Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Коректура практичне 2.docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
20.01.2020
Размер:
45.31 Кб
Скачать

5. Вимоги до коректурних і пробних відбитків. Феномен помилки.

Коректурні відбитки, як вже зауважувалося, потрібні для того, щоб виявити в авторському творі помилки, відшліфувати його художньо-технічне втілення, відпрацювати оригінал-макет. До відбитків висуваються вимоги, недотримання яких може знівелювати їхню питому користь для випуску видання. Розглянемо їх.

Кількість. Відбиток зверстаних шпальт оптимально роз-друковувати у трьох комплектах — для редактора, автора і коректора.

Нумерація та комплектність. Коректура повинна бути комплектною, тобто без пропусків шпальт чи окремих їх фрагментів. Нумерація відбитків — наскрізна, тобто від першої сторінки до останньої; вести окрему нумерацію в кожному окремому розділі не дозволяється.

Папір. Коректурні відбитки слід виготовляти на білому (можна з легким жовтуватим відтінком) папері, який добре всотує фарбу принтера.

Береги. Бічні береги відбитків, за класичними вимогами, повинні бути не менше 5 см, інакше винесення коректурних знаків утруднюватиметься. Це й справді так, однак при виведенні на принтері зверстаних шпальт реальна величина берегів виявляється меншою: бічні береги не перевищують 4 см, а верхній і нижній — 2 см.

Якість. Текст повинен бути абсолютно чітким, без ефектів смуг, залитих і розмазаних рядків.

Норми помилок. На один обліково-видавничий аркуш припускається помилок:

•у технічному складанні — не більше 15;

•у зверстаних шпальтах — не більше 4;

•у звірних аркушах — не більше 1.

Це не повинно розхолоджувати коректора, мовляв, як не вичитуй — усі помилки не виправиш. Адже норми щодо помилок регламентують їх кількість у коректурних відбитках, а не готовому виданні. Тож коректор повинен прагнути абсолютної вичитаності оригіналу, і чим майстерніший він, — тим ближче підійде до цієї професійної мети.

Абсолютна вичитаність друкованого продукту — пошуку­ваний ідеал коректорської діяльності. Проте, як вчить прак­тичний досвід, помилки у виданні все ж таки залишаються. Адже робити помилки — у самій природі людини. Причини помилок у виданнях різні: вплив несвідомого на діяльність людини, зокрема на професійну діяльність; неком­петентність; неуважність; поспіх; утома коректора та ін. А се­ред них — закономірні вади складання: складач чи автор (а він нині часто виступає складачем оригіналу, бо здебільшо­го здає матеріал у видавництво у вигляді електронного доку­мента) не може не припуститися помилок. Звичайно, у комп'ютерну еру праця складача видається значно легшою. Але, як і раніше, він має право на помилку: пропуск чи заміну, а той нарощення літери; перестановку, повтор елементів тощо.

Помилитися може й коректор, тому й існують вищезазна­чені норми щодо кількості помилок у коректурних відбитках. Звідси й настанова: коректор повинен постійно бути готовим до необхідності внести виправлення, пам'ятати, що в оригіналі є елементи, які слід читати особливо уважно: помилки у них найімовірніші, а наслідки помилок — найбільш прикрі. Серед них:

• змістове важливі елементи тексту — прізвища та ініціали, власні назви, дати, числа, терміни і поняття;

• композиційне важливі елементи оригіналу — заголов­ки, ліди, текстівки, примітки;

• слова зі складним або, навпаки, елементарним написан­ням;

• фрази, складені великим / малим кеглем;

• фрази, виділені курсивом, напівжирним, розрядкою, вивороткою.

У видавничій практиці існують також ситуації, в яких ко­ректор зобов'язаний не виправити помилку, а, навпаки, зали­шити її в опрацьовуваному тексті (!). Саме так доводиться чи­нити при вичитуванні офіційних документів (законів, інструкцій, державних стандартів тощо): орфографічні та пунктуаційні виправлення в них здійснюють обмежено — ли­ше в тих елементах, де помилки є надто очевидними. А про втручання у стиль, редагувальні зміни в таких оригіналах не йдеться поготів.