4.1. Відмова функціонування ринку та необхідність втручання держави

Існує 6 важливих обставин, за яких ринок неефективний за Паретто (ознаки неспроможності ринку) і з′являється необхідність державного втручання:

1. Існування монополій (в.т.ч. природних) та відсутність конкуренції. Принцип «невидимої руки» А.Сміта не спрацьовує. Адже монополії прагнуть обмежувати виробництво заради більш високої ціни, а це веде до зменшення добробуту.

2. Об′єктивна потреба у суспільних товарах, без яких не може існувати суспільство. Ринок не забезпечує взагалі, або забезпечує дуже обмежену кількість суспільних товарів, що слугує основним мотивом для державної діяльності.

3. Існування зовнішніх ефектів ( або екстерналій), які мають негативний, або позитивний вплив на діяльність суб′єктів економіки. Так, дуже часто зустрічається, що діяльність одного суб′єкта (фірми) впливає на діяльність інших суб′єктів, коли перші вимагають витрат від других, але не компенсують їх. Або навпаки, створюють блага для інших, але не користуються ними самі (яблуневий сад одного сприятиме розвитку бджільництва сусіда). Індивідууми, що створили негативні екстерналії, не несуть повних витрат на боротьбу з ними, отже вони будуть продовжувати таку практику. З іншого боку, якщо суб′єкти не користуються в повній мірі благами від своєї діяльності, що створює позитивні екстерналії, вони не будуть зацікавлені в такій діяльності. Держава змушена регулювати такі ситуації або шляхом регулювання певної діяльності (встановлюючи норми і нормативи діяльності), або шляхом встановлення плати, системи штрафів та стимулів.

4. Існування недосконалих ринків. Досконалий ринок повністю забезпечує суб′єктів товарами, якщо витрати на їх виробництво менші за ціну, яку готові сплачувати покупці. Але інколи ринки не спроможні забезпечити суспільство товарами, навіть якщо їх ціна перевищує витрати на їх виробництво (на ринку значні трансакційні витрати, або ринковий суб′єкт просто не в змозі надати такий товар). Такими недосконалими ринками страхування та позик. Прикладами можуть слугувати програми державного страхування від повенів, пожеж, державні фонди гарантування вкладів фізичних осіб в банках, державні програми стабілізації цін на сільськогосподарську продукцію (страхування врожаю). На ринку капіталів існують державні кредитні програми, наприклад кредитування фермерства, пільгові кредити на освіту, малим підприємствам, тощо.

5. Недосконалість інформації. Приватний ринок не завжди зацікавлений у наданні значної за обсягами інформації. Держава видає  приписи, що змушують ринкових суб′єктів оприлюднювати інформацію про свої товари та діяльність. Діють державні програми захисту прав споживачів.

6. Періодичні безробіття та інфляція, як прояв недосконалості ринку. Держава розробляє програми, що здатні реально поліпшити ситуацію.

Існує ще 2 обставини, що зумовлюють необхідність державного втручання:

-                 конкурентні ринки не передбачають рівномірності в розподілі доходів. Виникає потреба у втручанні держави і забезпеченні більш раціонального перерозподілу ресурсів ( допомога багатодітним сім′ям, сім′ям з дитиною-інвалідом, тощо).

-                 люди не завжди діють у відповідності із власними оптимальними інтересами. Паління, ігнорування ременів безпеки, споживання нездорової їжі – приклади таких дій. В цьому випадку держава вимушена діяти більш жорстко, ніж просте інформування про шкідливість подібної діяльності. Держава змушує людей використовувати так звані обов′язкові товари (ремені безпеки, середня освіта, тощо). Підхід, що обґрунтовує втручання держави в економіку тим, що саме держава краще розуміє і реалізує інтереси людей ( навіть краще за них самих) отримав назву патерналістський підхід, а держава, відповідно, - патерналістська держава.

Теорія відмови функціонування ринку лише констатує той факт, що за порушення дії ринкових механізмів зростає потенційна роль державного регулювання, проте вона не дає відповіді на запитання «Коли держава проявляє свою активність?»

До того ж сама держава криє в собі недосконалості.

-        держава функціонує на основі поступок,

-        потребує потужного бюрократичного апарату,

-        досить часто діяльність держави супроводжується високими витратами;

-        державі властива корупція.

Подібні недосконалості держави розглядаються в рамках теорії суспільного вибору (Дж. Б′юкенен, Ф Хайєк). Заслугою цієї теорії є розгляд ситуацій , коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл та використання суспільних ресурсів:

1. Обмеженість інформації, необхідної для прийняття рішень. Подібно до того, як на ринку існує асиметрія інформації, так і на урядовому рівні можуть прийматися рішення, не достатньо підкріплені об′єктивною (надійною) статистичною інформацією. До того ж наявність значних груп з особливими інтересами, активного лоббі та  потужного бюрократичного апарату приводять до значного викривлення навіть доступної інформації.

2. Недосконалість політичного процесу: лобізм, маніпулювання голосами внаслідок недосконалості регламенту, раціональна необізнаність, логроллінг, пошук політичної ренти, політико-економічні цикли, тощо.

3. Обмеженість контролю над бюрократією.

4. Нездатність держави повністю передбачити і контролювати найближчі та віддалені наслідки рішень, що приймаються. Економічні агенти часто реагують не так, як передбачав уряд. Тому кінцеві результати діяльності держави залежать не тільки і не стільки від неї самої.

Таким чином, діяльність держави, націлена на подолання «провалів ринка», сама виявляється далекою від ідеалу. Для того, щоб виправити такий стан, на думку прихильників цієї теорії, слід встановити чітку систему конституційних норм і правил поведінки ( Економічний конституціоналізм, Б′юкенен), які регламентуватимуть діяльність держави і інших суб′єктів економіки. Для тих, хто порушуватиме правила, має бути передбачена система покарань, які будуть не стільки тяжкими, скільки невідворотними.

Парадокс цієї теорії полягає в тому, що її прихильники намагаються ослабити вплив  держави на ринкову економіку, спираючись на державу, достатньо сильну, щоб нав′язати суспільству «правила гри» і контролювати їх виконання.

4.2. Види інституційних систем надання суспільних благ

 Виділяють три основних типи інституційних систем надання суспільних благ:

1) системи конкурсно-контрактного типу (Дж. Бьюкенен)

2) «ваучерний проект» (М. Фрідмен)

3) системи екстракційного типу.

 

1) В системах конкурсно-контрактного типу суспільні блага та послуги надаються на основі проведення тендерів. Система дозволяє забезпечити  суттєво нижчу вартість обслуговування саме тому, що, на відміну від марнотратних і нерідко корумпованих чиновників, менеджери приватних фірм особисто матеріально зацікавлені в економії коштів.

 Істотні зміни в механізмах надання суспільних благ у європейських країнах пов’язані з розвитком різних форм співробітництва держави із приватним бізнесом. Головною тенденцією розвитку  є відхід держави з ряду галузей, де вона займала ключові позиції.   Одночасно спостерігається посилення її ролі в забезпеченні базових умов розвитку економіки — створенні й підтримці сприятливого для бізнесу клімату, розвитку матеріальної й нематеріальної інфраструктури, сфер освіти й наукових досліджень , тощо.

Партнерство держави й приватного бізнесу проявляється в тому, що влада звільняє себе від безпосередньої господарської діяльності, якщо вона може здійснюватися досить ефективно приватними компаніями. Йдеться про широке впровадження контрактних відносин  з підприємствами приватного сектора , особливо на рівні місцевих органів влади, у підтримці дорожнього господарства, збиранні сміття, наданні рекреаційних послуг, утриманні дошкільних установ і т.п.

В одних країнах акцент робиться на вдосконаленні управління галуззю за вирішальної ролі держави, в інших — на активізацію ринкових механізмів. Наприклад, у деяких штатах Австралії органи місцевого самоврядування не менше половини своїх бюджетів передають на конкурсній основі приватним фірмам. У Бразилії залучення до ремонту шляхів приватних підрядників економить 25% коштів порівняно з аналогічними затратами державних ремонтних організацій. У США підряди з приватними пожежними командами та компаніями з прибирання сміття обходяться у третину, а то й удвічі дешевше послуг відповідних муніципальних служб.

 

2) Суть “ваучерного проекту” М..Фрідмена полягає в тому, що, замість безпосереднього фінансування шкіл з бюджету, місцева влада передає кошти для оплати навчання (ваучери) батькам, а ті оплачують навчання дітей у школах (приватних чи державних) за їх вибором. Акцент робиться на використанні державних коштів у режимі приватної ініціативи. Так, надання освітніх послуг недержавними навчальними закладами поширене в Нідерландах, де дві третини учнів уже відвідують фінансовані державою приватні школи. У Чілі система ваучерів (індивідуальних грантів) дозволяє школярам навчатись у будь-яких школах (приватних чи державних), які отримують державне фінансування в залежності від кількості набраних учнів.

“Ваучерний план”, запропонований Мілтоном Фрідменом був частково реалізований у кінці 80-х років ХХ століття у Великій Британії, де соціальні реформи уряду Маргарет Тетчер торкнулися служби охорони здоров'я і сфери середньої освіти. Залишаючись безоплатними для пацієнтів, медичні установи були перетворені на самоврядні організації, що конкурують між собою за одержання контрактів на лікувальні послуги. Розширене бюджетне фінансування дістається тим школам, керівництво яких зуміло залучити більше учнів та запропонувати вищу якість навчання.

Переваги:

-         породжується конкуренція між школами за залучення якомога більшої кількості ваучерів

-        фінансування ваучерним способом за державні кошти зберігає соціальні гарантії на освіту

-        «ваучерний проект» дозволяє знизити  вартість навчання  для батьків та одночасно підвищує його якість.

-        батьки й вчителі є вільними у виборі школи, методик та програм навчання.

-        контроль за якістю освіти відбирається у бюрократів і частково передається  самим споживачам освітніх послуг

Таким чином, у самому державному секторі створюється внутрішній конкурентний ринок медичних і освітніх послуг, який функціонує за звичайними законами економічної ефективності, що рівнозначно економії бюджетних коштів.