- •Історія
- •Етіологія
- •Морфологічні особливості
- •Культуральні особливості
- •У зовнішньому середовищі
- •Епідеміологія
- •Джерело та резервуар інфекції
- •Механізми передачі та фактори, що їх реалізують
- •Сприйнятливий контингент та групи ризику, характеристика імунітету
- •Патогенез
- •Клінічні прояви
- •Загальні прояви
- •Гострий перебіг
- •Затяжний і хронічний перебіг
- •Ускладнення
- •Діагностика
- •Специфічна діагностика
- •Лікування
- •Етіологічна терапія
- •Патогенетична терапія
- •Профілактика
- •Загальна профілактика
- •Специфічна профілактика
- •Примітки
- •Джерела
- •Посилання
- •Джерела, дописувачі та ліцензії тексту і зображень
- •Текст
- •Зображення
- •Ліцензія вмісту
2
2Етіологія
Збудник нині виведений з роду Rickettsiella та віднесений до особливого роду Coxiella, родини Coxiellaceae,
порядку Legionellales, класу γ-Proteobacteria[8]. Є уні-
кальною бактерією за своїми біологічними властивостями, поєднуючи облігатний внутрішньоклітинний паразитизм з адаптацією до кислого значення рН в фаголізосомах чутливих клітин-мішеней та розвитком популяції шляхом поперечного бінарного поділу. Коксієли мають вигляд коків, паличок, вони грамнегативні, нерухомі поліморфні мікроорганізми. Проходять крізь бактеріальні ультрафільтри, що не властиве, до речі, для рикетсій.
3 ЕПІДЕМІОЛОГІЯ
коксієли мають поверхневий і глибинний антигени і в такому вигляді вони виявляються в організмі хворих людей і тварин. У II фазі вони мають тільки глибинний антиген, який превалює при пасажах на курячих ембріонах, де вони втрачають поверхневий антиген. При розмноженні в культурах клітин мишачих ембріонів і макрофагоподібних клітинах відзначено «асиметричний» тип ділення клітин-мішеней. Виникаючі дочірні клітини стають нерівноцінними. Одні з них, як і раніше, залишаються інфікованими коксієллами, тоді як інші — вільні від збудника. Такий механізм забезпечує персистенцію коксієлл в культурі клітин, оскільки відповідно заражена клітинна культура не гине. Імовірно такою особливістю взаємин чутливої клітини і коксієлл можна пояснити хронізацію коксієльоза в організмі людини.
2.1Морфологічні особливості
Натепер морфологічно виділяють так звані спорові і вегетативні форми коксієл. При електронній мікроскопії у вегетативних форм, тобто форм активного росту і розмноження, виявляється виразна тришарова оболонка, до якої зсередини прилягає шар гранулярної цитоплазми з ліпополісахаридом, обмежений плазматичною мембраною. При подальшому розвитку інфекційного процесу, з виснаженням можливостей для подальшого росту і розмноження інфікованої клітинної культури, коксієли переходять в спорову форму, яка характеризуються ущільненням всіх елементів збудника, потовщенням оболонки його, згортанням генетичного матеріалу. Спорові форми зазвичай опиняються за межами зруйнованих клітин хазяїна, тобто в навколишньому середовищі. У подальшому вони можуть бути знову фагоцитовані і знову почати свій цикл внутрішньоклітинного розвитку.
2.2Культуральні особливості
Вирощувати коксієли можна тільки на клітинних середовищах (найчастіше — у жовткових мішках курячих ембріонів, які розвиваються). З лабораторних тварин найбільш чутливі морські свинки. Розрізня-
ють 6 штамів С. burnetii: Hamilton, Vacca, Rasche, Biotzere, Corazon, Dod. Є певні антигенні відмінності між коксіелами, поширеними в Старому і Новому Світі. Однак антигенна активність коксієл Бернета не є величиною стабільною. Існує зміна антигенної активності в реакції зв'язування комплемента (РЗК), яке назване фазовою варіацією або мінливістю, що в даний час пов'язується з наявністю у коксіел антигенів I і II фази. Культура коксієл, антиген з яких у РЗК виявляв антитіла в сироватках лише в пізньому періоді реконвалесценції, була віднесена до I фазі, а культури коксієл, антиген з яких в РЗК виявляв антитіла в сироватках як раннього, так і пізнього періоду реконвалесценції, отримав назву II фази. У I фазі
2.3 У зовнішньому середовищі
Дуже стійки в зовнішньому середовищі. На сухій поверхні коксієли зберігаються протягом 15 діб, понад 1 рік залишаються життєздатними на вовні при температурі 4-6°С, у сухих фекаліях кліщів — 586 діб, у питній воді — до 100 днів, у коров'ячому молоці за кімнатної температури — 125 днів, під час кип'ятіння гинуть за 10 хвилин. При пастеризації контамінованого коксієлами молока їх кількість зменшується, однак повного знезараження не відбувається. Вони залишаються неушкодженими в свіжому кефірі, в сирі та інших молочнокислих продуктах протягом 30 днів. Приблизно стільки зберігається збудник і в свіжому м'ясі заражених тварин при температурі 4-8°С, а в замороженому вигляді і більш тривалий термін. В солоному м'ясі, при збереженні його в 10% розчині кухонної солі в умовах заморозки до 150 днів. У маслі, виготовленому з інфікованого молока, при зберіганні його в холодильнику збудник виживає протягом 41 дня. Стійки до звичайних дезінфектантів. 70% спирт знищує їх протягом 1 хв.
3 Епідеміологія
3.1 Джерело та резервуар інфекції
Основним джерелом та резервуаром збудника служать понад 60 видів ссавців, близько 50 видів птахів, окремі рептилії і більше 70 видів кліщів. За кількістю видів кліщів, що залучаються до інфекційного процесу, коксієльоз не має собі рівних серед інфекційних хвороб. Це обумовлює його таке найширше розповсюдження в світі серед всіх природно-осередкових хвороб. Існують два види осередків: природні та антропургічні. В природних осередках головними джерелами та резервуарами слугують дрібні гризуни, птахи та кліщі. У кліщів інфекція перебігає безсимптомно і тривало, у 25 видів кліщів встановлена