10

кий хутір, свічковий завод і Китаївський господарський двір».

У тридцяті роки минулого століття ця система водопостачання була зни-

щена разом з усіма спорудами Спасо-Преображенського скиту.

В результаті відновлювальних робіт з'ясувалося, що всю підводну части-

ну – стіни й підлогу – було побудовано з дубових брусів, і вона добре зберегла-

ся. Надводну частину під час реставрації зробили з вільхових колод.

Ємність святої купелі більше 60 тисяч літрів, за деякими відомостями до

100 тисяч літрів, глибина 2,35 метра.

Температура води:

Взимку — не нижче 5 градусів Влітку — не вище 13 градусів

Свято-Троїцький Китаївський монастир

— монастир у Києві, місцевість Китаїв. Діяв у

XVIII — на початку XX століття. Відновлений у 1990-ті. Межує з історичною місцевістю Корчувате.

Історія монастиря

Засвідчена документами історія обителі починається з 1716, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного міс-

ця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських старців (подви-

жників-ченців) були Досифей і Феофіл.

До кінця XIX століття остаточно склався архітектурний ансамбль монас-

тирського подвір'я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763–1768), зведена лаврським будівничим Степаном Ковні-

ром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 р. при-

11

будовано церкву св. Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та інші.

Ще з кінця XVIII століття Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Се-

ред найвідоміших китаївських дачників слід відзначити Григорія Сковороду,

Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славет-

ного тенора Івана Козловського.

У 1920-ті храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не на-

лежала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувала-

ся сільськогосподарськими закладами. 1930 року пустинь було остаточно лікві-

довано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту пло-

дового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком (з

1954 — Український НДІ садівництва). Дзвіницю розібрали в 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пус-

тині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджіль-