Такі заходи держави мають на меті :

-        Підвищення ефективності діяльності у відповідному секторі;

-        Зменшення державних витрат на надання суспільних послуг;

-        Підвищення якості надання суспільних послуг та благ;

-        Зменшення можливостей для опортуністичної поведінки держави.

Позиція уряду одночасно як арбітра виконання  фінансових контрактів, регулятора фінансової системи, і потенційного позичальника, створює могутнє джерело опортунізму, тобто використання державою свого становища в інтересах правлячої еліти. Держава може не погашати кредити, накласти  арешт на майно фірми або банку, або вжити таких нормативних заходів, що фактично означатимуть експропріацію. Держава може гальмувати прийняття судових рішень з господарських питань в інтересах пов′язаних осіб.

Характерним проявом авторитарного опортунізму є завищення державних витрат, яке не призводить в результаті до підвищення якості суспільних послуг та добробуту населення.

 

3) інституційна система екстракційного типу ( система, що вилучає ресурси з господарського обороту) сформувалася в більшості постсоціалістичних країн. Основними ознаками такої системи є:

1. Збереження високого рівня державного перерозподілу ВВП, зумовлене завищеними витратами на державне управління та публічні послуги.

2. Значні витрати часу та ресурсів на захист прав власності, що знаходять своє відображення у високих транзакційних витратах. В умовах, коли частина фінансових і людських ресурсів використовується на захист від державних інститутів, відповідно менша частина ресурсів залишається для формування доходів.

3. Для такої системи характерним є значно вищий, ніж офіційний, рівень перерозподілу доходів правлячою елітою.

4. Характерною є вибірковість застосування норм закону, що супроводжується корупцією у правоохоронній системі. Вибірковість застосування фіскальних норм і правил під час вилучення доходів (оподаткування) і під час здійснення державних витрат призводить, з одного боку, до завищення фіскального тиску на ту частину сектору НФК, що не належить, або не сплачує данину правлячій еліті, а з іншого – до завищення вартості публічних послуг без збільшення їхніх реальних обсягів.

5. Широке поширення недекларованих («тіньових») економічних відносин, як реакція суспільства на пригнічуючу інституційну систему та недієвість принципу «верховенства права».

6. Головною ознакою інституційної системи екстракційного типу є так званий «пошук ренти», коли державні інститути розвиваються для того, щоб забезпечувати чиновникам додаткові доходи. Така інституційна система модифікується відповідно до інтересів певних політичних груп, які перебувають при владі. Доходи правлячої групи максимізуються за рахунок зменшення доходів інших груп (домінанта на перерозподільній функції). Така система «не збільшує розмір загального пирога (ВВП), а лише спрямована на збільшення тієї його частки, яка опосередковано привласнюється владними угрупованнями»

7. Високий рівень політичних ризиків ( ризик вилучення доходу і капіталу).

8. Суб′єкти економіки, що сплачують податки, не отримують публічних послуг безкоштовно ( як це мало б бути), а ще й доплачують за них номенклатурі. Недержавний сектор змушений нести додаткові витрати для захисту від держави ( хабарі), або доплачувати за отримання суспільних послуг ( безкоштовна медицина, освіта).

В економічних системах екстракційного типу, коли суспільство не може контролювати державу та її витрати, а також доходи правлячої еліти, рівень державного перерозподілу ВВП і відповідно економічна влада такої держави мають бути мінімальними. Тобто, чим менше суспільство може контролювати державу, тим меншою має бути економічна влада цієї держави. Так, у пострадянських країнах широкі можливості номенклатури розпоряджатися ресурсами на власний розсуд збільшують неефективне використання ресурсів і уповільнюють економічний розвиток. З цих позицій доцільним є звуження ролі держави та обмеження її функцій в екстракційних економіках.