Закони діалектики:
Закони діалектики характеризують процес розвитку з трьох сторін: форми (закон взаємного переходу кількісних і якісних змін), змісту (закон єдності і боротьби протилежностей), спрямованості розвитку (закон заперечення заперечення). Їх застосування дозволяє відповісти на питання: як, чому, куди розвивається світ? Всі закони в реальності діють одночасно, але з міркувань методичної доцільності викладення матеріалу ми їх розглянемо окремо.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін: якість (визначеність буття речи), властивість (сторона якості), кількість (відмінність усередині), мера (інтервал змін), метафізичне та діалектична трактування, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, стрибок (перетворення однієї якості в іншу).
Основними категоріями, що розкривають суть закону, є «якість», «кількість», «міра» і «стрибок».
Якість – визначеність буття речи, що характеризується стійкою структурою, цілісним взаємозв’язком, єдністю всіх її сторін, ознак і властивостей. Якість об’єкту виявляється в сукупності його властивостей. Цілісність властивостей і є якість. Властивість – це прояв певної сторони якості об’єкту по відношенню до інших об’єктів, з якими він вступає у взаємодію. Таким чином, властивість предмету полягає в тому, щоб учиняти в іншому предметі ту або іншу дію та виявляти себе особливим чином в цій дії. Властивості об’єкту обумовлені його структурою, будовою, зовнішніми і внутрішніми взаємодіями його елементів. Оскільки його взаємодії з іншими об’єктами багатоманітні, то є багатоманітним також і число властивостей об’єкту. Це одночасно свідчить і про багатоякісність будь якого об’єкту. Чим вище рівень організації матерії, на якому існує річ, тим більшою мірою якостей вона володіє.
Кількість – відмінність усередині предмета, «знята якість». Та чи інша кількість є множиною, якщо її можна полічити, величиною, якщо її можна зміряти. Будь-яка кількісна зміна виступає як зміна елементів системи. Це дозволяє зробити висновок: ступінь відмінності між старою і новою якістю залежить від того, яка з кількісних змін відбулася в об’єкті, що вивчається.
«Байдужість» якісних змін до кількісних терпима лише в межах міри. Міра – це інтервал (зона) кількісних змін усередині речі, в межах якого її якість не змінюється. Міра виражає єдність кількості і якості стосовно предметів, для яких є характерним просто перетворення, зміна в межах даного рівня організації матерії, як, наприклад, при перетворенні води в пару, елементарних частинок – одна в одну і т.п. Але міра виражає і межі переходу з одного рівня організації системи на іншій, тобто вона ставить свого роду межові знаки розвитку об'єкту.
Існують різні методологічні підходи до розуміння якості і кількості. Метафізичне розуміння цих категорій полягає у відриві їх одна від одної, абсолютизації або кількісних змін (еволюціонізм), або якісних (теорія катаклізмів Ж.Кюв’є). Ідеалістичне розуміння полягає у визнанні їх самостійності, незалежності від матеріальних речей (Платон, Гегель). Діалектичний матеріалізм вважає їх об’єктивними, тобто існуючими не у відриві від речей, а в самих речах; розвиток останніх є єдністю якісних і кількісних змін.
Суть закону взаємного переходу кількісних і якісних змін: розвиток здійснюється у формі взаємного переходу кількісних і якісних змін. Він дозволяє розрізнити поняття «рух» і «розвиток»: рух – суть будь-які зміни; розвиток – суть якісні зміни.
Кількісні зміни відбуваються поступово, якісні – стрибкоподібно. Стрибок – момент, спосіб, форма перетворення однієї якості в іншу. В процесі розвитку мають місце, як правило, два основні типи стрибків: 1) різкі, вибухоподібні: якість зникає цілком у відносно короткий проміжок часу (наприклад, утворення нових хімічних з’єднань, переходи об'єктів з одного фізичного стану в інший, атомний вибух); 2) поступові: якість зникає у міру кількісних змін.
Закон єдності і боротьби протилежностей: тотожність (подібності речі з собою), відмінність (відношення нерівності), протилежності (обумовленість заперечливість), суперечність (єдність протилежностей), закон (розвиток через боротьбу протилежностей).
Основними категоріями, що розкривають суть закону, є: «тотожність», «відмінність», «протилежності», «суперечність».
Тотожність – відношення рівності, подібності речі з самою собою та іншими речами. Відмінність – відношення нерівності, неоднаковості, невідповідність речі з самою собою та іншими речами. Кожна тотожність включає відмінність, кожна відмінність містить в собі тотожність; сукупність відносин тотожності і відмінності є єдністю.
Протилежності – елементи, сторони або тенденції існування даної речі, що є взаємно обумовлюючими і взаємно заперечливими один для одного в одному певному відношенні. Суперечність – це зв'язок (єдність) двох протилежностей даної речі та їх боротьба. Якщо розглядати об'єкт в статичному стані, відволікаючись від його розвитку, можна угледіти в ньому лише різні властивості, зв'язки та відносини і не помітити «боротьби» протилежностей. Але коли ми беремо об'єкт в його зміні, розвитку, ми неодмінно помічаємо в ньому наявність взаємодіючих, протилежностей, що борються, тобто знаходимо суперечності. Таким чином, розвиток є процесом виникнення, розгортання і вирішення протиріч (від тотожності через відмінності і протилежності до суперечності).
Протилежності можуть стикатися лише постільки, оскільки вони знаходяться у зв’язку, утворюючи ціле, де один елемент є так само необхідним, як і інший. Ця необхідність протилежних елементів і складає життя цілого. Таким чином, розвиток предметів є роздвоєнням єдиного на протилежності, «боротьба» між ними і вирішення протиріч. При цьому і єдність протилежностей, що виражає стійкість об’єкту, і їх «боротьба», що виражає мінливість об’єкту, виявляються відносними, скороминущими.
Характер суперечності залежить від специфіки протилежних сторін, а також від тих умов, в яких розгортається їх боротьба. Розрізняють внутрішні і зовнішні, основні і неосновні, головні і неголовні, антагоністичні і неантагоністичні суперечності.
Метафізичне розуміння суперечності завжди припускає абсолютизацію якоїсь однієї з її сторін або якогось одного з видів суперечностей на противагу іншим. Діалектичне ж розуміння завжди є врахування єдності протилежностей.
Суть закону єдності і боротьби протилежностей полягає у вказівці на джерело, рушійну силу, причину розвитку: розвиток відбувається тому, що відбувається боротьба протилежностей. Суперечності можна прослідити в природі, суспільстві і людському мисленні буквально на кожному кроці. З моменту виникнення якого-небудь об'єкту і до його перетворення в інший об'єкт в ньому діють специфічні суперечності: тяжіння і відштовхування у формі наближення і віддалення мас, позитивних і негативних електричних зарядів, хімічне поєднання і розкладання, асиміляція і дисиміляція в організмах, збудження і гальмування нервових процесів, суспільна співпраця і боротьба. Для кожної з цих систем існують свої закони, свої суперечності, які, врешті-решт, ведуть до появи нової якості – або шляхом руйнування до більш низької форми буття, або шляхом розвитку до більш високої форми. Загальним же для них є лише сама діалектична суть – роздвоєння єдиного на протилежності і взаємодія між ними, суперечність і її вирішення.
Закон заперечення заперечення: запереченя (розвиток через боротьбу протилежностей), деструкція (руйнування «старої» якості), зняття (збереження «старої» якості), трансформація (якісне перетворення), прогресивний розвиток (ускладнення), регресивний розвиток (спрощення), закон (рух не по колу, а по спіралі).
Діалектика необхідно містить в собі елемент заперечення і притому ж як найважливіший свій елемент. Заперечення – це процес перетворення речі в щось істотно інше через властиві їй внутрішні і зовнішні суперечності.
Основою вичленення різних видів діалектичного заперечення є сам зміст заперечення, що виражається в конкретному співвідношенні моментів скасування і збереження «позитивного» в новій якості порівняно із старою. Звідси виділяються наступні види заперечення.
Деструкція – заперечення, що характеризується повною відсутністю або проявом в украй незначному ступені «утримання позитивного» зі старої якості.
Зняття – заперечення, що характеризується утриманням, збереженням і перетворенням яких-небудь елементів старої якості в нової.
Трансформація – заперечення, що спостерігається в процесах якісного перетворення системи при збереженні її основи, що має місце в переходах від однієї стадії розвитку цієї системи до іншої.
Різні види заперечення характеризують і різні види розвитку: прогресивний (зміна речі у бік ускладнення її організації) і регресивний (зміна речі у бік спрощення її організації). Прогресу відповідають заперечення у вигляді зняття і трансформації, регресу властива деструкція.
Суть закону заперечення заперечення полягає не просто у визнанні факту наявності заперечень в процесі розвитку. Відповідно до його значення розвиток – це не пряма лінія і не рух по замкнутому колу, а спіраль з нескінченною кількістю витків. У ньому чудернацьким чином поєднується поступальний рух з рухом по колу. У процесі розвитку відбувається як би повернення до раніше пройдених сходинок, коли у новій формі нібито повторюються деякі риси форм, які вже віджили та змінилися. Але це вже не просте повернення до первинної форми, а якісно новий рівень розвитку. Методологічна значущість закону заперечення заперечення полягає в тому, що він дає надійний критерій визначення напряму розвитку систем і об'єктів як природного, так і соціального світу, дозволяючи правильно оцінити масштаби, можливості і темпи цього розвитку.
Разом з тим багатьма філософами-діалектиками наголошується і специфічна «обмеженість» дії закону заперечення заперечення, що виявляється і в не явності його прояву в багатьох сферах реальності, і у часовій тривалості прояву повних витків спіралі, і в його «спрямованості» на характеристику тільки розвитку (а не будь-якого руху), причому виключно прогресивного.