2. Урологічні дослідження:

а) визначення фізичних властивостей сечі;

б) хімічний аналіз сечі;

в) мікроскопічні дослідження осадів сечі.

3. Контрольний аналіз на виявлення яєць гельмінтів.

За необхідності необхідно провести додаткові дослідження:

а) дослідження печінки;

б) дослідження шлункового вмісту й соку;

в) дослідження молока;

г) дослідження фекалій.

Оформлення академічної історії хвороби

Історія хвороби складається з трьох головних частин:

Перша частина – опис клінічного статусу хворої тварини. Вона складається з реєстрації, анамнезу і клінічного статусу. Останній включає визначення габітусу, дослідження шкіри з підшкірною клітковиною, волосяного та шерстного покриву, лімфатичних вузлів, видимих слизових оболонок, серцево-судинної, дихальної, травної, сечової і нервової систем.

Для уточнення даних загального клінічного дослідження необхідно проводити відповідні лабораторні дослідження з повторенням їх у процесі лікування. На підставі отриманих результатів клініко-лабораторних досліджень необхідно встановити діагноз і призначити ефективне лікування хворій тварині.

Друга частина – спостереження за перебігом хвороби й лікуванням хворої тварини. Щодня (при необхідності щогодини) описується клінічний стан хворої тварини, режим утримання й годівлі, лікувальні заходи з приведенням рецептів лікувальних засобів і препаратів. Ця важлива частина історії хвороби є показником якості лікувальної роботи студента.

Третя частина – епікриз, тобто наукове обговорення етіології, патогенезу, симптомів і перебігу хвороби, особливостей лікування, наслідку хвороби в тварини з реферативним оглядом літератури з цього питання. В епікризі необхідно дати наукову інтерпретацію усіх фактів і теоретичних положень із діагностики захворювання, лікувальних заходів, умов утримання, годівлі та експлуатації тварини.

Студент-куратор повинен виказати свої знання та уміння аналізувати результати клінічних, лабораторних і спеціальних досліджень, проведених під час курації, а також обґрунтувати діагноз і лікувальні заходи. Ця частина включає наступні питання:

1. Визначення хвороби й класифікація.

2. Поширення хвороби у світі та в Україні.

3. Етіологія.

4. Патогенез.

5. Патолого-анатомічні зміни (за умови загибелі або вимушеного забою тварини).

6. Діагноз та його обґрунтування (у цьому розділі обов’язково зазначається аналіз даних лабораторних досліджень крові, сечі, фекалій та інших досліджень, якщо вони проводились).

7. Диференційний діагноз та його обґрунтування.

8. Перебіг хвороби та його обґрунтування.

9. Прогноз і його обґрунтування.

10. Лікування і його обґрунтування.

11. Профілактика захворювання.

12. Висновок.

У кінці історії хвороби необхідно поставити дату й підпис куратора, а також зазначити список використаної літератури (підручники та довідники до списку літератури не входять).

Описання окремих частин академічної історії хвороби тварини Перша частина. Клінічний статус

1. Реєстрація має мету одержати найповніше описання всіх індивідуальних особливостей тварини, які дають змогу легко розпізнати її серед подібних при лікуванні. Вона визначає: кому належить тварина, адреса власника, її видові, статеві, породні, вікові дані, кличка (номер), маса тіла, із зазначенням дати і назви ветеринарної установи, куди тварина надійшла.

2. Анамнез: анамнез збирають і записують із слів власника, доглядача або людини, що доставила тварину. До нього також входять додаткові дані про утримання, догляд, обслуговування годівлі та експлуатації тварини. Він складається з двох частин):

а) відомостей про життя тварини до захворювання: важливим у постановці діагнозу є встановлення походження тварини – доморощена чи закуплена, якщо закуплена, то коли і де; умови її утримання, догляду, види кормів, їхня кількість і якість (раціон), водопій, використання тварини (інтенсивність роботи, лактація, роди, вагітність і ін.);

б) дані про тварину з моменту захворювання. Визначають, коли тварина захворіла, при яких обставинах, перші ознаки захворювання, поведінку тварини, втрату чи зниження продуктивності, апетиту, працездатності, температуру тіла. Установлюють, чи немає в господарстві інших хворих тварин. Виясняють, хто і яку надавав допомогу хворій тварині, чи хворіла тварина раніше.

Примітка. Студент-куратор зобов’язаний обидві частини анамнезу описувати детально й логічно, тому що інформація часто надходить від зацікавлених осіб і відноситися до неї необхідно критично.

Опис клінічного статусу пацієнта. За даними першого лікарського дослідження спочатку визначають габітус, який включає: будову тіла – правильна чи неправильна, із зазначенням дефектів; конституцію – із зазначенням її типів (груба, ніжна, міцна, рихла, а для коней – астенічна, мускульна, пікнічна); положення тіла – природне стояче чи лежаче, вимушене стояче чи лежаче, а також неприродні пози, які приймає тварина, вимушені рухи; темперамент – живий, флегматичний; норов – добрий, злий.

Потім досліджують шкіру з підшкірною клітковиною, волосяний і шерстний покрив. Спочатку визначають еластичність шкіри, яка може бути збережена, знижена чи втрачена, потім її вологість (помірна, надмірно суха, волога, загальна чи місцева пітливість). Оглядом усіх ділянок шкіри визначають її цілісність: не порушена чи порушена у вигляді потертостей, синців, саден, ран, тріщин, виразок, пролежнів, рубців, струпів, розчухувань, лущення, бородавок (із зазначенням місця локалізації та величини). Відсутність чи наявність висипів з описом їхньої характеристики – еритема, крововиливи, везикули, папули, пустули, їхній ступінь, величина. Наявність і локалізація свербежу, його постійний чи періодичний характер.

Описують колір шкіри – блідість, почервоніння, синюшність, жовтяничність (загальна чи місцева з описом локалізації та інтенсивності). Звертають увагу на стан волосяного (шерстного) покриву (блискучий, матовий, волосся утримується міцно чи слабко, з урахуванням пори року), гладенький чи скуйовджений, волосяний покрив густий чи рідкий, наявність облисіння, вистрижених ділянок.

Запальні процеси шкіри і підшкірної клітковини, гіперемія, біль, припухання (обмежені чи розлиті, їхня локалізація). Звертають увагу на температуру шкіри (загальна чи місцева, без підвищення, підвищена, знижена). Визначають запах шкіри (специфічний, неспецифічний з визначенням його характеру й інтенсивності).

Визначають наявність набряків, їхню вираженість, характер і локалізацію (застійні, ниркові, запальні, ангіоневротичні, кахектичні), підшкірної емфіземи, слоновості шкіри. Визначають наявність ектопаразитів.

Після дослідження шкіри з підшкірною клітковиною досліджують поверхневі лімфатичні вузли. У великої рогатої худоби, як правило, досліджують передлопаткові, колінної складки і надвименні лімфатичні вузли. У коней, як мінімум – підщелепові лімфовузли. При цьому визначають їхній розмір, рухливість, консистенцію, болючість і місцеву температуру.

Далі досліджують видимі слизові оболонки. Студент-куратор повинен пам'ятати, що видимі слизові оболонки є «дзеркалом» стану внутрішніх органів. При дослідженні їх звертають увагу на колір – почервонілі, синюшні чи з різними відтінками; вологість − помірно вологі, сухі і т.д.; цілісність (збережена чи порушена у вигляді ран, саден, афт, нашарувань), набряклість.