3.3. Керівник: сутність, види.

Керівник – індивід, який офіційно здійснює функції управління колективом і організацію діяльності в групі, організації, несе юридичну відповідальність за функціонування групи (колективу) і має в своєму розпорядженні строго фіксовані можливості санкціонування – покарання і заохочення – підлеглих для впливу на їх виробничу (наукову, творчу) активність.

Виконуючи виробничі функцій, керівник є фахівцем в даній сфері діяльності. Соціально-психологічні функції реалізуються через взаємовідносини з іншими людьми. Ступінь ефективності керівника при реалізації виробничих функцій обумовлена його знаннями, вміннями та навичками як фахівця в конкретній сфері виробництва, а тому досить легко прогнозована; тоді як ступінь його ефективності при реалізації соціально-психологічних функцій – величина значно більш варіативна, менш прогнозована, оскільки залежить як від особистісних і «стильових» якостей самого керівника, так і від групи, якою він керує.

Стиль керівництва – спосіб, прийом, метод роботи, характерна манера поведінки індивіда, типова для керівника система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих. Стиль керівництва стабільно проявляється в особливостях взаємодії керівника з колективом, що формуються під впливом як об'єктивних і суб'єктивних умов управління, так і індивідуально-психологічних особливостей особистості керівника.

До характеристик стилю належать:

• активність-пасивність керівника в управлінській взаємодії з підлеглими;

• єдиноначальність – колегіальність при прийнятті керівником рішення;

• орієнтація тільки на виробничі або на виробничі та соціальні завдання;

• директивний (наказує) або спонукальний характер впливу на підлеглих при спонукання їх до дії;

• орієнтація на розвиток самостійності та ініціативності підлеглих або на регламентацію їх активності;

• дистанційні або контактні відносини з підлеглими;

• орієнтація на централізацію чи децентралізацію інформаційних потоків у групі, наявність або відсутність зворотного зв'язку між керівником і групою. Беручи за основу те або інше поєднання даних характеристик, дослідники визначають певний стиль керівництва.

За основною класифікацією, в основу якої покладено комплекс стильових характеристик виділяють: авторитарний, демократичний і ліберальний

Авторитарний стиль (директивний, автократичний) – керівник сам приймає рішення, здійснює управління централізовано, на підлеглих впливає переважно наказами, розпорядженнями, які не підлягають обговоренню. Чітко структурує роботу підлеглих і розподіляє завдання, а над всіма діями підлеглих здійснює жорсткий контроль, не допускає ініціативи і самостійності. За беззаперечне підкорення може винагороджувати підлеглих, проявляючи до них прихильність. В крайніх формах – це може бути тиранія, грубість, зневага гідністю людей, аморальність, жорстокість.

Демократичний стиль (колегіальний) – керівник активізує групу на загальну розробку рішень і колективну їх реалізацію, організовує систематичний обмін інформацією, думками. На підлеглих впливає переконанням, порадами, доказами, а співробітники повною мірою можуть реалізувати свої творчі можливості, їх ініціатива заохочується, їм надається відносна самостійність у виборі способів вирішення групових завдань. Справедливе ставлення до підлеглих сприяє формуванню у них доброзичливості, готовності до співпереживання та підтримки. Орієнтуючись на потреби вищого рівня (приналежності, автономії і самореалізації) такий керівник виконує роль наставника і підтримує високий рівень комунікації.

Ліберальний стиль (попустительский, нульовий, нейтральний, анархічний) – керівник з низьким рівнем вимог до підлеглих, головні способи впливу на них відбуваються через прохання, інформування. Підлеглим надається цілковита свобода у прийнятті рішень, виборі цілей, розподілі завдань і дій. Комунікація може буде достатньо інтенсивною з налагодженням дружніх відносин, або навпаки з певною дистантністю в контактах. Контроль має ослаблений характер керівник фактично ухиляється від управління групою.

За ступенем взаємодії керівника з підлеглими і способами організації їх діяльності виділяють дистантного керівника, який дистанціюється від підлеглих, взаємодію та контакти з ними зводить до необхідного мінімуму; контактного керівника, який вступає в спілкування з підлеглими, як ділове (у тому числі при прийнятті рішень), так і емоційне (неформальне, міжособистісне); цілеспрямованого керівника, який ставить перед підлеглими цілі і завдання, орієнтований на їх досягнення і виконання; делегуючого керівника, який делегує, доручає повноваження і відповідальність за виконання групових завдань своїми підлеглими; проблемно-організуючого керівника, який залучає до вирішення управлінських завдань весь колектив, організовує групове обговорення проблеми.

За спрямованістю і домінуючою орієнтацією виділяють керівника:

- спрямованого на завдання, коли для керівника основною, провідною є діяльність групи, виробничі завдання; заради них він може нехтувати стосунками з людьми, турботою про підлеглих; такі керівники ефективні в дуже добрих чи дуже складних умовах життєдіяльності групи;

- спрямованого на людей, де керівник спрямований на встановлення доброзичливих міжособистісних відносин, соціально-психологічні функції для нього є ведучими; піклується про підлеглих, прагне згуртувати колектив тощо; такі керівники найбільш ефективні при помірному контролі над ситуацією функціонування групи.

За ступенем уваги керівника до інформації, що виходить від підлеглих виділяють:

- Тип А – керівник у великій мірі орієнтований на спілкування з підлеглими - спонукає їх до висловлення своїх думок, уважно вислуховує,

- Тип Б – керівник орієнтований на спілкування з підлеглими, спонукає їх до висловлювань, проте ніяк не використовує отриману інформацію у своїй роботі;

- Тип В – керівник орієнтований на спілкування з підлеглими лише в рамках свого розуміння «доцільності» такого спілкування; він спонукає підлеглих до висловлення ними своєї думки і навіть уважний до них, але лише доки він вважає, це допомагає роботі. В інших випадках керівник обмежує спілкування, хоча до нього і звертаються;

- Тип Г – керівник не орієнтований на спілкування з підлеглими, він не вважає за потрібне ні спонукати до висловлювань своєї думки, ні вислуховувати ділові пропозиції або особисті прохання; навіть якщо підлеглі з власної ініціативи інформацію йому надають, він не прагне враховувати її в роботі.

Якості і риси керівника, що досягає успіху можна поділити на психологічні, інтелектуальні, професійні і соціальні.

Психологічні – прагнення до лідерства, здатність до керівництва; сильні вольові якості; готовність до розумного ризику; прагнення до успіху, честолюбство; здатність до домінування в екстремальних умовах; комбінаторно-прогностичний тип мислення (варіантність, темп, гнучкість, інтуїтивність, логічність, прогностичність); стійкість проти стресу; швидка пристосованість до нових умов.

Інтелектуальні – прагнення до постійного самовдосконалення; схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, здатність відрізнити їх від ілюзорних; широта мислення; мистецтво швидко опрацьовувати інформацію і приймати рішення; здатність до самоаналізу; вміння розуміти, приймати і використовувати корисну думку, протилежну власній; психологічна освіта.

Професійні – вміння ефективно використовувати досягнення прогресу; глибоке знання особливостей функціонування організації; здатність віднаходити резерви людського чинника в колективі; вміння заохочувати персонал до роботи і справедливо критикувати; мистецтво приймати нестандартні рішення; вміння ефективно розподіляти завдання і виділяти час; діловитість; постійне виявлення ініціативи.

Соціальні – вміння враховувати наслідки рішень; схильність керуватися принципами соціальної справедливості; мистецтво попереджати і розв’язувати конфлікти; вміння підтримувати стосунки з людьми; тактовність і ввічливість, переважання демократичності в стосунках з людьми; вміння брати на себе відповідальність; виконання правил організації; вміння заохочувати персонал до відвертості.

Крім особливостей стилю керівництва важливим є співвідношення керівництва та лідерства в малій групі, яке буде визначати появу певних ситуацій в динаміці групи.

У першому випадку керівник і лідер групи – одна особа; багатьма дослідниками таке положення вважається найкращим, оскільки одна людина здійснює управління групою і у формальній, і в неформальній сферах.

В другому випадку керівник і лідер – це різні члени групи, відносини між якими можуть складатися позитивно, вони співпрацюють один з одним, допомагають один одному, одночасно створюючи умови суперництва, таким чином, управління групою відбувається узгоджено, відразу в формальній та неформальній сферах.

В третьому випадку керівник і лідер – це різні члени групи, які перебувають у конфлікті, не знаходять спільної мови, в групі погіршуються відносини, вона дробиться на ворожі один одному мікрогрупи, що є найбільш негативним і не сприяє успішному функціонуванню групи.

КЕРІВНИК	ЛІДЕР
Адміністратор	Новатор
Доручає	Надихає
Працює за цілями інших	Працює за своїми цілями
План – основа дій	Бачення – основа дій
Опирається на систему	Опирається на людей
Використовує аргументи	Використовує емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує рух	Надає імпульс руху
Професіонал	Ентузіаст
Приймає рішення	Перетворює рішення
Робить справу правильно	Робить правильну справу
Той, кого шанують	Той, кого обожнюють