Tomchuk_POSІB_VET_BІOHІMІJa

141

П р и м і т к а. Натрію або калію оксалат іноді вносять у пробірку на кінчику скальпеля (приблизно 0,01 г).

Гемолізовані сироватку і плазму не рекомендується використовувати для аналізу, за винятком деяких випадків

Консервація і зберігання. Зниження вмісту глюкози в крові, яке відбувається дуже швидко (не довше 2 год) унаслідок гліколізу, можна запобігти додаванням фториду; сироватку для визначення ферментів слід відділяти від згустка не пізніше як через 1–2 год і зберігати при глибокому охолодженні. Тривале зберігання крові без відділення від еритроцитів може спричинити підвищення вмісту Калію, креатинфосфату (КФ), активності амінотрансфераз, лактатдегідрогенази (ЛДГ), сорбітолдегідрогенази (СД) та інших ензимів.

Вплив різних лікувальних маніпуляцій з хворими та лікарських препаратів на результати біохімічних досліджень.

Накладання джгута, дія ліків та інші чинники обумовлюють зміни біохімічних показників, тому що впливають на функції певних органів і систем. Наприклад, холінергічні засоби змінюють концентрацію білірубіну в крові. Відзначається також взаємодія метаболітів з реактивами в процесі лабораторного дослідження. Так, хлоралгідрат збільшує вміст Нітрогену сечовини, реагуючи з реактивом Несслера.

Вплив інших діагностичних процедур. На результати біохі-

мічних досліджень впливає більшість діагностичних процедур, що також необхідно враховувати, трактуючи результати того чи іншого аналізу. Так, введення контрастних засобів для рентгенологічних досліджень змінює результати таких аналізів, як ниркові проби, білірубін крові, бромсульфалеїнова проба, білок крові, електрофо - реграма білкових фракцій та ін.

142

Загальні тактичні принципи клінічної біохімії

1. Лабораторні тести, призначені тварині, яка обстежується, мають бути відповідними до основної клінічної мети обстеження:

а) виявлення відхилення від норми, яке раніше не спостерігалося (профілактичне обстеження);

б) постановка діагнозу, тобто розпізнавання захворювання (діагностичне, здебільшого диференційно-діагностичне обстеження);

в) оцінка ефективності лікувальних заходів (контроль за лікуванням);

г) оцінка ступеня одужання та відновлення порушених хворобою функцій (прогностичне обстеження, диспансерне спостереження). Визначається набір, комбінація і частота тестів.

2. Пошук патології, яка раніше не спостерігалася, можна проводити як «всліпу», за широким колом тестів, так і спрямовано, за вузьким набором тестів. Найбільш раціональним є цілеспрямований пошук. Набув поширення недетермінований, так званий «вступний скринінг», тобто проведення кожному пацієнтові стандартного набору біохімічних тестів.

3. Перевага віддається виконанню особливого діагностичного комплексу, так званим біохімічним констеляціям. До складу констеляцій слід добирати тести, які відповідають завданням діагностики певного захворювання і його диференціації від інших форм патології відповідно до найвищих значень діагностичної чутливості, специфічності та ефективності лабораторних тестів стосовно даного захворювання.

4. Ще вищою формою раціоналізації лабораторної діагностики є диференційні діагностичні програми, до яких включають декілька констеляцій, застосовуючи їх поетапно. Констеляція першого етапу має орієнтовний характер; залежно від її результатів надалі включається одна з альтернативних констеляцій другого (якщо потрібно, і третього) етапу, яка дозволяє отримувати найтовнішу діагностичну інформацію про форму патології.

5. Лабораторне тестування треба призначати з урахуванням їхньої діагностичної цінності на різних стадіях хвороби (прихо - ваний перебіг, гостра фаза, криз) і можливостей спостерігання за станом хворого.

6. Тести з навантаженням (функціональні та фармакологічні проби) дають більшу можливість виявляти приховані чи явні зміни

143

біохімічних параметрів, резервні можливості систем, ніж дослідження в стані спокою. Призначати ці тести необхідно з урахуванням стану хворого й можливих негативних ефектів проби.

7.При біохімічному контролі за результатами певного виду лікування слід передбачати можливі впливи інших лікувальних дій або діагностичних заходів.

8.Найбільш інформативними вважаються констеляції, що дозволяють здійснювати синдромну оцінку стану тієї чи іншої

системи або органу, робити «біопсію без біопсії», тобто визначати зміни структури й функцій системи або органу.

Наприклад, діагностуючи хвороби печінки, виділяють синдроми: цитолітичний, паренхімально-запальний, холестатичний, печінкової недостатності та ін. Кожному з цих синдромів відповідає специфічна біохімічна констеляція, тобто добір біохімічних тестів.

Метаболічний профіль показників крові за різного фізіологічного стану тварин

На сучасному рівні ветеринарної медицини уявлення про клінічні, фізіологічні і патологічні показники при захворюваннях недостатні. Необхідні результати біохімічних досліджень, що може допомогти в розробці тестів ранньої діагностики і перевірки ефективності терапії.

Дослідження вмісту біохімічних компонентів у крові, інших біологічних рідинах, тканинах здорових тварин і їх змін при захворюваннях, дозволяє за допомогою лабораторних досліджень проводити своєчасну дігностику (при відсутності клінічного прояву) хвороби та контролювати повноцінність раціону. При зміні біохімічних показників на ранніх стадіях порушень, їх вдасться повернути до норми за допомогою збалансованої годівлі.

Хімічний склад крові тварин

Кров складається з плазми і формених елементів. Як правило, визначають концентрацію конкретного компоненту в плазмі або сироватці, а не в цілісній крові.

Протеїни плазми крові тварин займають найбільший відсоток (60–80 г/дм3). Концентрація інших речовин у багато разів менша. Визначення загального вмісту протеїнових фракцій в плазмі,

сироватці крові має діагностичне, терапевтичне і прогнозуюче значення. Такі білки, як альбуміни, глобуліни і фібриноген у плазмі

144

знаходяться в максимальних кількостях. За допомогою електрофо - резу білки сироватки крові розділяються на фракції: альбуміни, альфа-, бета- і гамма-глобуліни.

Альбуміни створюють колоїдно-осмотичний тиск крові, забезпечуючи рівновагу води і електролітів між плазмою і тканинами, зберігають необхідний об’єм крові для нормальної циркуляції. Альбуміни забезпечують транспортування аніонів, переносять розчинні проміжні продукти обміну від однієї тканини до іншої. Глобуліни транспортують ліпіди, естрогени, каротиноїди, стероїди, жиророзчинні вітаміни, естерази, неполярні жирні кислоти, Йод, Цинк, Купрум, Ферум, лікарські речовини. В крові присутні антитіла у вигляді гамма-глобулінів. Кількість гаммаглобулінів у сироватці крові збільшується при імунізації тварин та при інфекціях. У плазмі є протїни, які містять метали (гемокупреїн, трансферин, глобулін зв’язаний з йодом), а також ензими – фосфатаза, холінестераза, амілаза, оксидази, дегідрази, протромбін та інші. Протромбін – специфічний ензим плазми, який є показником згортання крові. За допомогою сироваткової холінестерази визначають функціональний стан печінки. При захворюваннях паренхіми печінки порушується синтез холінестерази і зменшується її активність. Важливе значення має визначення активності лужної фосфатази. Її активність у сироватці (плазмі) підвищується при захворюваннях кісткок, що супроводжуються проліферацією остеобластів, у молодняка тварин – при рахіті. Підвищення активності лужної фосфатази виявляється задовго до прояву клінічних ознак захворювання.

При досліджені хімічного складу крові широко застосовують визначення залишкового Нітрогену. Він складається з Нітрогену сечовини, сечової кислоти, алантоїну, креатиніну, аміаку, амінокислот і деяких інших речовин. Цей показник характеризує функціональний стан нирок, серця і серцево-судинної системи, а також інтенсивність катаболічних процесів у тканинах.

До складу плазми (сироватки) входять вуглеводи: глюкоза, фруктоза, гексозаміни, пентози, глікоген. В крові присутні продукти проміжного обміну вуглеводів: лактат, піруват, ацетат, цитрат та інші кислоти. Глюкоза – основна енергетична речовина в організмі, що має важливе значення для характеристики обміну вуглеводів. В плазмі крові протеїни утворюють комплекси з такими речовинами, як холестерол, жирні кислоти, фосфатази, аденокортикостероїди, каротини, а також із вітамінами А, Д і Е.

145

В плазмі знаходяться мінеральні сполуки: NаСІ, КС1, МgСІ2, NаНСО3, СаСO3, К2НРO4, NаН2РO4, Nа2SO4, Сu3(РО4)2 та інші. Лужні солі і лужноземельні метали створюють сприятливу для організму величину осмотичного тиску. Мікроелементи: (Ферум, Йод, Купрум, Цинк, Кобальт) містяться в плазмі в дуже малих кількостях, але значення мають велике. Вони входять до складу ензимів, складних протеїнів, забезпечуючи їх активність і специфічну роль в обміні речовин. Пігменти (білівердин, білірубін, ліпохром, лютеїн) також входять до складу плазми крові. Білівердин і білірубін є продуктами розпаду гемоглобіну, тому збільшення їх концентрації в крові свідчить про патологію печінки і крові.

Концентрація хімічних компонентів в крові змінюється в залежності від фізіологічного стану тварин, їх годівлі, утриманні та віку.

Фактори, що впливають на показники крові

Продуктивність. У високопродуктивних корів в сироватці крові рівень загального протеїну і залишкового Нітрогену више, ніж у менш продуктивних. Так, у корів з середньорічним надоєм 8000 кг рівень білка в середньому складає 8,27 г %, тоді як у корів з надоєм 4000 кг – 7,58 г %; у високопродуктивних корів рівень залишкового Нітрогену в сироватці крові у перший період лактації досягає в середньому 54,04 мг%, у середньопродуктивних 43,48 мг%. Причиною цього є активація обміну протеїнів у високопродуктивних тварин. В крові високопродуктивних курей міститься більше фосфоліпідів і холестеролу, зв’язаного з глобулінами, вище активність лужної фосфатази.

Фізіологічний стан тварини. У корів у процесі лактації змінюється в сироватці крові вміст альбумінів і глобулінів. Максимальний рівень глобулінів спостерігається у перший період лактації. З глобулінових фракцій найбільш виражена залежність між величиною надоїв і динамікою фракції альфа-глобулінів.

Кожний лактаційний період у корів характеризується різними рівнями глюкози і глікогену в крові. Так, глюкоза в крові корів у перший період лактації складає 71,10–75,35 %, а в третій період 66,20–67,37 %. Є зворотна залежність між вмістом глікогену в печінці корів і їх молочною продуктивністю: чим вище молочна продуктивність, тим менше запас глікогену. В період тільності у

146

лактуючих корів глікогенні запаси печінки збільшуються: чим вище термін тільності, тим більше в ній відкладається глікогену.

В процесі лактації змінюється активність ензимів. Активність каталази крові високопродуктивних корів найбільша у період лактації. В протилежність каталазної активності, пероксидазна активність крові найбільш низька у перший період лактації, а в другий і третій – вона поступово підвищується.

Рівень протеолітичних ензимів і ліполітична активність крові лактуючих корів найбільш високі в перший період лактації. Найбільша активність ліпази і протеази визначена у період сухостою. Активність аспартатамінотрансферази найнижча у сухостійних корів

устійловий період, а найвища – у лактуючих корів у пасовищний період. У великої рогатої худоби в процесі лактації вміст у крові кальцій-білкових комплексів зменшується. Після нового отелу корів

усироватці крові знижується рівень загального протеїу, головним

чином за рахунок гамма-глобулінової фракції, в результаті чого можуть знижуватись захисні функції організму.

Годівля і утримання. Довгочасне згодовування великій рогатій худобі концентратів викликає помітні зміни протеїнового спектра сироватки крові. Вміст Кальцію, неорганічного Фосфору і каротину зменшується при неповноцінній годівлі. Встановлено що у телят (до місячного віку), яких утримують на підсосі, рівень загального протеїну, глобулінів і, особливо гамма-глобулінів, у сироватці крові вище, ніж у телят, яким молоко випоюють. При випоюванні новонародженим телятам молока Кальцій, Фосфор і Магній засвоюються краще, ніж у період їх годівлі рослинними кормами.

Умови утримання. Наприклад, вигульне утримання птиці, порівняно з клітковим, стимулює накопичення в організмі Кальцію. У сироватці крові курей кліткового утримання виявлена вища активність лужної фосфатази, внаслідок напруженого стану фосфор- но-кальцієвого обміну. Це є ранньою діагностичною ознакою порушення мінерального обміну.

Віковий фактор. З віком у тварин змінюється вміст низки біохімічних компонентів крові і тканин. Особливо значні зміни в обміні речовин і вмісті біохімічних сполук у крові доводиться на період інтенсивного росту – перші шість місяців життя тварин. Новонароджені тварини значно відрізняються за параметрами більшості біохімічних показників від молодняка старшого віку і дорослих тварин. У багатьох новонароджених телят до отримання

147

перших порцій молозива, в сироватці крові методом електрофорезу не виявляється гамма-глобулінова фракція. У телят першого місяця життя вміст гамма-глобулінів збільшується майже вдвічі порівняно з їх вмістом у перші доби життя.

Породність. Низка біохімічних показників у крові змінюється в залежності від породи тварин. У швецьких корів (молочно-м’ясних порід) показник вуглеводів зв’язаних із сироватковими білками вище, ніж у тварин холмогорської і чорно-рябої породи.

Свині, у яких в сироватці крові міститься глобулінів більше, ніж альбумінів, є більш скороспілими.

Сезонність. Весною у крові корів знижений рівень протеїну, цукру, Кальцію, каротину, вітаміну А, та резервна лужність, тоді як активність лужної фосфатази і концентрація сечовини підвищені. Сезонні зміни обміну речовин, особливо зимою і весною, найбільш виражені при незадовільній годівлі. Влітку, при пасовищному утриманні, у сироватці крові тварин збільшується вміст каротину, Кальцію, глютатіону, гексоз, зв’язаних із протеїном та резервна лужність, знижується концентрація сечовини, кетонових тіл і активність лужної фосфатази.

Питання для самоконтролю:

1.Дати визначення клінічної біохімії

2.Основні об'єкти клініко-біохімічних досліджень?

3.Рекомендації щодо забору крові.

4.Які умови для зберігання крові?

5.Назвати основні принципи біохімічних досліджень.

6.Для яких біохімічних досліджень використовують нативну

кров?

7. Назвати антикоагулянти, які використовують у лабораторній практиці?

148

3.2.2. Ензимодіагностика хвороб тварин

Ензими – це специфічні протеїни, що виконують в організмі роль біологічних каталізаторів. Загальна кількість відомих видів ензимів наближається до 10000. До цього числа входять не тільки ензими, які каталізують 2000–3000 реакцій обміну, але також й ензими, залучені в процеси дихання, м’язового скорочення, згортання крові, транспортування речовин, знешкодження токсинних і чужорідних сполук, нейротрансмісії.

Майже всі ензими функціонують усередині тих клітин, в яких відбувається їх біосинтез. Винятком є ензими травного тракту, а також деякі ензими плазми крові, зокрема ті, які беруть участь у процесі згортання крові. У табл. 3.2 підсумовано дані про локалізацію деяких найважливіших ензимів та їх участь в окремих стадіях метаболічних шляхів у різних субклітинних структурах. Наявність визначених ензимів у внутрішньоклітинних ділянках (компартментах) обумовлює функціонування в них метаболічних шляхів – перетворення одних метаболітів на інші. Знання локалізації ензимів в органелах клітини дуже важливе для діагностики багатьох захворювань, оскільки дозволяє з великою точністю визначити осередок ушкодження і в ряді випадків його розміри.

Відповідно, ферментний склад різних клітин різний. Більшість ензимів зустрічається в багатьох органах і тканинах (лактатдегідрогеназа (ЛДГ), амінотрансферази та ін.) – неспецифічні. Однак існують ензими, які активні лише в одній або кількох тканинах і практично відсутні в інших органах і тканинах. Так, ензим аргіназа який бере участь в утворенні сечовини, знаходиться лише в клітинах печінки, а кисла фосфатаза, що бере участь у гідролізі моно етерів ортофосфорної кислоти – у клітинах передміхурової залози. Це так звана органоспецифічність ензимів. Якщо говорити про вузькоспеціалізовані клітини, то ензими, які забезпечують їх функціонування, знаходиться в цих клітинах більше порівняно з іншими. Наприклад, у клітинах міокарда підвищена кількість креатинфосфокінази (КФК) і аспартатамінотрансферази (АсАТ), у гепатоцитах – аланінамінотрансферази (АлАТ), в остеобластах – лужної фосфатази (ЛФ) тощо.

Нині методи визначення активності ензимів широко практикують у клініці з діагностичними, прогностичними й лікувавльними цілями. Ці дослідження мають особливе значення при

149