Ознаки муніципальної власності:

1) це суспільна власність населеного пункту;

2) це матеріальна і фінансова основа місцевого господарства, самоврядування;

3) це недержавна власність, така, що належить населенню відповідних поселень, а не народу в цілому чи приватному власникові.

4) від імені місцевої громади права на володіння, користування і розпорядження здійснюють обрані населенням місцеві ради та їхні виконавчі органи;

5) тісно пов'язана із забезпеченням соціально-економічних потреб населення цього територіального утворення.

3. Суб'єкти та об'єкти комунальної (муніципальної*) власності

До цього часу в нашій країні діє Закон України "Про власність" від 7.02. 1991 р. Відповідно до норм цього Закону, комунальна власність визнається не як окрема форма власності, а як різновид державної власності. Відповідно до цього, Законом визначені і суб'єкти комунальної власності.

Закон України "Про власність" від 7.02.1991 р. (витяг) Стаття 32 (витяг)

2. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

3. Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Цим законом також визначені об'єкти комунальної власності:

Закон України "Про власність" від 7.02.1991 р. (витяг)

1. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів; державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Цим законом фактично закріплена безоплатна передача до комунальної власності частки державної власності. Подальший розвиток інституту комунальної власності відбувається на ринкових засадах, які регулюються зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, спеціальними законами України, до яких можна віднести Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3.03.1998 р.

До особливостей функціонування інституту комунальної власності можна віднести наявність об'єктів права муніципальної власності виключно громадського користування. Це ті об'єкти, які виведені із товарно-грошового обороту і не можуть бути передані або відчужені органами місцевого самоврядування на користь юридичних та фізичних осіб, а саме:

• вулиці, тротуари;

• парки, сквери;

• річки, озера, водойми та їхні береги;

• мости;

• цвинтарі;

• пам'ятники архітектури, заповідники; сміттєзвалища.

Перелік об'єктів виключно громадського користування, відповідно до законодавства, визначається територіальною громадою, рішенням референдуму чи відповідної ради, закріплюється в статуті територіальної громади.

Дискусійним є питання про обмеження щодо віднесення об'єктів до права муніципальної власності, а саме: чи може перебувати в комунальній власності майно, яке не пов 'язане із наданням громадських послуг, об'єкти господарювання, діяльність яких здійснюється виключно з комерційними цілями, не пов'язаними з наданням послуг територіальній громаді? Така норма міститься в одному з проектів Закону "Про комунальну власність".

Мотивація "за": необхідно запобігти негативній практиці надання платних послуг підрозділами органів влади, які по суті є підприємствами-монополістами.

Мотивація "проти": згідно з Конституцією, всі форми власності є рівними; територіальна громада має власні критерії розвитку населеного пункту (такі, як подолання безробіття, ефективне використання власних ресурсів тощо).

Вихід: серед комунальних організацій законодавчо слід розрізняти неприбуткові структури, які забезпечують функції управління або надають соціальні послуги, і комерційні структури (підприємства), які виробляють продукцію та надають послуги, метою яких є самоокупність та отримання прибутку. Діяльність комерційних структур має регулюватися, зокрема, антимонопольним законодавством.