28)Поняття фонеми і просодеми, відмінність фонеми від звука. Диференційні та інтегралні ознаки фонем

Як уже зазначалося, звуки можна вивчати у фізичному (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) аспектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим.

Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією. Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів. Фонема виконує дистинктивну тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Додатковою є делімітативна функціякордону"), яка вказує на межі слів чи морфем. Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це різні величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:

1) фонема — соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук — індивідуальне явище;

2) фонема — мовна одиниця; звук — мовленнєва;

3) фонема — абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук — конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;

4) фонема — величина стала; звук — величина залежна (у слові боротьба звук [т'] під впливом сусіднього[д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д'] представляє фонему <т>).Про те, що фонема і звук — різні речі, засвідчують також такі факти:

1) у ролі однієї фонеми можуть виступати різні звуки.Так, у словах просити і просьба [проз'ба] фонему <с> представляють звуки [с] і [з'], а в російських словах вол [вол],волы [вллы], валовой [вьллвоі] фонема <о> представленатрьома звуками [о], [л], [ъ];

2) у ролі однієї фонеми можуть виступати два звуки разом (за умови, коли дифтонги трактувати як поєднання двох голосних у межах одного складу, а не один складний голосний звук). Отже, фонеми існують у нашій свідомості як єдині комплекси звуків. У філософському плані співвідношення фонеми і звука можна визначити як відношення сутності та явища. Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і недиференційні (нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки.Так, наприклад, фонема <д> характеризується передньо-язиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від інших фонем: дар — бар. Отже, передньоязиковість, проривність, дзвінкість і твердість фонеми <д> — це ознаки, які служать для розрізнення слів, тобто диференційні. Диференційні ознаки (від лат. differentia "різниця, відмінність") -ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. Недиференційні, або інтегральні, ознаки (від лат. integralis "нероздільно пов'язаний з цілістю") — ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але безних не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється.Однакові звуки різних мов можуть бути різними фонемами. Диференційними ознаками фонем можуть бути:

1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість):бір [б'ір] — пір [п'ір], зад [зад] — сад [сад], жал [жал] —шал [шал];

2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо): бук [бук] —сук [сук], бар [бар] — дар [дар] ;

3) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо): дим [дим] — зим [зим], рук[рук] — лук [лук], джміль [джм'іл'] — хміль [хм'іл'];

4) твердість/м'якість: стан [стан] — стань [стан'],син [син] — синь [син'] , п'ят [щат] — п'ять [щат'], вя[в'аз] — вязь [в'аз'], біла [б'іла]— біля [б'іл'а]; рос. мел[м'эл] — мель [м'эл'], вон [вон] — вонь [вон'], топ [топ] —топь [топ'], кров [кроф] — кровь [кроф'] . У західноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає. В них твердість чи м'якість звуків є інтегральною ознакою. 5) короткість/довгота.