4. Основні напрями в розвитку державно-правової системи сша в післявоєнний період:

а) централізація, мілітаризація державного апарату;

б) посилення президентської влади;

в) роль Конгресу США в державному житті;

г) роль Верховного суду США.

Особливістю конституційного, державно-правового розвитку США є те, що формально він здійснюється в рамках Конституції 1787 р. Після Першої світової війни до неї було внесено всього вісім поправок. Зокрема XVIII поправкою (1919 р.) було заборонено, а XXI (1933 р.) знову дозволено виробництво і продаж спиртних напоїв (так званий "сухий закон").

Три поправки розширили виборчий корпус: XIX (1920 р.) надала право голосу жінкам; XXIII (1961 р.) надала право виборцям федерального округу Колумбія брати участь у виборах президента і віце-президента (до цього вибори здійснювалися по штатах); XXIV (1964 р.) скасувала виборчий податок при виборах федеральних органів.

Три поправки стосувалися посади президента: XX (1933 р.) встановила день початку повноважень новообраних президентів - 20 січня наступного року; XXII (1952 р.) не допускала обрання президента більше двох разів; XXV (1967 р.), прийнята після вбивства Д. Кеннеді в 1963 р., відрегулювала порядок виконання обов'язків президента у випадку смерті чи нездатності його виконувати свої функції.

Фактично у конституційному механізмі держави з'явилася друга "конституція" - рішення Верховного Суду з конституційних питань, федеральне законодавство, а також конституційна практика самого життя. До головних рис цієї "другої конституції" слід віднести:

• - обмеження конституційних прав і свобод громадян, закріплених Біллем про права;

• - централізація державної влади, що дає підстави говорити про відхилення від конституційного принципу федералізму;

• - розширення повноважень президента за рахунок послаблення влади конгресу;

• - бюрократизація і мілітаризація державного апарату. Помітне обмеження конституційних прав та свобод американців стало наслідком бурхливих подій першої чверті XX ст. в Європі.

Революції в Росії та їх наслідок - громадянська війна 1918-1920 рр., поширення більшовицького екстремізму викликали включення в державний механізм США режиму самозахисту. У більшості штатів приймалися "закони про заколоти", котрі оголошували злочинними революційно-екстремістські організації.

За умов економічної скрути 1929-1933 рр. урядом країни були проведені суттєві соціальні реформи, спрямовані на підвищення життєвого рівня багатьох верств. Тим самим правлячі кола зберегли стабільність і спокій у суспільстві, не звертаючись до "послуг" фашизму1. Водночас в 1940 р. приймається "Закон Сміта" (про реєстрацію іноземців), який до певної міри обмежив свободу слова, зборів, друку, організацій.

Після Другої світової війни в США обмежувалися права осіб, які не мали громадянства, натуралізованих іноземців. З 1952 р. встановлюється особливий правовий режим для іммігрантів: із 14-річпого віку вони зобов'язані реєструватися в міністерстві юстиції і повідомляти про зміну місця проживання. Особи без громадянства могли в будь-який момент бути вислані за межі країни, якщо міністр юстиції буде мати підстави судити, що "їхній спосіб життя і характер думок несумісні з інтересами США".

Щодо централізації державної влади, то вона набула широкого розвитку після громадянської війни. У XX ст. цей процес знайшов свій прояв, насамперед, у бюрократизації виконавчих структур і підвищенні федеральних органів над органами влади і управління штатів. Наступ на права штатів здійснювався і за допомогою механізму субсидування штатів з боку федерації. Стало широко практикуватися цільове виділення коштів суб'єктам федерації, що надавало загально-федеральним органам можливість контролювати реалізацію субсидій.

Обмеження прав штатів виявилося у намаганні уніфікувати їхнє законодавство. З цією метою з представників штатів була створена національна комісія з питань видання однотипних законів, яка розробляла тилові законопроекти і пропонувала їх легіслатурам штатів.

Все ж посилення федеральних органів за рахунок прав штатів не призвело до ліквідації ознак федералізму. Кожен штат має свою конституцію, свою систему органів влади та управління, власну судову систему, особливе цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство.

Посилення президентської влади яскраво спостерігалося за доби президентства Рузвельта, коли конгрес прийняв низку законів, які надали главі держави великих повноважень для втручання в економіку. За роки Другої світової війни і в післявоєнні роки ці повноваження ще більше розширились. Надзвичайно зросла роль президента в галузі законодавства. Хоча Конституція, як і раніше, позбавляла його законодавчої ініціативи, він знайшов можливість обійти це табу шляхом направлення до конгресу президентських послань. Вони не тільки інформували конгрес про становище в державі та за її межами, а й містили законодавчі положення, які автоматично ставали предметом розгляду конгресу.

Другим засобом впливу президента на законодавчу діяльність американського парламенту є президентське вето, яке на практиці із відкладального все більше перетворювалося на абсолютне.

Бюрократизація і мілітаризація державного апарату розпочалася з "нового курсу" і посилилася в післявоєнний період. У 1947 р. була створена Рада національної безпеки у складі президента, віце-президента, міністра оборони, державного секретаря та інших високих посадовців. Вона зосередила керівництво всією внутрішньою та зовнішньою політикою держави. У 1939 р. конгрес прийняв "Закон Хетча", який відокремив політику від державного апарату. Державним службовцям було заборонено бути членом політичної партії. У післявоєнний період президент Трумен видав указ про перевірку "лояльності" державних службовців.

Конгрес із повним правом вважається найважливішим осередком державної влади в США. Він охоплює службовців, які працюють у комісіях і підкомісіях, чиновників апарату партійних фракцій, помічників конгресменів. Останні призначаються в розрахунку по 15-16 осіб для члена палати представників і до 70 осіб для сенатора. Усі вони отримували платню з державної казни. Якщо вдатися до підрахунків, то на 535 конгресменів припадає майже 8,5 тис. помічників. Ще майже одна тисяча службовців працюють у комісіях і підкомісіях конгресу, а близько 400 співробітників обслуговують посадових осіб американського парламенту.

Президент у своїй діяльності теж спирається на розгалужений апарат Білого дому. Це - найближчі й особливо довірені політики, радники, секретарі та помічники. Серед них чільне місце належить помічнику з національної безпеки, посада якого була заснована в 1953 р. президентом Д. Айзенговером (Ейзенхауером).

Подібно до Великобританії, у США існує двопартійна система правління. Але якщо у Великобританії вона надавала великі переваги прем'єр-міністрові, який завжди міг розраховувати на партійну дисципліну парламентської більшості, котра його підтримувала, то в США склався інший порядок. Тут партійна дисципліна сили не мала, а президент не завжди міг розраховувати на підтримку в конгресі депутатів-членів своєї партії. З іншого боку, президент обирався населенням і був більш незалежним у своїх діях щодо конгресу, ніж прем'єр Великобританії. Американський президент виступає не тільки в ролі глави держави, глави уряду, головнокомандуючого, головного дипломата країни, але і як головна особа, на яку покладалася відповідальність за управління державою в період кризи чи надзвичайних подій.