1. Історія та природні передумови розвитку виготовлення ляльок-мотанок

Історія виникнення назви «лялька» сягає прадавніх часів,коли перші ляльки створювались на честь чарівної Богині кохання та весни Лелі (або Лялі), яка була, за міфами, нерозривно пов'язана із весняним відродженням природи, початком польових робіт. Богиню завжди представляли собі юною, красивою, стрункою та високою дівчиною. Саме її образи створювали прадавні слов'яни, щоб лялька оберігала та вдихала силу життя в дитину.

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски,щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.

Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.

Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку, як оберіг для нової домівки. Хворій дитині давали пограти з лялькою. Після чого її знищували. У народі вірили, що вона вбере в себе її недугу. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька. Вона охороняла це місце від нечистої сили до народження наступної дитини. На Різдво виготовляли спеціальних ляльок із зерна. Вони символізували добрий урожай.

Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.

При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовляти. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я.

Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

В Україні народну ляльку робили з соломи, тканини, шматочків старого одягу, ниток. Спосіб простий - перекручування й перев'язування тканини. На обличчі такої ляльки різними нитками намотується хрест. Ляльок-мотанок або не одягали або шили їм одяг. Іноді це були мініатюрні народні костюми, традиційні для тієї чи іншої місцевості. Колись такі ляльки робили всюди: наші прапрабабусі інших ляльок і не знали.

Час на місці не стоїть,і навіть в наш час лялька-мотанка не втрачає свою популярність. Нова доба в історії розвитку ляльки-мотанки продовжується на основі спогадів наших дідусів і бабусь, які ще застали час, коли лялька була основною іграшкою, основною забавкою дитини.

Досліджуючи історію створення ляльки - мотанки, можна почати з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипілля».Саме з цього регіону починається історія ляльки-мотанки, як найдавнішої ляльки українських дітей. Звісно, першою лялькою була не вузликова лялька, а дерев'яні невеличкі скульптури, навіть звичайні палички, але в руках дитини вони перетворювалися на справжній шедевр.

На археологічних дослідженнях глиняних пам’яток, поселень, культових споруд, поховань, побутових речей, вчені змогли розшифрувати послання далеких пращурів, розшифрувати значення ляльки-мотанки. Ми можемо припустити: якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд, то обов’язково мали бути ляльки і дитячі ігри такі як „дочки-матері”,бо дитина сучасного світу чи минулого завжди повторює навколо себе дорослий світ. Лялька-мотанка є архетипом, адже із часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень.

Лялька-мотанка робиться шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Трипільці вирощували льон, коноплі: були гарними знавцями ткацької справи, тому виготовляли ляльки з вирощеної продукції. До сих пір вважають, що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення. Але Трипілля - це не єдина місцевість, де було знайдено дитячу забавку-іграшку. По всій території України археологи знаходять залишки давніх ляльок, їхні фігурки. Зокрема: фігурки пташок, вовка чи собаки.( див.дод.В) Мали вони обрядове значення. У IV - III тис. до н. е. народи, що населяли територію України виготовляли керамічні жіночі статуетки(див.дод.Г), різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість.

На території Черкаської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. Під час розкопок на Наддніпрянщині знайдено дитячі іграшки давніх слов'ян: дерев'яні коники, качечки.

Датовані вони приблизно X - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо). Від українських іграшок періоду XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях.

Першим збирачем і дослідником української народної іграшки на Черкащині був священик із Суботова Марко Грушевський. Народився Марко 25 квітня (7 травня) 1865 року в селі Худоліївці Чигиринського повіту Київської губернії (нині село Чигиринського району Черкаської області). Закінчив Черкаське духовне училище і Київську духовну семінарію. У семінарії був членом патріотично настроєної громади, що ставила за мету відродження українського православ'я та захист інтересів українського народу.

З 1889 року, по закінченні семінарії, вчителював у церковнопарафіяльній школі села Худоліївки, служив учителем і псаломником у селі Чорнявка, псаломником в Андріївській церкві у Києві. Через спроби втілювати в життя громадські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (Красносілля) та Головківка. В 1897 році був висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві села Суботова. Був також законовчителем у місцевому міністерському училищі. Найбільшою науковою працею Марка Грушевського було незакінчене дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» , високо оцінене Іваном Франком. Досліджував історію роду Грушевських (згодом матеріали були вилучені НКВС), збирав старожитності для музеїв, зокрема разом із дружиною Марією Іванівною (уродженою Ілліч) зібрав унікальну колекцію народних вишивок і ляльок.

Неперевершені праці цієї геніальної людини залишаються великим джерелом духовної культури українського народу. Без матеріалів, зібраних Марком Грушевським, дослідження ляльки мотанки призупинилося б не на один десяток років.

Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Дійсно , іграшка таки мала якусь своєрідну красу, яка захоплювала, навіть хлопчиків. Про це автор достовірно може сказати, дослідивши спогади Мущенко Бориса Тимофійовича, уродженця села Вершаці «Я жив на вулиці так званій Пирогівці, де було багато дітей. Ми всі разом грали у «Ляпту» , «Жмурки» , хлопці «їздили на соняшнику» та котили колесо, а дівчата гралися саморобними ляльками. Я бачив як сусідські дівчата мотали ляльки із клаптиків тканини – голову наповнювали дрібними клаптями або сіном, обмотували нитками , одягали кофтинку, спідничку, фартушок, запинали хустку. Личко малювали вугіллям.

Все це так захоплююче було, що іноді і собі хотілось виготовити оту ляльку, та дівоче це діло…»За словами Марка Грушевського можна зробити висновок, що використання ляльки розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню.

Ще в ХІХ столітті в приданому дівчини( в Україні) обов’язково були присутні. В 20 столітті український народ пережив непоправних людських втрат - це війни, репресії, голодомори, депортації, штучне «перемішування» населення, таким чином, люди не мали змогу передати культурну спадщину своїм дітям і з часом мотанки себе віджили, але не втратили свою цінність. Навіть в тяжкий період лялька-мотанка мала велике значення, особливо для дітей, які раділи кожній дрібниці.