Розділ 4. Diagnosis et diagnosis differentialis

Діагноз ставлять за клінічними симптомами. Фібринозний перикардит слід диференціювати від фіброзного плевриту і гострого міокардиту. При плевриті шуми тертя плеври збігаються в часі з фазами дихання. Гострий міокардит характеризується стукаючим серцевим поштовхом, вираженою екстрасистолією й відсутністю шумів. При пороках серця ендокардіальні шуми відрізняються від перикардіальних за характером звуку, вислуховуються під час систоли чи діастоли і мають точки найкращого прослуховування.

Розділ 5. Prognosis qvo ad vitam et valetudinem completam

У разі виявлення травматичного перикардиту, як правило, прогноз несприятливий. В деяких випадках, коли гострий предмет пошкоджує міокард та ендокард, хвороба може перебігати швидко й закінчується загибеллю. Буває, коли сторонній предмет інкапсулюється у порожнині перикарда, проте повністю тварини не видужують.

Розділ 6. Decursus morbi et therapia

Дата	Температура		Пульс		Дихання		Перебіг хвороби та ознаки	Лікування, режим утримання і годівлі
	Р	В	Р	В	Р	В
18.01.07.	40,1	40,5	104	106	34	32	Апетит знижений. Тварина пригнічена. Прослуховуються характерні звуки тертя та плескоту при роботі серця. Гіпотонія передшлунків, зниження моторики кишечнику.	Тварина утримується в стійлі на звичному місці. Проведені діагностичні дослідження для встановлення точного діагнозу.
19.01.07	40,8	40,5	114	110	32	35	Апетит знижений. Тварина пригнічена. Прослуховуються характерні звуки тертя та плескоту при роботі серця. Гіпотонія передшлунків, зниження моторики кишечнику.	Тварина вибракувана.

Розділ 7. Epicrisis

Визначення захворювання.

Травматичний ретикулоперикардит – запалення вісцерального і парієнтального листків перикарда, нагромадження у серцевій сорочці серозного, серозно-фібринозного, гемарагічного, гнійного чи гнильного ексудату з наступним порушенням скоротливої функції міокарду, кровоточу, застоєм крові, розвитком набряків та порушення функціонального стану внутрішніх органів внаслідок травмування перикарду гострим предметом через перфоровану стінку сітки.

Травматичне запалення серцевої сорочки (pericarditis traumatica) проходить як серозно-фібринозний процес, ускладнений нагноєнням внаслідок проникнення разом з чужорідним тілом мікроорганізмів. Далі спостерігається гнійний розклад ексудату – pericarditis putrida, ichorosa – і утворення газів.

Етіологія.

Травматичний ретикулоперикардит зумовлений травмою перикарду гострим металевим тілом (цвяхи, уламки дроту), яке проникає із сітки (через діафрагму). Найчастіше це зумовлено порушенням обміну речовин і розвитком лизухи, але, зважаючи на те, що аналіз раціону показав повну відповідність його потребам в поживних та мінеральних речовинах, то можна припустити, що травмування перикарду через перфорацію сітки та діафрагми відбулося через порушення технології приготування кормів до згодовування й потрапляння в сіно гострого металевого предмету.

Гострі предмети пошкоджують стінку сітки (травматичний ретикулін), можуть проходити через неї й спричиняти запалення очеревини (травматичний ретикулоперитоніт), потрапляти в печінку чи легені. Але сторонні предмети частіше направляються в бік серця, яке відокремлене від серця лише діафрагмою. При скороченнях сітки, сильних потугах і тенезмах тварин стороннє тіло проходить через діафрагму (травматичний ретикулофреніт) і проникає в перикард (травматичний ретикулоперикардит). Гострий предмет може зачепити лише серцеву сумку або одночасно і міокард, а у випадках проникнення через серцеву стінку – навіть ендокард, інколи він проникає до перегородки між шлуночками.

Патогенез.

На початку захворювання відзначають раптове зниження апетиту, зниження молочної продуктивності симптоми гіпотонії і атонії передшлунків.

У розвитку перикардиту розрізняють дві стадії. Спочатку розвивається фібринозний перикардит. На вісцеральному та парієнтальному листках перикарда відкладається фібрин, який робить їхню поверхню шершавою, що утруднює роботу серця, спричиняє больову реакцію та рефлекторне підвищення частоти пульсу. Нашарування фібрину можуть досягати 1 – 1,5 см завтовшки, утворюючи спайки між листками перикарда або ворсинчасті розростання сполучної тканини. Випітний перикардит характеризується нагромадженням на початку хвороби в порожнині серцевої сорочки серозно-фібринозного ексудату, який тисне на серце і утруднює його діастолічне розширення.

При травматичному перикардиті сторонній предмет, що потрапляє із сітки, заносить у порожнину перикарда мікрофлору, яка спричиняє спочатку розвиток серозно-фібринозного, а в подальшому – гнійно-гнильного запалення.

У порожнині перикарда скупчується значна кількість ексудату, що утруднює діастолічне розширення серця («тампонада» серця), а це призводить до зменшення скоротливої сили міокарда і систолічного об’єму серця, різко порушує гемодинаміку, зумовлює венозний застій у різних органах і частинах тіла. Швидкість току крові сповільнюється, максимальний артеріальний тиск знижується, а венозний підвищується до 600 мм водяного стовпа (у здорових тварин – 80 – 120), внаслідок чого з’являються серцеві (застійні) набряки. Яремні вени збільшуються в об’ємі і стають напруженими.

Тварина вибракувана.

При розтині виявлено сильно розтягнену серцеву сорочку. Перикард значно потовщений. У ВРХ в серцевій сорочці накопичилось близько 25 л ексудату. Серозні листки вкриті тонкими , нещільними відкладами, які на серозних листках серцевої сорочки мають форму хвиле подібних, ворсинчастих утворень. Серозний покрив тьмяний і горохуватий, гіперемійований і вкритий крововиливами.

За рахунок розростання сполучної тканини епікард і перикард сильно потовщуються, вкриваються ворсинчастими, бляшковидними розростаннями з вузлова то-бугристою, хвилеподібною поверхнею.

Ексудат брудно-жовтого кольору, складається з фібрину, гнійних тілець, еритроцитів, лейкоцитів, гістіоцитів та епітелію. Приблизно такий самий склад і у мас, які відкладаються на серозних листках епікарду і перикарду.

У перикарді виявлено гострий уламок дроту, по ходу якого розміщені фібринозні тяжі, абсцеси.

Клінічна картина.

На початку захворювання відзначають раптове зниження апетиту, зниження молочної продуктивності симптоми гіпотонії і атонії передшлунків. Тварина стогне, особливо при лежанні і вставанні, при русі під гору, у момент відрижки корму.

При огляді, пальпації і перкусії фіксують розставлені в сторони грудні кінцівки з розведеними ліктями, витягнуту шию і опущену голову, наповнення та напруженість яремних вен, набряк міжщелепового простору і підгруддя, збільшення і болючість ділянки серцевого притуплення.

Підвищений рефлекс загривка: тварина прогинає спину, падає на зап'ястні суглоби і стогне. Перкусією грудної стінки по лінії прикріплення діафрагми і балатуючою пальпацією ділянки мечовидного хряща викликається больова реакція (занепокоєння, стогін).

Температура тіла нерідко підвищена. Пульс і дихання прискорений. Відзначають фібрилярне тремтіння скелетної мускулатури в ділянці анконеусів, стегна.

При морфологічному дослідженні крові відзначають виражений нейтрофільний лейкоцитоз (мал.7.1), а в сечі знаходять білок і підвищений вміст індикану.

Мал. 7.1.

Порівняльна Лейкограма.

Травматичний ретикулоперикардит.

Телиця «Тополя»

Аускультацією серця виявляють тахікардію, слабкі і глухі тони серця, шуми плескоту. Флеботонометрія виявляє різке збільшення венозного кров'яного тиску. При дослідженні крові виявляється лейкоцитоз. Електрокардіографія виявляє легке зниження вольтажу всіх зубів особливо в першому відгалуженні від кінцівок, іноді шлуночкову екстросистолію.

Обґрунтування діагнозу.

Діагноз поставлений на основі досліджень систем організму та клінічних ознак.

Фібринозний перикардит слід диференціювати від фіброзного плевриту і гострого міокардиту. При плевриті шуми тертя плеври збігаються в часі з фазами дихання. На відміну від перикардіальних шумів плескоту (при травматичному перикардиті) плевральні шуми плескоту завжди вислуховуються поряд з горизонтальною лінією притуплення.

Гострий міокардит характеризується стукаючим серцевим поштовхом, вираженою екстрасистолією й відсутністю шумів. При пороках серця ендокардіальні шуми відрізняються від перикардіальних за характером звуку, вислуховуються під час систоли чи діастоли і мають точки найкращого прослуховування.

Зважаючи на ці ознаки захворювання та болючість в ділянці сітки, підвищений рефлекс загривка, характерну постанову кінцівок, можна поставити остаточний діагноз травматичний ретикулоперикардит.

Прогноз.

При травматичному перикардиті, навіть при своєчасному лікуванні, тварина повністю не відновлюється, знижується її господарська цінність та економічна ефективність використання. Так як тварина утримується на відгодівлі і її основне призначення – високі і швидкі прирости живої маси, то можна стверджувати, що подальше утримання тварини не є економічно вигідним, буде збитковим для даного господарства.

Обґрунтування профілактики.

Боротьба з травматичним ретикулоперикардитом великої рогатої худоби грунтується на недопущенні попаданні гострих металевих предметів в сітку.

Профілактика повинна бути направлена на проведення роз’яснювальної роботи серед тваринників. Не допускати попадання з кормом металевих предметів пильно стежити за підготовкою кормів до згодовування. В господарствах, де часто зустрічаються захворювання, тваринам доцільно вводити і сітку магнітне кільце, з подальшим періодичним витяганням його за допомогою магнітних зондів. Ефективне профілактичне значення має періодичне застосування в неблагополучних господарствах магнітних зондів І.Д.Телятійков, А.В.Коробова.

Окрім цього, повноцінна мінерально-вітамінна годівля тварин для попередження спотворення смаку і розвитку лизухи.