9.Визволення лівобережної України

Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, перехопити стратегічну ініціативу, вермахт (збройні сили нацистської Німеччини) у липні 1943 р. почався небувалий за силою наступ на Курській дузі. Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних подій Великої Вітчизняної й другої світової війни. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. Перемога під Курськом закріпила корінний перелом у ході війни. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.

Перемога під Курськом створила умови для широкого наступу Червоної армії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Успішно діяли війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони охопили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було, нарешті, визволено, алепрактично повністю зруйновано окупантами. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту 23 вересня вибили німців з Полтави.

Жорстокі бої розгорнулися у Донбасі. У ході Донбаської наступальної операції (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) були визволені найважливіші промислові центри Донбасу. А рішучі дії радянських воїнів врятували багато міст і сіл, промислових об'єктів від цілковитого знищення, хоч окупанти, виконуючи директиву про тотальне зруйнування Донбасу, все-таки встигли завдати величезних втрат. Нарощуючи темпи наступу, Червона армія 8 вересня вигнала ворога з обласного центру Сталіно (тепер Донецьк), а 22 вересня завершила очищення від нього Донбасу.

Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України і промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті.

Командування вермахту у своїх планах розраховувало, що непереборною перешкодою для наступу військ Червоної армії стане р. Дніпро, і назвало створювану гітлерівськими військами захисну лінію «Східним валом». Війська Червоної армії вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Уночі проти 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра - епопея масового героїзму радянських воїнів. 14 жовтня 1943 р. було визволене м. Запоріжжя, 25 жовтня - м. Дніпропетровськ, a 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна звільнили від німецько-фашистських загарбників столицю України м. Київ.

10.Звільнення Правобережжя та Півдня України.

Після звільнення Києва війська 1-го Українського фронту продовжили просування на захід. 7 листопада було зайнято Фастів, а за ним — Житомир та інші населені пункти. Утворений на правому березі стратегічний плацдарм перерізав головні комунікації, що об’єднували німецькі групи армій «Центр» і «Південь». Щоб їх відновити, гітлерівське командування завдало потужного удару з південного сходу і знову захопило Житомир, Коростень, Радомишль. Проте для розвитку контрнаступу на Київ сил у вермахту не вистачало. У грудні гітлерівці здійснили дві спроби контрудару на Київ, але й вони були невдалими.

Протягом листопада-грудня 1943 р. успішні бої з ворогом вели й армії 2-го Українського фронту. Частини 3-го Українського фронту звільнили Кременчук і Дніпропетровськ, а також створили просторий 400-кілометровий плацдарм на правому березі Дніпра.

Наприкінці 1943 р. радянське командування розробило план Дніпровсько-Карпатської наступальної операції, яка складалася з 10 послідовно проведених тактичних операцій. Найбільше значення мала Корсунь- Шевченківська операція, яка проводилася з 24 січня до 17 лютого 1944 р. Ударні сили 1-го та 2-го Українських фронтів оточили 80 тис угруповання вермахту. Йому на порятунок гітлерівці кинули бронетанкове з’єднання, яке допомогло частині оточених військ ворога вирватися з кільця. Зрештою, 55 тис. німецьких солдатів і офіцерів було вбито та поранено, узято в полон. Унаслідок Корсунь-Шевченківської операції звільнено Луцьк і Рівне. У ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції силами 1-го Українського фронту були звільнені міста Вінниця, Проскурів, Чернівці.

Війська 2-го Українського фронту форсували Південний Буг і 26 березня вийшли на р. Прут. Унаслідок бойових операцій, проведених 3-м Українським фронтом, були звільнені м. Миколаїв і м. Одеса.

Успішні операції Червоної армії, як правило, завершувалися оточенням військ противника. Вирватися з нього в гітлерівців не вистачало сил. Секретом таких успіхів були особливості радянських проривів фронту. Вони майже завжди здійснювалися силами стрілецьких піхотних дивізій, а потім у бій вступали механізовані частини. Вермахт здійснював свої прориви силами танкових дивізій, за якими в бій ішли піхотні дивізії. Радянський спосіб проривів забезпечував повне опанування місцевості та надійне утримання оточених, однак супроводжувався великими втратами живої сили.

Визволення України в 1943-1944 pp. було надзвичайно кровопролитним. Як і в попередні роки, багатомільйонна радянська армія страждала від нестачі найнеобхіднішого. Кожний третій боєць не мав комплекту зимового одягу. Навіть узимку спали під відкритим небом, через що багато солдат були хворі. Добовим раціоном солдатів, у кращому разі, був один казанок холодної пшоняної каші на двох.

З метою підвищення бойового духу червоноармійців постійно тероризував СМЕРШ1. За вироками трибуналів зі складу українських фронтів щомісяця, у середньому, вибував цілий полк. Засуджених відправляли до штрафних батальйонів, до ГУЛАГу, розстрілювали.

Проблему поновлення боєздатності військ вирішували силами польових військкоматів, які діяли в складі частин, що вели наступ. Вони мобілізовували до армійських лав усіх здатних тримати зброю, у тому числі 16-17-річних юнаків. Таких підлітків у ході визволення України було мобілізовано майже 250 тисяч. Навіть без складання присяги, зовсім не навчених, погано озброєних, їх кидали в бій «спокутувати кров’ю перебування в окупації», посилаючи воювати без прикриття з повітря, артилерійського чи мінометного супроводу або танкової підтримки. Майже всі вони загинули в перших же атаках.