2.4 Вуглеводи

Вуглеводи містяться в глікопротеїнах суперкапсиду складно орга­нізованих вірусів. Це короткі олігосахариди, що складаються, як пра­вило, з 2 — 4 залишків, прикріплених до певних амінокислот поліпеп­тиду за допомогою клітинних глікозилтрансфераз. Кількість вугле­водів у складі глікопротеїнів може досягати 10—13 % від сухої маси віріона. У вірусних білках виявляють такі цукрові залишки, як фрук­тоза, сахароза, маноза, галактоза, нейрамінова кислота і глюкозамін. Хімічна специфічність вуглеводного компонента вірусів повністю ви­значається ферментами клітини-хазяїна. Тому один і той самий ві­рус, який розмножується в різних типах клітин, може значно відріз­нятися за складом цукрів. І навпаки, вуглеводний склад різних віру­сів, які репродукуються в однакових клітинах, може бути подібним.

Вуглеводи відіграють важливу роль у структурі та функції вірус­них білків. Вони є каркасом для локальних ділянок глікопротеїнів, забезпечуючи таким чином збереження конформації білкових моле­кул, а також зумовлюють їхній захист від протеолітичних ферментів і мають вплив на антигенні властивості.

2.5 Компоненти клітини-хазяїна

Крім клітинних ліпідів і вуглеводів, які є обов'язковою складовою частиною суперкапсидної оболонки вірусів, у структурі віріонів ви­являють інші компоненти клітини-хазяїна. Вони можуть включати­ся до складу вірусного потомства випадково, проте частіше — зако­номірно, виконуючи певні функції.

У суперкапсидній оболонці вірусів нерідко містяться клітинні біл­ки, які маскують поверхневі антигени вірусу, що призводить до зниження імунної відповіді та перехресних імунологічних реакцій. Деякі складно організовані віруси містять білок цитоскелету актин і клітинні ферменти (наприклад, протеїнкінази). Надспіралізована ДНК папілома- і поліомавірусів асоціюється з клітинними гістонами, утворюючи міні-хромосому. До складу ретровірусів входить одна з клітинних тРНК, яка специфічна для певного виду вірусу і віді­грає важливу роль у експресії вірусного геному.

У серцевині аренавірусів завжди містяться клітинні рибосоми, які надають віріонам зернистої (піщаної) структури. Звідси похо­дить назва вірусів: від лат. arena, arenosus — пісок, піщаний. Рибо­соми не відіграють жодної ролі в розмноженні аренавірусів. Вони включаються до складу віріонів на кінцевих стадіях репродукції, очевидно, в результаті їхнього значного скупчення в місцях форму­вання вірусного потомства і поліморфізму віріонів.

3. Біофізичні властивості вірусів

Біофізичні властивості вірусів характеризуються багатьма показ­никами, основними з яких є коефіцієнт седиментації (S) і плавуча густина (р). Дані показники стосуються не тільки цілих віріонів, а й окремих субвірусних компонентів.

Седиментаційні властивості вірусів вимірюють за допомогою ультрацентрифугування в аналітичних і препаративних центрифу­гах. Коефіцієнт седиментації виражають у одиницях Сведберга в переведенні на стандартні умови (за температури +20 °С у воді) і позначають як S_20w. Коефіцієнт седиментації залежить від багатьох факторів: розміру, маси і форми віріонів, їхньої плавучої густини.

Для визначення плавучої густини вірусів використовують рівно-вагове центрифугування в градієнті густини цезію хлориду чи саха­рози. Плавуча густина залежить передусім від хімічного складу ві­русів. Вона зростає із збільшенням вмісту нуклеїнових кислот і змен­шується при підвищенні вмісту білків і ліпідів. Плавуча густина виражається у г/см³