1. Інстинктивні форми поведінки тварин

У залежності від рівня розвитку нервової системи та психічної діяльності розрізняють три типи поведінки тварин як засоби їх пристосування до оточуючого середовища: інстинкти, навички, найпростіші форми інтелектуальної (розумної) поведінки.

Для всіх стадій психічного розвитку тварин характерні фіксованість та індивідуальна мінливість поведінки.

Фіксованими формами поведінки, що передаються спадково, є інстинктивні форми поведінки.

Фізіологічно інстинкти являють собою складні ланцюги безумовних рефлексів, причому кінець одного рефлексу є збудником наступного рефлексу тощо.

Інстинкти (від лат. спонука) — це акти взаємодії організму із середовищем, механізмом яких є система безумовних рефлексів.

Інстинкти – це складні вроджені видові форми поведінки тварин, за допомогою яких тварини задовольняють свої потреби.

Інстинктивна діяльність часто охоплює і механізми тропізмів. Наукове пояснення походження інстинктів дав Ч. Дарвін (1809-1882), довівши, що будова поведінки тварин становить собою органічну єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній організації та поведінці, які були викликані зовнішніми умовами й закріпилися в організмі в результаті доцільності їх для життєдіяльності організмів.

Розрізняють:

1. Інстинкти живлення,

2. Інстинкти розмноження,

3. Інстинкти самозбереження,

4. Інші форми родового або видового пристосування до навколишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки — це великої сили спонука для організму. Залежно від умов життя і стану організму виникають, чергуючись, ті чи інші акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов'язані з живленням, тощо.

Навчатися інстинктам не потрібно. Вони задані тварині в готовому вигляді вже при її народженні або закономірно проявляються на відповідній стадії розвитку організму (наприклад, інстинкти розмноження). Виразний приклад: незадовго до того, як курчата з’являться з яйця, вони подають писк, який добре чути. Імітуючи крик коршака, можна добитися повного затихання писку. Імітуючи квоктання курки, можна, навпаки, добитися дуже пожвавленої голосової реакції курчат. Зрозуміло, що ще до появи на світ істота не може мати ніякої уяви про небезпеку, якою загрожує коршак, ані про свою мати – курку.

Інстинкти виробилися в ході природного добору та закріпились у ряді поколінь біологічно доцільних дій. Приклади інстинктивних дій – сезонні перельоти птахів, побудова птахами гнізд, а тваринами – нірок, запасання їжі на зиму тощо. Інстинкти забезпечують тваринам успішне пристосування до оточуючого середовища та задоволення необхідних життєвих потреб.

Інстинктивні дії суворо прив’язані до відповідних умов. Вони втрачають свою доцільність як тільки змінюються стандартні умови. Інстинкт – шаблонна форма поведінки, вона доцільна тільки при незмінності умов життя тварини.

В індивідуальному пристосуванні тварин до умов життя інстинкти здаються осмисленими діями, проте якщо порушити якийсь ланцюг в інстинктивній дії, тварини все одно продовжують здійснювати наступні акти в ланцюгу інстинктивної дії, хоча успіху ця дія не забезпечує. Так, квочка продовжуватиме сидіти на покладах, навіть якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжуватиме це робити й тоді, коли випустити із щільників мед.

До речі, бджоли з дивовижною точністю будують з воску правильні шестигранні чашечки – щільники, причому практично розв’язують важку навіть для інженерів-будівельників задачу – при мінімальній затраті будівельного матеріалу створити приміщення максимальної місткості. Бджоли ретельно замазують воском кожний щільник з медом. У ході експерименту зрізали із зворотного боку чашечки. Бджола, поклавши відповідну дозу меду в непридатну чашечку, тут же замазувала її воском з одного боку, хоча мед тим часом витікав з протилежного.

Французький дослідник К.Фабрі спостерігав стереотипну безцільну поведінку оси. Коли земляна оса принесла до своєї нірки паралізованого коника і, як притаманно всім осам, полізла обдивитись нірку, дослідник відсунув її здобич. Пошукавши і знайшовши коника, оса потягла його до нірки і знову полізла її дослідити. К.Фабрі сорок разів відсував коника від нірки оси і сорок разів оса, знайшовши здобич, обшукувала нірку, щоб потім втягнути в неї свою жертву.

Багато дослідників вивчали складну інстинктивну поведінку мурах. В спеціальних приміщеннях в мурашниках вони зберігають зібрані ними зерна, незрозумілим поки що для людини чином запобігають їх пророщенню. Мурахи розводять гриби – в особливих приміщеннях зберігають змішані з землею дрібно порізані шматочки листя, на яких ростуть гриби – ласощі для мурах. Вони розводять попелиць, яких використовують як дійних корів: подразнюючи своїми вусиками черевця попелиць, мурахи примушують їх виділяти сухаристу рідину, якою ласують. Восени мурахи переносять попелиць у місця, яки захищені від холоду.

Мурахи ховають своїх померлих. Робочі мурахи уносять їх з мурашників в особливе місце. Чому це робиться? Велику роль у життєдіяльності мурах відіграє „мова запахів”. Біжить мураха до себе в мурашник – він помічає свій слід особливою пахучою речовиною – феромоном, повідомляючи всім іншим, звідки можна взяти їжу. Відчула комаха будь-яку загрозу – миттєво викидає інший феромон, який сигналізує про небезпеку.

Саме із запахом пов’язаний обряд поховання. Мертве тіло починає виділяти „запах смерті”, який перебиває всі інші важливі для життя феромони. І робочі мурахи тягнуть мертве тіло подалі від мурашника. Роблять вони це не розмірковуючи. Так вимагає інстинкт. Це було доведено простим дослідом. Феромоном від трупа обмазали живу мураху і посадовили в мурашник. Вона тут же була схоплена робочими мурахами і віднесена на „цвинтар”, не дивлячись на відчайдушний опір уявного мерця. З „цвинтаря” мураха, звісно, побігла назад. Але вже на півдорозі його схопили ті ж мурахи і знову потягли туди, де повинні знаходитись ті, від кого йде „запах смерті”. Поховання живого мурахи відбувалося доти, поки відповідний запах не зник.

Широко відомий факт, що дельфіни часто рятують людей, які потопають. Але роблять вони це також інстинктивно. Як відомо, ці тварини дихають повітрям. Живуть воно зграями. Природно припустити, що за сотні тисяч років існування у дельфінів виробився інстинкт „рятувальних дій”. Він виявляється, зокрема, в тому, що коли дельфіни бачать хворого чи пораненого дельфіна, вже не здатного вдержатися на плаву, вони підтримують його на поверхні води, даючи можливість дихати повітрям.

Між іншим, в одному з океонаріумів вчені спостерігали, як дельфіни намагались врятувати мертвого представника свого виду. Біль того, відомі випадки, коли таким же шляхом дельфіни рятували загиблих акул, своїх ворогів. А одного разу пасажири теплоходу спостерігали як дельфін намагався „врятувати” викинутий в море великий шматок м’яса: він багато разів виштовхував його на поверхню води. Шматок м’яса в цьому випадку був подразником: при його вигляді у дельфіна спрацьовував інстинкт збереження роду.

Отже, інстинктивні дії — це неусвідомлювані, механічні дії.

Інстинкт – шаблонна, суворо закріплена форма поведінки тварини; біологічно корисна, яка забезпечує збереження виду тільки по відношенню до постійних, як правило, основних умов існування.

Інстинктивні дії в індивідуальному житті тварин можуть змінюватися. Наприклад, можна домогтися «мирного» співісну­вання лисиці та курки, кішки та миші. Проте така індивідуальна зміна інстинкту спадково не передається.

Отже, тварини не можуть успішно пристосовуватись до середовища, яке постійно змінюється, спираючись тільки на вроджені форми поведінки – інстинкти. З ускладненням умов життя тварин провідного значення починає набувати новий, більш досконалий тип поведінки, який дозволяє тварині порівняно легко пристосовуватись до змін в оточуючому середовищі. Цей тип поведінки – навичка.