3. Прогнозування смертності і народжуваності

Найбільш розробленими у методичному плані є прогнози смертності. Вони здійснюються двома шляхами:

• перший з них припускає, що спершу прогнозують загальний рівень смертності, який представляють у виді середньої очікуваної тривалості майбутнього життя, а потім проводять оцінку повікових рівнів смертності для кожної прийнятої у прогнозі величини середньої тривалості майбутнього життя

• другий шлях, навпаки, припускає зворотний порядок: спершу визначають вікові показники, а потім, на їх основі, обчислюють прогнозну величину середньої тривалості майбутнього життя.

У будь-якому випадку, перший з цих шляхів, у свою чергу, складається з двох стадій:

1. визначення величини середньої тривалості майбутнього життя, або повікових значень смертності, на ту чи іншу дату у майбутньому;

2. визначення тренду даної величини між базовим роком і роком, для якого робиться розрахунок.

Друга стадія є чисто технічною операцією, яку розв’язують за допомогою добре відомих математичних прийомів інтерполяції динамічного ряду. Визначення ж майбутнього показника (величини середньої тривалості майбутнього життя, або повікових значень смертності) має більш творчий характер і є реальною науковою задачею, розв’язання якої потребує проведення спеціального дослідження. Для цього частіше за все використовують наступні методи:

• екстраполяція;

• метод «закону» смертності;

• референтне прогнозування або прогнозування за аналогією. Цей метод існує у трьох різновидах :

а) порівняння з типовими таблицями смертності;

б) порівняння з більш «просунутим» населенням;

в) порівняння з «оптимальною» таблицею смертності, що розрахована для «ідеальних» умов;

• прогнозування, засноване на аналізі динаміки і прогнозі причин смертності.

Наступним етапом прогнозування є прогнозування народжуваності, тобто або сумарного коефіцієнту народжуваності або вікових коефіцієнтів народжуваності. Для цього використовують наступні методи:

• екстраполяція;

• розробка і використання математичних моделей, що враховують взаємозв’язок рівня народжуваності і соціально-економічних факторів;

• метод множинної регресії.

Лекція №9.

Змістовий модуль №10. Демографічна політика в епоху депопуляції

План

1. Зміст і основні заходи демографічної політики.

2. Необхідність демографічної політики в Україні і її напрямки.

Питання для самостійного вивчення:

3. Демографічна політика у країнах світу.

Література: Л – 3, стр. 257 – 261.

1. Зміст і основні заходи демографічної політики

Сучасна демографічна ситуація в Україні – достатньо складна. З метою подолання негативних тенденцій необхідна активна демографічна політика.

Демографічна політика – це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення.

Вона призвана впливати на формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх зміни тощо.

Кожна країна має певну концепцію демографічної політики – систему визначань важливіших цілей, завдань і пріоритетів впливу на демографічний розвиток. У концепції формують важливіші напрямки державної політики стосовно розвитку народонаселення до певного періоду. Концепція складає правовий і ідеологічний простір, у межах якого можуть формуватися програмні документи за питаннями народжуваності і тривалості життя, міграції і інших аспектів демографічного розвитку.

Демографічна політика базується на комплексі різних заходів:

• економічних;

• правових;

• виховних;

• пропагандистських.

Економічні заходи – різні виплати, пільги, оплачувані відпустки, позики і кредити тощо.

Адміністративно-правові заходи – законодавчі акти,що регулюють вік укладання шлюбу,розлучуваність,здійснення абортів і використання контрацепції, аліменти при розлученні матері і дітям, режим праці жінок тощо.

Виховні і пропагандистські заходи – формування суспільної думки,норм і стандартів демографічної поведінки, політика планування родини, статеве виховання і освіта молоді тощо.

Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальними економічними витратами. Розрізнюють загальну, генеральну і довгострокову ефективність.

Необхідність проведення демографічної політики визнана майже всіма країнами світу незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення. У залежності від демографічної ситуації існує два типи демографічної політики:

– спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинених країн);

– спрямована на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються).

І практично усі країни світу мають загальну мету будь-якої демографічної політики – зниження захворюваності населення і подовження середньої тривалості життя.

Демографічна політика в економічно розвинених країнах здійснюється виключно економічними заходами і спрямована на стимулювання народжуваності.

Проведення демографічної політики у країнах, що розвиваються, з високими темпами росту населення, особливо актуально. Однак її реалізація ускладнюється недостачею фінансових ресурсів і часто обмежується тільки декларативними заявами. Частіше за все цю політику взагалі не сприймають громадяни із-за традицій багатодітності, високого статусу материнства і, особливо, батьківства. Уряд більшості мусульманських країн заперечують втручання держави у планування родини.

Труднощі формування і реалізації соціально-демографічної політики, її недоліки скривають реальну загрозу для стабільності соціальних відносин, небезпеку граничної майнової поляризації громадян, розповсюдження бідності. Якщо не запобігати цих негативних процесів, то імовірно підсилення таких процесів як розпад родини, депопуляція населення.