Існує ще 2 обставини, що провокують збільшення державних витрат:

1) З точки зору політика заняття політичною діяльністю стає привабливим лише тоді, коли з′являється можливість отримання додаткового політичного доходу. Р. Й. Барро (1973р.) відносить до таких доходів гонорари за надання консультацій, підтримку під час передвиборчої кампанії, обіцянки отримати престижну та високооплачувану  роботу в приватному секторі економіки після виходу з політичної гри. В обмін на це політики надають «зустрічні послуги» у вигляді державних замовлень, політичної прихильності і , головне – лобіювання інтересів у ході законотворчого процесу. Таким чином, державні видатки зростають у довгостроковому періоді.

2) Зростання державних витрат провокує також логролінг – «обмін голосами» ( або взаємна підтримка партій в парламенті). Такий обмін голосами можна здійснити лише за умов представницької демократії, коли певні рішення схвалюються в «загальному пакеті» або об′єднуються передвиборчі програми різних партій.

Г. Таллок у 1959 році одним із перших проаналізував і на простому прикладі показав динаміку державних витрат, зумовлених обміном голосами.

Рішення приймаються в інтересах учасників коаліції, при цьому інтереси інших парламентських груп не враховуються, хоча витрати на фінансування будуть розподілені між усіма виборцями. Кожний учасник коаліції зобов′язується голосувати за загальний пакет, що відповідає як його власним інтересам та і інтересам його партнерів з коаліції. Кожний буде відшкодовувати тільки частину спричинених ним самим витрат. Як наслідок – обсяги державних витрат будуть занадто високими. Ефект зростання витрат, спровокований логролінгом, може повторюватись необмежено довго, що, у свою чергу, може призвести до виникнення «каруселі обміну голосами», що генерує безупинне зростання державних витрат.

 

Основними проблемами, характерними для функціонування установ управлінської фінансової інфраструктури в Україні, є наступні:

-        особливості мотивації державних службовців;

-        відсутність прямої зацікавленості безпосередніх виконавців у результатах своєї роботи ( в тому числі внаслідок неможливості пов’язати оплату праці працівників з результатами їх роботи);

-        значна кількість неформальних обмежень, що уповільнює діяльність органів управління, а отже, і інертність у прийнятті рішень;

-        великий термін часу, що проходить з моменту прийняття  рішення до отримання результатів та велика кількість змін  на інших  ділянках підконтрольного об’єкта, що унеможливлює адекватну оцінку допущених помилок;

-        невиправдано високий рівень бюрократизму;

-        відсутність поняття «ефективності діяльності установи»,

-        неузгодженість, а часом навіть протилежність впливів інфраструктурних суб′єктів на економіку;

-        відсутність єдиної надійної статистичної інформації щодо діяльності установ, значні протиріччя у статистичних звітах різних відомств.

 

У формуванні управлінської фінансової інфраструктури головним є не стільки оптимізація складу та функцій фінансових органів, скільки запровадження механізмів, що забезпечують належну ефективність їх діяльності.