Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Хоз право конспект лекцій 28.06.09.doc
Скачиваний:
176
Добавлен:
11.02.2015
Размер:
2.1 Mб
Скачать

1.3. Принципи господарювання та їх зміст

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік яких встановлено в ст. 6 ГК. До них відносяться:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, доб-росовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства й держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Тема 2. Поняття господарського права

2.1. Господарське право: поняття, предмет,метод та принципи регулювання

Наприкінці 80-х років у колишньому СРСР почалися зміни в системі господарювання. У цей час держава надає можливість громадянам об’єднуватися в кооперативи, створювати мали підприємства (Постанова Ради Міністрів Української РСР "Про заходи, щодо створення і розвитку малих підприємств" від 22.09.1990 р.), акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю (Постановление Совета Министров СССР от 19 июня 1990 г. № 590 "Об утверждении Положения об акционерных обществах и обществах с ограниченной ответственностью и Положения о ценных бумагах") для здійснення господарської діяльності шляхом виробництва товарів та надання послуг населенню. Але, відповідно до Конституції СРСР та Конституції УРСР, яка фактично дублювала Конституцію СРСР, державній формі власності надавалася перевага порівняно з колективною, а тим паче особистою формою власності, що стримувало розвиток нових відносин.

Перехід до ринкових відносин вимагав прийняття нових правил для заняття господарською діяльністю, особливо після отримання Україною незалежності та самостійності.

Закони України „Про економічну самостійність України” від 03.08.1990 р.; „Про власність” від 07.02.1991 р. (зараз втратив чинність); „Про підприємництво” від 07.02.1991 р. (зараз втратив чинність крім ст. 4); „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. (зараз втратив чинність), "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. та інші стали першими нормативно-правовими актами, які регулювали господарську діяльність.

На жаль, цього було дуже мало. Світовий досвід і те, що тривало в Україні у 1992 – 2000 роки, показав, що без державного втручання у механізм ринку неможливо забезпечити економічну стабільність на тривалий термін.

Тому вивчення дисципліни „Господарське право” („Підприємницьке право”, „Господарське законодавство”) є життєвою необхідністю для студентів економічних спеціальностей.

У процесі ознайомлення з дисципліною потрібно визначитися, що є її об’єктом, предметом, методом, які завдання та мета стоять перед ними.

Філософія дає таке поняття об’єкта – це те що протистоїть суб’єкту у його предметно-практичній та пізнавальній діяльності. Об’єкт не просто тотожний об’єктивної реальності, а виступає як така її частка, яка перебуває у взаємодії із суб’єктом, причому саме виде-лення об’єкта пізнання здійснюється за допомогою форм практичної та пізнавальної діяльності, які вироблені суспільством і відображають властивість об’єктивної реальності [93].

Предмет – це категорія, що позначає деяку цілісність, що виділена зі світу об’єктів у процесі людської діяльності та пізнання. Іноді поняття предмета ототожнюється з поняттям об’єкта [93].

Метод – це засіб побудови та обґрунтовування системи філософського знання; сукупність прийомів і операцій практичного та теоретичного освоєння дійсності [93].

Завдання – це те, що повинна вирішити для себе будь-яка наука для оволодіння нею.

Мета – один із елементів поведінки та свідомої діяльності людини, яка характеризує передбачення в мисленні та шляхи її реалізації за допомогою певних засобів [93].

Галузі права розрізняються між собою, в першу чергу, за предметом та методом. Предметом усіх галузей права є суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі права, а метод – це прийоми, засоби регулювання суспільних відносин.

Предметом господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України (далі ГКУ)).

Виходячи з наведеного вище, господарське право регулює різні групи відносин за змістом: а) відносини, які виникають у процесі організації господарської діяльності; б) відносини, які виникають у процесі здійснення господарської діяльності.

Під господарською діяльністю мається на увазі діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГКУ).

Саме ця діяльність, власне відносини, які виникають під час цієї діяльності, потребують регулювання з боку держави, вимагають правової регламентації. При цьому заборонене незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГКУ).

Необхідно чітко уявляти, що в процесі господарської діяльності різні учасники в різних господарських відносинах мають різні приватні інтереси, які, як правило, не збігаються (інтереси суспільства і держави, товаровиробників (власників підприємств) і трудових колек-тивів, підприємців і споживачів та інші). Тому держава повинна їх узгоджувати шляхом встановлення, зміни або припинення правових норм, які регулюють відносини у суспільстві.

Законодавством здійснюється класифікація господарської діяль-ності за критерієм її спрямованості на два види (ч. 2 ст. 3 ГКУ):

  1. господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою отримання прибутку, є підприємницькою діяльністю (підприємництвом), а суб’єкти підприєм-ництва – підприємцями;

  2. господарська діяльність, яка здійснюється без мети отримання прибутку, – господарська некомерційна діяльність.

Стаття 42 ГКУ описує поняття підприємництва як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Некомерційне господарювання (ст. 52 ГКУ) – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Більш детально комерційна (підприємницька) та некомерційна господарська діяльність буде розкрита далі.

Господарське право (як і будь-яку іншу галузь права) можна розглядати як галузь права, як галузь законодавства, як науку і як навчальну дисципліну. Серед науковців-цивілістів не існує розбіжностей, що стосується визначення господарського законо-давства, науки господарського права і навчальної дисципліни, але питання про господарське право як галузь права і зараз залишається дискусійним.

Традиційно юристи право поділяють на публічне право та приватне право. Такий поділ був застосований ще в Римському праві, де публічне право – це норми права, які регулюють відносини між громадянами та органами держави, а норми приватного права регулюють відносини, які складаються між громадянами.

Виходячи з цього ряд науковців-цивілістів вважає, що господар-ського права як галузі права не існує, а є комплексна галузь законодавства і відносини регулюються нормами права, які належать до різних галузей права, таких як: цивільне, адміністративне, фінансове, трудове та інших. Цю думку висловлює Ю.К. Толстой, В.К. Мамутов та інші.

Деякі вчені стверджують, що перехід від планово-адмініст-ративних до ринкових відносин призвів до того, що господарська діяльність стала діяльністю підприємницькою і зміст господарського права перетворюється в право підприємницької діяльності (В.В. Лаптев).

Тобто існує підміна понять „підприємницька діяльність” і „господарська діяльність”, але це не збігається з ч. 2 ст. 3 ГКУ, де господарська діяльність класифікується за критерієм її напрямку на два види: 1) комерційна діяльність (підприємництво); 2) некомерційна діяльність.

Науковці, які вважають господарське право самостійною галуззю права, визначають предмет господарського права – господарські відносини, які поділяють на три види: 1) господарсько-виробничі; 2) організаційно-господарські; 3) внутрішньогосподарські.

Такий самий поділ закріплює законодавець у ст. 3 ГКУ, де:

1) господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності;

2) організаційно-господарськими відносинами в цьому Кодексі вважаються відносини, що складаються між суб'єктами господарю-вання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю;

3) внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Як вказано вище, метод – це сукупність прийомів, засобів, за допомогою яких регулюються правові відносини.

Застосовуваний у господарському праві метод регулювання від-носин характеризується складним поєднанням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що дало підставу стверджувати, що в господ-дарському праві існує не один, а декілька методів правового регу-лювання.

Під час реалізації директивних актів застосовуються директивні приписи (наприклад, припис антимонопольних органів). Однак унаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні, або рекомендаційні, або реалізуються на основі договору. Крім того, власний, але некомпетентний припис може бути оскаржений в господарському суді.

В умовах ринку поведінка учасників правовідносин регулюється, головним чином, шляхом надання суб'єктам права самостійно визначати взаємовідносини з іншими учасниками економічного обороту, використовувати виробничі фонди, здійснювати господарську діяль-ність.

Посилення самостійності усіх суб'єктів господарства різко підвищило обсяг застосування таких способів регулювання. Втручання в господарську або іншу діяльність організацій, що посідало в колишніх умовах господарювання провідне місце в роботі вищих органів, нині не допускається. Виняток становить тільки контроль, передбачений законодавством для захисту публічних інтересів суспільства.

Способи регулювання, застосовувані у сфері економіки, взаємо-залежні та становлять нерозривну єдність. Посилення однієї риси регулювання за рахунок іншої не руйнує цієї єдності. Широкий дозвіл самостійності дій суб'єктів господарювання замість дрібної їхньої регламентації й застосування диспозитивних основ у виборі повод-ження не усуває владних імпульсів держави там, де публічний інтерес робить необхідним його владний вплив. Права й свободи учасників господарського обороту сполучені, тому необхідно витримувати у встановлених випадках квоти, брати ліцензії для певних видів діяль-ності, не допускати монополістичної діяльності і т. ін.

Взаємозв'язок свободи у процесі реалізації приватних інтересів з державним владним впливом там, де це диктується інтересами держави і суспільства – характерна риса господарсько-правового ме-тоду регулювання.

Для характеристики методу господарського права прийнято іноді називати застосування рекомендацій при впливі на поведінку суб'єктів і необхідності узгодженні відповідних дій при реалізації прав. Ці способи не є самостійними рисами методу господарського права, а є ніби проміжними між двома взаємозалежними сторонами єдиного методу та пояснюються складністю господарських відносин, у регулюванні яких частка обов'язкового і автономного методу можуть бути різними.

Принципи господарського права

Загальні принципи господарювання в Україні сформульовані у ст. 6 ГКУ, яка закріплює:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свободу підприємницької діяльності у межах, визначених зако-ном;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості еконо-міки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Багато з принципів знайшли своє закріплення у Конституції України (КУ). Так, ст. 15 КУ закріплює принцип економічного різноманіття, а ст. 42 КУ – право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Інші принципи також ґрунтуються на положеннях Конституції України або випливають із них.

Принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом, означає, неприпустимість втручання у господар-ську діяльність інших суб’єктів господарювання, державних органів, а також свободу вибору самої діяльності.

Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України означає, що суб’єкти господарювання мають право реалізовувати свої товари та послуги на всій території України і не підлягає обмеженню цих дій з боку державної влади, органів місцевого самоврядування або забороняти ними доступ до певних територіальних ринків, крім випадків, встановлених законами України.

Принцип захисту національного товаровиробника розкривається як у нормах Господарського кодексу, так і в законах України (ЗУ), таких як: ЗУ "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприєм-ницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження"; ЗУ "Про захист національного товаро-виробника від демпінгового імпорту"; ЗУ "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту"; ЗУ "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні" та інші.

Даний принцип спрямований на захист конкурентоспроможності національного товаровиробника від суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю іноземного капіталу або іноземного походження.

Ч. 5 ст. 19 ГКУ дублює принцип заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, а також конкретизується у нормах ГКУ, таких як: ч. 3 ст. 18; ст. 31 та інші. Необхідно зазначити, що цей принцип пов’язаний зі ст. 56 КУ, яка закріплює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої не закон-ними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Усі принципи взаємопов’язані і, як правило, не діють один без іншого.