Презентации
.pdf
Учасниками страхового ринку є також професійні оцінювачі ризиків і збитків, які зазвичай виступають уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції. До них належать:
- андеррайтер, який має право від імені страховика брати на
страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договору страхування цих ризиків на основі норм страхового права та економічної доцільності;
- сюрвейер, який здійснює огляд майна, що приймається на
страхування, його оцінювання та визначає ймовірний ступінь настання страхового випадку. За висновком сюрвейєра страховик приймає рішення про прийняття ризику на страхування;
- аджастер, який здійснює оцінку ризику після страхового випадку і намагається досягти угоди зі страхувальником щодо суми
страхового відшкодування;
-аварійний комісар, що встановлює причини, характер і розмір збитку внаслідок страхового випадку, як правило, ДТП;
-диспашер, котрий є спеціалістом у галузі морського права і здійснює розрахунки у разі загальної аварії, розподіляючи збитки
між судном, вантажем і фрахтом. Функції диспашера може виконувати аджастер.
Доходи страховика — кошти, що створюють необхідний страховий фонд. Доходи поділяються на:
—доходи від страхової діяльності — всі премії зі страхування і перестрахування;
—доходи від розміщення тимчасово вільних коштів як власних, так і страхових резервів.
Доходами від розміщення коштів (доходи від інвестиційної діяльності) є відсотки за депозитами коштів, розміщених на розрахункових рахунках у банку; відсотки від облігацій і акцій; участь у
прибутку перестрахувальника; доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки за довготерміновими інвестиціями.
До доходів від інвестиційної діяльності належать власні кошти у вигляді статутного фонду і резервних фондів; вільні резерви спеціального призначення; нерозподілений прибуток.
За економічною сутністю витрати страховика складаються із таких груп:— витрати щодо страхових операцій (собівартість страхової послуги);— витрати на перестрахування.
Витрати залежать від обсягу збитку і страхових сум, а також наданих пільг. У складі витрат на ведення справи розрізняють:
— аквізиційні витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, актуарними розрахунками;
—комісійні винагороди посередникам, оплата послуг фахівця, ведення страхової документації;
—витрати на рекламу;
—витрати, пов'язані з обслуговуванням обігу страхових премій, оплатою праці, банківських послуг;
— ліквідаційні витрати на врегулювання збитків: збирання інформації, виплати, поштовотелеграфні витрати, відрахування в резерв збитків;
— витрати на утримання страхової компанії — основна і додаткова заробітна плата з нарахуваннями, оренда, оплата комунальних послуг, послуг зв'язку, канцелярські витрати, обслуговування автотранспорту, амортизація, витрати на відрядження (витрати на ведення справи не мають перевищувати 30%).
Згідно із законом основним фінансовим результатом діяльності страхової компанії є балансовий
прибуток, що включає прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування), прибуток від розміщення вільних коштів, прибуток від інших операцій.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система гарантій, які надаються з метою впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі
хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, У випадках смерті громадянина та ін. З метою фінансового забезпечення
соціального захисту населення створено цільові державні страхові фонди, на які покладаються задачі надання матеріальної допомоги громадянам.
Залежно від страхового випадку розрізняють такі види загальнообов'язкового соціального
страхування:
–пенсійне страхування;
–страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
–медичне страхування;
–страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
– страхування на випадок безробіття;– інші види страхування.
З метою забезпечення загальнообов'язковогосоціального страхування в Україні створено такі державні фонди:
1)Пенсійний фонд України (ПФУ);
2)Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССБ);
3)Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП);
4)Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВ);
5)Фонд медичного страхування (ФМС) (передбачається створити).
Система пенсійного забезпечення в Україні є трирівневою:
1) солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за кошти Пенсійного фонду;
2) накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах;
3) система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх
об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання пенсійних виплат.
Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Для організації страхування на випадок постійної втрати
працездатності призначений Пенсійний фонд України. Формою страхового відшкодування є пенсії. Сьогодні в Україні ефективно функціонує лише солідарна система. Пенсійний фонд України не входить до Державного бюджету України і є самостійним у формуванні своїх доходів та здійсненні видатків.
Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного
пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного
пенсійного страхування пенсійних виплат.
Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:
недержавні пенсійні фонди;
страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;
банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків; вкладники та учасники пенсійних фондів, учасники накопичувальної системи пенсійного страхування;
вкладники пенсійних депозитних рахунків; учасники недержавного пенсійного забезпечення; засновники пенсійних фондів;
роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів; саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;
органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;
адміністратори пенсійних фондів; компанії з управління активами;
зберігачі;
аудитори; особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону;
страховими організаціями шляхом укладення
договорів страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування;
банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних
депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для
відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.
