16

1. Види норм у міжнародному приватному праві. Колізійні норми та їх структура (Проілюструвати прикладами з чинного національного законодавства).

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне право, незважаючи на свою самостійність, у ряді випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини, майнові та немайнові, що мають циві-лістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі.

Матеріально-правовими у міжнародному приватному праві вважаються норми, які безпосередньо регулюють відповідні правовідносини.

Колізійна норма — це правило, яке визначає, право якої країни має бути застосоване до відповідних цивільно-правових відносин. Поява колізійних норм викликана інтенсифікацією міжнародних норм співробітництва та глобалізацією світових господарських зв’язків.

Сама по собі колізія може виникнути в будь-якій сфері права.

Класифікація колізійних норм пов'язана з особливістю колізійних прив'язок. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цим критерієм колізійні норми поділяються на односторонні та двосторонні.[3, с.171].

Одностороння — це така норма, прив'язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України).

Так, згідно зі ст. 56 ЗУ «Про міжнародне приватне право» форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.

Існують колізійні норми односторонні і двосторонні. В односторонніх колізійних нормах у прив’язці прямо зазначається законодавство, яке підлягає застосуванню. Наведемо приклади таких норм.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про міжнародне приватне право» 1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.

Інший приклад, при розподілі винагороди за рятування між власником і екіпажем судна, яке рятувало, а також між членами екіпажу застосовується законодавство держави, під прапором якої плавало судно (ч. 2 ст. 327 Кодексу торгівельного мореплавства України).

У двосторонній колізійній нормі формулюються загальні ознаки, принципи, правила, які використовуються при виборі права. Двосторонні норми зазначають межі застосування вітчизняного і зарубіжного права.

Ч. 2 ст. 14 Кодексу торгівельного мореплавства України: Межі відповідальності судновласника та оператора ядерного судна, що плаває під прапором іноземної держави, регулюються законом держави, під прапором якої плаває судно.

Наведемо ще один приклад двосторонньої колізійної норми, де розглянуто умови вибору належного суду. Йдеться про Угоду про порядок розгляду спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, укладену в Києві 20 березня 1992 р. У п. 1 ст. 4 цієї Угоди зазначається: “Компетентний суд держави — учасниці СНД має право розглядати згадані у статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території даної держави — учасниці Співдружності Незалежних Держав:

а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день подання позову. Якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав — учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача;

б) здійснюється торговельна, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філіалу) відповідача;

в) виконано або має бути повністю або частково виконано зобов’язання за договором, яке є предметом спору;

г) мала місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди;

д) має постійне місце проживання або місце знаходження позивач за позовом про захист ділової репутації;

е) знаходиться контрагент — постачальник, підрядник або той, хто надає послуги (виконує роботи), і спір стосується укладення, зміни і розірвання договорів”.

Двостороння колізійна норма є більш типовою і її прив'язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив'язку двосторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив'язати правовідносини до конкретного правопорядку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах визначається: «правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права.

Наступний критерій, який може бути покладений в основу класифікації колізійних норм — це форма вираження волі законодавця (або ступінь обов'язковості для сторін). За цим критерієм колізійні норми бувають: імперативні, диспозитивні й альтернативні.

Імперативні — це норми, які містять категоричні вказівки щодо вибору права і не можуть бути змінені за пого­дженням сторін. Прикладом імперативної колізійної норми може бути ст. 38 ЗУ «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Імперативною колізійною нормою також є ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. [2, с.15].

Ст. 33 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах.

Якщо померлий громадянин однієї з Договірних Сторін не має спадкоємця на території другої Договірної Сторони, то його рухоме та нерухоме майно буде – передано у власність тієї держави, на чиїй території воно знаходиться.

Диспозитивні — це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього і тим самим обрати застосовне право. Диспозитивність проявляється у таких формулюваннях, як «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодами сторін» та ін. Наприклад, ч. 1 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачає, що «зобов'язання, які виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, якщо учасники договірних відносин не підпорядкують ці відносини обраному ними законодавству».

Як приклад також можно привести Ст. 32 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах. Форма заповіту визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент складання заповіту. Крім того, повинно бути дотримано законодавство Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це положення застосовується й відносно скасування або зміни заповіту.

Перш ніж розглянути альтернативні колізійні норми, необхідно згадати і такий критерій, як кількість прив'язок, залежно від якого колізійні норми поділяються на однозначні та множинні. Під однозначними розуміються норми, що містять одну прив'язку. Можуть застосовуватися також норми, що мають дві, три і більше колізійних прив'язок (множинні), котрі, у свою чергу, можуть бути альтернативними чи кумулятивними.

Альтернативні норми розрізняються між собою залежно від характеру зв'язку між альтернативами. У простій альтернативній колізійній нормі всі альтернативні прив'язки рівнозначні — кожна з них може бути застосована. При цьому вибір однієї з прив'язок виключає подальше використання інших. Зазвичай вони з'єднуються сполучником «або». Прикладом є ст. 5. Кодексу торгівельного мореплавства України - у разі заподіяння судном шкоди, відшкодування завданих збитків регулюється законодавством держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, а якщо шкода заподіяна у відкритому морі, - законодавством держави, під прапором якої плаває судно.

Кумулятивні — це такі норми, в яких до одних правовідносин застосовується одночасно кілька прив'язок. Відсилають до декількох правопорядків за раз. Причому застосування однієї з прив'язок не виключає подальшого використання іншої. Кумулятивна прив’язка використовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а саме: „Якщо дитину усиновляє подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий – іншої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін”..[1, с. 14].

Необхідно також вказати й на такі колізійні норми, як міжнародні та міжобласні (інтерлокальні). Їх виділяють згідно з критерієм дії колізійних норм у просторі. На цей час існує багато норм, які стосуються колізії законів, що повністю або в якійсь частині є загальними для кількох держав (як правило, йдеться про уніфіковані норми). У випадку інтерлокальних колізійних норм прийнято говорити про колізійні норми складових частин держави. Відомо, що в багатьох держав, насамперед з федеральним устроєм, в суб'єктах федерації або адміністративних одиницях є свої правові системи. У разі відсилання колізійної норми до права такої держави постає запитання про те, яке законодав­ство або яке право повинно бути застосоване.

Доречним тут може бути приклад, наведений відомим вченим М. М. Богуславським. В Італії розглядалося питання про спадкоємство громадянина США, який народився в Сан-Франциско (штат Каліфорнія). Згідно із ст. 46 Закону «Про реформу італійської системи міжнародного приватного права» від 31 травня 1995 р. до спадкоємства належить застосовувати законодавство держави, громадянином якої був спадкоємець на момент своєї смерті, а згідно з п. 1 ст. 18, у випадках, коли відповідно до цього закону повинно застосовуватися право держави, в якій діє одночасно кілька правових систем залежно від територіального чи персонального принципу, належне до застосування право визначається на підставі критеріїв, що застосовуються правом цієї держави.