6. Коректор як учасник редакційно-видавничого процесу. Вимоги до сучасного коректора.

Редакційно-видавничий процес є складним процесом підготовки видавничого оригіналу. До нього належать декілька рівнів і станів. Учасниками редакційно-видавничого процесу є: автор або перекладач, редактор або головний редактор, художній редактор (дизайнер), технічний редактор, верстальник, складальник, коректор.

Кожен із них має своє коло обов’язків. Але всі вони співпрацюють між собою, і від цього значною мірою залежить якість видання. Слід зазначити, що коректурні відбитки із металевого набору або роздрук із комп’ютерного набору, призначені для коректури, читають, крім коректора, і автор, і редактор, і технічний та художній редактори. Однак ці учасники редакційно-видавничого процесу опрацьовують коректурні відбитки з певною метою в межах власної компетенції, тому вони не можуть повністю замінити коректора.

Обов’язки коректора як учасника редакційно-видавничого процесу:

1) звірення набраного тексту з авторським оригіналом;

2) виправлення граматичних, орфографічних, пунктуаційних та ін. помилок;

3) звернення уваги редактора на сумнівні місця в тексті;

4) перевірка внесених складальником правок;

5) перевірка плівки на ідентичність підписаній коректурі;

6) уніфікація елементів видання.

Питання, які виникають у коректора в ході роботи над коректурними відбитками, розв’язують автор (перекладач) і редактор. Причому роблять це в такій послідовності: спочатку редактор, а вже потім автор. Останній знімає ті питання, на які не може відповісти коректору редактор.

Кінцевою метою роботи редактора над коректурними відбитками є випуск у світ видання без помилок як суто правописного, так і технічного характеру. Щоб реалізувати цю мету, редактору треба володіти стійким комплексом особистісних і професійних якостей, а також бути готовим до виконання коректури як основного виду діяльності.

Переглядаючи перелік обов'язків коректора, переконуємося, наскільки важливою персоною є у видавничій структурі ця посадова особа. Які при цьому висуваються до неї вимоги?

Від коректора вимагається не тільки досконале знання правопису (звісно, це головний чинник його професіоналізму!), а й тонке відчуття нюансів слововживання, уміння помітити стильову недоречність, а часом і здатність запропонувати кращий варіант редагування. Останнє хоч і не належить до безпосередніх обов'язків коректора, проте високо поціновується працедавцями. Так диктує життя — сучасний коректор повинен усеосяжно бачити текст, бути знавцем мови. Але і цього не достатньо. Бездоганна грамотність повинна помножитися на глибоке розуміння усієї технології редакційно-видавничого процесу, знання технічних правил складання та верстання. Адже коректор, образно кажучи, — важлива ланка у ланцюзі, що починається від автора та його твору і веде до читача.

Сучасний коректор зобов'язаний бездоганно володіти технікою і методикою книжкової, журнальної та газетної коректур, уміти підраховувати обсяг виконаної ним роботи в обліково-видавничих аркушах. Отож не кожна вишколена у граматиці і правописі людина зможе успішно працювати коректором. Це надто поверхове судження.

Світова видавнича практика свідчить: більшість видавництв обирають певну тематичну нішу, спеціалізуються на чи то дитячій, чи то науковій, чи то навчальній літературі тощо. В Україні ця тенденція теж усе чіткіше окреслюється. Видавництва «широкого профілю» поволі стають анахронізмом. До чого це зобов'язує коректора? Сучасний коректор повинен мати широкий кругозір і особливо добре знатися на проблемах, що визначені його видавництвом як профільні. Лише за такої умови він зможе ефективно опрацьовувати текст. Адже трапляється, саме коректор виловлює фактичну помилку, зауважує порушення логіки викладу — такий співробітник швидко здобуде у видавництві авторитет. І зробимо невелику примітку: якщо тематичний спектр видавництва доволі широкий, то керівництво намагається передавати коректуру відповідно до визначених інтересів співробітників коректорату. Втім, це вдається не завжди, хоч користь од цього очевидна.

Робота коректора, часом марудна (адже матеріал не завжди буває йому цікавим за темою), потребує великої уважності, зосередженості, терпіння. Найменший поспіх може обернутися прикрою помилкою.

Важливі риси особистості коректора — охайність і навіть педантичність. Внесення коректорських виправлень не повинне вадити читабельності тексту. А в отриманій коректурі не повинен зникнути жоден аркуш. Будь-який сумнів щодо правильності написання повинен спонукати коректора звернутися до словника чи до більш досвідченого колеги. «Не бійтесь заглядати у словник» — ці відомі слова М. Рильського можна адресувати сучасному коректору, вочевидь, як найголовніше гасло.