутах громадянського суспільства, залучених в процеси обговорення;

        інформація про оцінку громадськістю ефективності запропонованого шляху вирішення питання має бути зібрана та проаналізована компанією;

        мають бути сформовані експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання;

        має бути проведений аналіз результатів обговорення у разі прийняття рішення, що стосується різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

        результати обговорення мають бути оприлюднені на офіційному веб-сайті компаній та в інший прийнятний спосіб – засобах масової інформації, веб-сайтах організацій-партнерів, інститутах громадянського суспільства, залучених в процесі обговорення.

Вивчення громадської думки здійснюється шляхом:

 проведення соціологічних досліджень (опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-групи тощо);

 створення телефонних «гарячих ліній», проведення моніторингу коментарів, відгуків, інтерв'ю, інших матеріалів у друкованих та електронних засобах масової інформації для визначення позиції різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

 опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях громадян пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення громадської думки.

Нині питання здобуття довіри в населення стоїть особливо гостро. Під час аналізу сучасної практики запровадження принципів КСВ на підприємствах в Україні виявлено чимале різноманіття методик з розроблення та застосування програм, що включають соціальну відповідальність. Існує декілька способів здобути довіру місцевого населення. Наприклад: створення спеціальних інституцій; здійснення соціальних проектів; співпраця зі ЗМІ.

До спеціальних інституцій належить Центр «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності». Головною метою діяльності Центру є про­сування системних змін задля розвитку корпоративної соціальної відповідальності в Україні через навчання, консультування, проведення досліджень, підготовку публікацій, методологічні рекомендації. На квітень 2011 року вже 17 компаній є корпоративними чле­нами Центру.

Соціальні проекти, зокрема в межах програм корпоративної відповідальності, дедалі частіше базуються на вивченні проблем та потреб громади, серед якої провадить свою діяльність те чи інше підприємство. Прикладом подібного дослідження, проведеного GfK Ukraine для Комітету підприємців Львівщини, є «Дослідження цінностей львів'ян», у якому зокрема розкриваються найактуальніші для жителів міста Львова тамтешні проблеми.

Ресурсний центр АНГО організував проведення в 5 громадах Черкаської області. Дослідження проводилося в рамках проекту „Залучення громадськості,  районних та сільських рад до планування розвитку території урочища «Холодний Яр». Головна мета дослідження – визначити стан та потреби відібраних громад, а також вияви­ти нові шляхи розв'язання проблем, що існують у громадах.

 «Нинішня економічна ситуація ідеально підходить для переосмислення та розробки нових підходів до КСВ, бо активна участь компаній у суспільному розвиткові є основною умовою сталого бізнесу й водночас підвищення соціальної стабільності та рівня життя», - Тетяна Богданова, регіональний директор, компанії «Австрійські авіалінії».

Прикладом локального постійно діючого соціального проекту є програма «Зелений офіс» ВАТ «Концерн Галнафтогаз», головним результатом якої в компанії вважають зміну поведінки людей. Даний проект є не лише екологічним проектом, а також інвестицією в громади, який, зокрема, показав готовність суспільства до подібних екологічних проектів.

Співпраця зі ЗМІ. В українському суспільстві існують проблеми, характерні для ба­гатьох країн світу, пов'язані із використанням бізнес-компаніями інформації з питань соціальної відповідальності в рекламних цілях і проблема сприйняття ЗМІ соціальної відповідальності компаній як їх комерційної діяльності, а інформацію із цих питань – як рекламу, і, відповідно, намагання редакцій ЗМІ розміщувати такі матеріали тільки на платній основі, або ж при публікації матеріалів намагатися уникати згадок про назви компаній. Однак, моніторинг ЗМІ щодо існуючих соціально-екологічних проблем є важливим інструментом для формування корпоративних програм залучення громад.

Отже, залучення громади – це не лише питання визначення та роботи зі стейкхолдерами, а процес вибудовування відносин і підтримки громад, що сприяє розвитку громади.

Розвиток громад – це ініціативи, вжиті громадою у партнерстві із іншими зовнішніми організаціями задля розширення можливостей окре­мих осіб і груп людей шляхом надання їм навичок та знань, необхідних для здійснення змін у своїх громадах. Навички та знання можуть стосуватися використання місцевих ресурсів, формування впливу як наслідок утворення великих соціальних груп. Навчання, включен­ня і розвиток, а також поширення прав і можливостей – це основа розвитку громад.

Принципи залучення і розвитку громад описані в міжнародному стандарті із соціальної відповідальності ISO 26000:

  компанія та будь-яка інша організація має розглядати себе як частину громади у впровадженні програм залучення та розвитку громад – тому, і сама компанія має приймати участь у формування місцевої політики через участь у консультаціях, круглих столах, конференціях;

  потрібно поважати і враховувати думку громади під час прийняття і реалізації рішень організації;

  потрібно приймати до уваги різноманіття громади в контексті культурних, релігійних, тендерних особливостей, традицій та історичного походження;

  потрібно поважати цінності партнерства, підтримки та обміну досвідом і ресурсами під час роботи із громадами, і волонтерства, запрошуючи членів громади працювати волонтерами у соціальних й екологічних проектах громади, а також запрошувати співробітників організації виступити волонтерами у важливих проектах громади.

Як компанії можуть допомогти розвитку громад у своїй щоденній діяльності:

  компанія, яка планує побудувати завод, дорогу, інші об'єкти розвитку, повинна залучити громаду на етапі планування щоб відповідати очікуванням та потребам громади;

  при будівництві різних об'єктів компанія має провести екологічний і соціальний аудит задля мінімізації негативного впливу майбутнього об'єкту на громади;

  при будівництві об'єктів, а також відкритті нових офісів компаній, бажано використовувати місцеві людські ресурси громад задля розвитку зайнятості;

  компанія, яка продає ІТ або будь-яке інше обладнання, може проводити тренінги з метою розвитку навичок, як воно використовується;

  громадська культурна організація може проводити безкоштовні заходи задля покращення культурного рівня членів громади.

Відповідно, активності з розвитку громади призводять до соціально-економічного і куль­турного розвитку регіонів і держави. Саме тому, компанії потрібно орієнтуватися на соціально-економічні й екологічні проблеми, які існують в громаді, і які впливають на її комерційну діяльність. Велику роль у соціальному розвитку регіонів відіграє погодженість дій компаній з місцевою та регіональною владою.

Якщо компанія є міжнародною, то важливо пов'язати локальні й національні проблеми з міжнародними. І головним документом, на який може спиратися компанія, є Цілі Розвит­ку Тисячоліття. Якщо компанія є національною, то важливо пов'язати локальні проблеми з національними, і суттєвою допомогою в цьому можуть стати національні стратегії роз­витку держави. На жаль, сьогодні Україна не має національної стратегії розвитку.

В Україні прогнози соціального та економічного розвитку робляться лише на середньостроковий та короткостроковий періоди, а державні програми соціально-економічного розвитку розробляються на короткостроковий період. Саме тому, можливо викори­стовувати локалізовані Цілі Розвитку Тисячоліття.

Декларація Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй була прийнята у 2000 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН і затверджена 189 державами світу, в тому числі Україною. Вона започаткувала процес досягнення світовою спільнотою визначених до 2020 року Цілей у 7 сферах:

1.                              боротьба з голодом і злиденністю;

2.                              забезпечення доступу до освіти;

3.                              досягнення Тендерної рівності;

4.                              зниження рівня материнської та дитячої смертності;

5.                              скорочення розповсюдження ВІЛ/СНІДу та інших захворювань;

6.                              досягнення екологічної сталості;

7.                              гармонізація зовнішньої допомоги для країн, що розвиваються.

 «Цілі Роз­витку Тисячоліття: Україна», що включали локалізовані цілі розвитку для України задля довгострокового розвитку країни до 2020 року, основами якого є 6 цілей, 13 завдань та 23 показники. Основні цілі:

1.     подолання бідності;

2.     забезпечення якісної освіти впродовж життя;

3.     сталий розвиток довкілля;

4.     поліпшення здоров'я матерів та зниження рівня дитячої смертності;

5.     обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу і туберкульозу та започаткування тенденції до скорочення їх масштабів;

6.     забезпечення тендерної рівності.

Таким чином, компанії можуть зробити свій внесок в Цілі Розвитку Тисячоліття, затверджені державою Україна, через впровадження важливих проектів, спрямованих на розвиток і підтримку громад, у відповідності до національних і міжнародних завдань і політик.