10. Опишіть підходи до профілактичного лікування ко-тримоксазолом у хворих на ко-інфекцію тб/віл.

Якщо у пацієнтів з ко-інфекцією ТБ/ВІЛ лікування туберкульозу розпочинається на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції, існує високий ризик невдачі лікування. Смерть пацієнта може бути пов'язана як з прогресуванням туберкульозу, так і внаслідок розвитку опортуністичних інфекцій, перш за все пневмоцистної пневмонії (ПП) або токсоплазмового енцефаліту (ТЕ). Таким чином, профілактика ПП та ТЕ за допомогою ко-тримоксазолу [триметоприм/сульфаметоксазолу (ТМП/СМК)] є невідкладним та обов'язковим заходом лікування пацієнтів з ко-інфекцією ТБ/ВІЛ.

Пацієнтам з CD4 < 200/куб.мм або при наявності III та IV клінічної стадії ВІЛ-інфекції одночасно з антимікобактеріальною терапією (якщо вона показана) призначають ко-тримоксазол [триметоприм/сульфаметоксазол (ТМП/СМК)] поки рівень CD4 клітин не стабілізується вище 200/куб.мм щонайменше протягом 3 міс. (краще 4-6 міс.).

Рекомендується прийом 2 таблеток ТМП/СМК (160 мг триметоприму та 800 мг сульфаметаксазолу) один раз на день.

Дотримання режиму лікування котримоксазолом дуже важливе, тому під час лікування туберкульозу котримоксазол призначають під безпосереднім наглядом медичних працівників одночасно з прийомом антимікобактеріальних препаратів.

11. Що таке легенева кровотеча?

Кровохаркання і легеневу кровотечу відносять до найбільш частих і грізних ускладнень легеневого туберкульозу, в першу чергу хронічного, деструктивного і циротичного. За механізмом виникнення кровохаркання та легенева кровотеча можуть бути від розриву (per rhexin), від роз'їдання (per diabrosin), ерозивні кровотечі, від просочування (per diapedesin). Діапедезні кровотечі зустрічаються при свіжому вогнищевому й інфільтративному туберкульозі легень. Розвиток геморагічного діапедезу в таких випадках зумовлений запальними і гіперергічними реакціями в зоні ураження, тому таку кровотечу (кровохаркання) розглядають як запально-алергічну і називають ранньою. При деструктивних процесах легеневі кровотечі виникають у результаті ерозії легеневих артерій і вен. Джерелом кровохаркання (кровотечі) можуть бути легеневі та бронхіальні судини. Приблизно 95% крові у легені постачається системою легеневої артерії, а 5% - бронхіальними артеріями. Легенева кровотеча, як правило, виникає саме з бронхіальних судин Всі кровохаркання і кровотечі поділяють на істинні і неістинні (псевдокровохаркання). При істинних кров виділяється безпосередньо з легень, а при несправжніх - з носоглотки, ясен, стравоходу, шлунка. Основними ознаками кровохаркання, легеневої кровотечі є: - кров з легень виділяється під час кашлю; - кров має яскраво-червоний колір; - кров пінява. Слід пам'ятати, що кров, перед тим як виділитись із легень назовні, повинна пройти шлях через бронхи, трахею, гортань і потрапити до ротової порожнини. Цей шлях кров може подолати тільки за наявності кашльових поштовхів. Ось чому не існує легеневого кровохаркання і кровотечі без кашлю. Кровотеча з носа характеризується виділенням темної крові без кашлю, яка стікає по задній поверхні глотки. Кровотеча з розширених вен стравоходу починається раптово, має профузний характер. Кашель відсутній. При цьому нерідко у хворих діагностується цироз печінки. Кров із шлунка виділяється при блюванні, темного кольору, має вигляд "кавової гущі" (за рахунок домішок вмісту шлунка, соляної кислоти та пепсину). Іноді, при згортанні крові в шлунку, блювотні маси мають темні згустки. У випадку кровотечі з виразки шлунка спостерігається велика кровотеча з виділенням незміненої крові з блювотними масами. За інтенсивністю виділення крові розрізняють кровохаркання, кровотечу і профузну кровотечу (крововилив). Кровохаркання - це відкашлювання крові окремими плювками, згустками або прожилок крові з харкотинням. За добу виділяється біля 50мл крові. Під час кровотечі хворий відкашлює одночасно 50-100мл крові. Легенева профузна кровотеча виникає внаслідок розриву великих судин і дуже часто закінчується смертю від ядухи (асфіксії) внаслідок заповнення бронхів і трахеї згустками крові. За кількістю одночасно виділеної крові легеневі кровотечі поділяються на малі (до 100мл), середні (від 100 до 300мл), великі (більше 300мл).