Модуль 4. Гроші, кредит та банки

Тема 13. Фінансове посередництво грошового ринку

13.1. Сутність, призначення і види фінансового посередництва

Фінансове посередництво – це специфічний вид діяльності на гро­шовому ринку, що полягає в акумуляції його субєктами в обмін на свої зобовязання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в до­хідні активи. Унаслідок цієї діяльності:

на ринку з’являються нові фінансові інструменти і загальний асор­тимент їх значно розширюється, що посилює стимули для формування вільних грошових капіталів;

урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;

скорочуються витрати економічних субєктів на забезпечення руху свого грошового капіталу.

Субєкти грошового ринку, які займаються фінансовим посеред­ництвом, називаються фінансовими посередниками, які поділяються на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Небанківські фінансово-кредитні установи – це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і розміщують їх у формі кредиту.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що субєкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи біль­ше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функ­цію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посеред­ників, а ще й як підприємства кредитної сфери. Певною характерною рисою небанківських кредитних установ є досить вузька спеціалізація, яка чітко регламентується державою.

Поява цих інститутів обумовлена низкою причин:

• постійно посилюється інвестиційна активність населення, що обумовлено зростанням їх доходів;

• з боку суб’єктів господарювання зростає потреба в інвестиціях;

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку з одним і тим же обєктом – грошовими коштами, однаково відчутно впливають на конюнктуру цього ринку, можуть не тільки кон­курувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практич­не значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки форму­ється грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності, оскільки брокери і дилери не створюють власних вимог і зобовязань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім інакше – від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобовязання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, повязаними з їх залученням.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. Їх еко­номічне призначення полягає в забезпеченні базовим субєктам грошо­вого ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціо­нування (рис. 13.1) [31].

Рис. 13.1. Загальна схема фінансового посередництва

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у [14;31]:

• можливості для кожного окремого кредитора оперативно роз­містити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобі­лізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи спо­живчих затрат і так само оперативно повернути їх на початкові позиції;

• скорочені витрат базових субєктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;

• послабленні фінансових ризиків для базових субєктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;

• збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до ве­ли­кого, високодохідного бізнесу;

• можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і пози­чаль­никами, наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Становлення та розвиток фінансового посередництва в Україні відбувається дуже повільно, що пов’язано з такими проблемами:

• недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи й відсутність нормативних актів прямого впливу;

• великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи;

• сфера їх діяльності слабо контролюється державою, що значно підвищує ступень ризику всіх учасників цього процесу.

У зв’язку з цим між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами йде гостра боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер. Нецінова конкуренція – конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни. Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів наведена в табл. 13.1. [26].

Розвиток нових інформаційних технологій, зміни у державному регулюванні банківських систем, усунення так званих вхідних бар’єрів на ринок банківських послуг породили виразну тенденцію до посилення позицій небанківських фінансово-кредитних установ в конкурентній боротьбі з банками за клієнтів.

Таблиця 13.1

Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансових інститутів

	Фінансові посередники
	Банки	Небанківські фінансові установи
Правовий статус	Комерційна організація	Комерційна організація (страхові компанії, інститути спільного інвестування, лізингові, факторингові компанії, ломбарди) Некомерційна організація (кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди)
Коло осіб, що обслуговуються	Не обмежене (працює на відкритому фінансовому ринку)	Не обмежене (працює на відкритому фінансовому ринку) Тільки члени організації (кредитні спілки)
Співвідношення клієнт-власник-менеджер	Коло клієнтів, власників, менеджерів не збігається	Коло клієнтів, власників, менеджерів не збігається (страхові компанії) Коло клієнтів, власників, менеджерів збігається (кредитні спілки) Коло клієнтів і власників не збігається, управління активами здійснюють уповноважені організації (недержавні пенсійні фонди)
Види діяльності	Банківські операції та інші фінансові послуги клієнтам за наявності ліцензії НБУ	Спеціалізовані для кожного інституту окремо
Відповідальність	Обмежена відповідальність	Обмежена відповідальність Субсидіарна солідарна відповідальність пайовиків (кредитні спілки) Обмежена відповідальність і фонду, і компанії з управління активами (недержавний пенсійний фонд)
Посередницька діяльність	Більше універсальна	Вузькоспеціалізована

Серед нових суперників банків – супермаркети, роздрібні торгові мережі, великі корпорації. Вони успішно конкурують з банками, за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, зручності, а головне – нижчої вартості банківських послуг, пропонованих клієнтові.

13.2. Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва. Функції банків

Роль банківської системи в сучасному вітчизняному просторі визначається не лише фінансовим посередництвом на грошовому ринку, але й найважливішим регулятором ринкових процесів в цілому. Банківські установи, як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки, організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Проте за кожним з напрямків прояву ролі функціонування банківської системи стоїть багаторічна боротьба за самовизначення та незалежність.

Початок банківської діяльності відноситься до часів Древнього Вавилону, коли храми приймали внески на заощадження і видавали позики під відсотки, беручи в клієнтів письмові зобовязання, або під заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися в Древній Греції жерцями, храмами і міняйлами-транзитами, а в Древньому Римі – менсаріями. З падінням Римської імперії занепав і початок банківського ремесла.

Розвиток виробництва і торгівлі в середині століття сприяв відро­дженню банківської справи. У 1171 році був заснований банк Венеції, а в XIV – XV століттях банкіри були могутньою соціальною силою. У бага­тьох країнах Європи банки виникли завдяки розвиткові торгівлі. Вони створювалися купцями для збереження грошей і здійснення роз­ра­хун­ків. Надалі банківська справа набуває інтенсивного розвитку і удо­ско­на­лення. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісня­ються борго­вими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виростає банкнота, розширюється застосування чеків, практика безготів­кових розрахунків, що приводить до розвитку "жиробанків". Кре­ди­тування значною мірою залишається в руках приватних банкірів – лихварів.

Витоки банківської системи України можна віднести до середини XVIII ст. Початок діяльності українських банків був тісно пов’язаний з тими країнами, до складу яких на той час входили українські землі: Західна Україна – з Австро-Угорщиною та Польщею, Східна Україна – з Росією.

Але безпосереднє формування банківської системи в Україні розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру. Союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України.

Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи (рис. 13.2).