110. Правове регулювання спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має чітко виражений зональний характер (наприклад, Поліська зона спеціалізується на виробництві картоплі, льону, продукції м’ясного скотарства, степова – на виробництві зерна, плодів і винограду, у приміських зонах – розвинуто виробництво овочів, молока для міського населення) і розвинуту галузеву спеціалізацію. Спеціалізація характерна саме для сільськогосподарських підприємств і є одним із вагомих чинників інтенсифікації сільського господарства, оскільки створення підприємства, яке спеціалізується на виробництві однорідної продукції, сприяє найбільш ефективному використанню землі, трудових ресурсів, основних та обігових фондів, забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці.

Під спеціалізацією розуміють форму суспільного поділу праці під впливом природних й соціально-економічних умов, що дістає вияв у територіальному розміщенні та розподілі галузі на окремі види виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, щодо яких наявні найкращі умови. Виділяють основні (рослинництво, тваринництво), додаткові (садівництво, овочівництво, плодівництво, насінництво, птахівництво, бджільництво та ін.) і допоміжні (переробка сировини та продовольства, підсобні виробництва та промисли, торгівля) галузі сільського господарства. Сукупність основних, додаткових і допоміжних галузей характеризує спеціалізацію сільськогосподарського підприємства.

Спеціалізацію сільськогосподарського підприємства виділяють за основною, провідною галуззю, на яку припадає найбільша (від 25 % і більше) питома вага в товарній продукції.

Залежно від об’єкта спеціалізації розрізняють наступні її форми: територіальна, спеціалізація сільськогосподарських підприємств і внутрішньогосподарська спеціалізація.

Територіальна спеціалізація класифікується на декілька видів: зональна (характеризує виробничий напрям зони – Полісся, Лісостеп, північний і центральний степ, південний степ, передгірні та гірські райони Карпат); мікрозональна (притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні – мікрозони з вирощування хмелю, південних конопель, страусів, земноводних); обласна спеціалізація; районна та міжрайонна спеціалізація (виробничі напрямки, характерні відповідно для певної області, окремого району або декількох районів).

Спеціалізація сільськогосподарських підприємств – це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) сільськогосподарської продукції, щодо якого (яких) наявні найсприятливіші природні, економічні та соціальні умови (ґрунтові, погодно-кліматичні, біологічні особливості рослин і тварин, наявність трудових ресурсів, національно-історичні традиції землеробства, розвиток та розміщення промисловості, зокрема переробної, шляхів сполучення та транспортних засобів, професійна підготовка кадрів, їх досвід роботи та професійні навички та ін.). Ця форма спеціалізації розвиває та поглиблює територіальну, але на відміну від останньої, характеризується більшою мобільністю, розвивається та може змінюватися, зокрема за вимогами ринку та попиту на певні види сільськогосподарської продукції.

Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації сільськогосподарських підприємств шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій в окремих внутрішньогосподарських підрозділах – бригадах, фермах, цехах, загонах, ланках тощо (овочівницькі бригади, тракторно-рільничі загони, свиноферми, молочнотоварні цехи та ін.).

Розрізняють чотири види спеціалізованих господарств: 1) глибокоспеціалізовані господарства з однією основною галуззю, яка займає в структурі товарної продукції 90% і більше (птахофабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати, шовкостанції, конезаводи); 2) спеціалізовані господарства з двома основними галузями, які в сукупності займають в структурі товарної продукції до 70 %, маючи при цьому 2-4 додаткові галузі; 3) господарства комбінованої спеціалізації з трьома основними галузями, які в сукупності займають в структурі товарної продукції не менше 75 %, маючи при цьому 2-4 додаткові галузі; 4) багатогалузеві чи універсальні господарства (з чотирма і більше галузями).