2. Побудова карти забруднення пилом певної території

Дані щодо запиленості листя на різних ділянках території (у відсотках від контролю) на­носять на карту, подібні за забрудненістю ділянки з'єднують ізолініями і зафарбовують різни­ми кольорами: червоним — зону найбільшого забруднення, оранжевим — меншого, жовтим — слабкого, зеленим — чисту зону.

Контрольні питання

1. Листя яких видів і чому, на вашу думку, затримуватиме більше пилу: липи, каштана, береста, клена гостролистого?

2. Чому запилення сільськогосподарських культур поблизу місць відкритого видобутку корисних копалин зумовлює зниження їх урожайності?

3. Назвіть прямий і опосередкований вплив запиленості атмосферного повітря на рослини і тварин.

Практична робота №2

Тема: Визначення шумового забруднення території довкілля

Мета: набути практичних навиків щодо оцінки впливу шуму на стан довкілля.

Література: Білявський Т.О., Бутченко Л.І., .Основи екології: теорія та практикум.

Завдання:

• Зібрати матеріал про рух автотранспорту вулицями населених пунктів методом підрахунку автомобілів різних типів у різний час;

• Визначити завантаженість ділянки вулиці автомобільним транспортом;

• Оцінити забруднення атмосфери автотранспортом, зробити відповідні висновки.

Теоретичні відомості

Шум — одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього середовища. Під шумом розуміють усі не­приємні та небажані звуки чи їхню сукупність, які заважа­ють нормально працювати, сприймати інформаційні звукові сигнали, відпочивати. Він виникає внаслідок стиснення і роз­рідження повітряних мас, тобто коливних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, пере­ривчастий, імпульсний. Загалом шум — це хаотичне нагро­мадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту. Нині добре відомо, що шуми шкідливо впливають на здоров'я людей, знижують їхню працездатність, викликають захворювання органів слу­ху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної систем (гіпертонія). Фізіолого-біологічна адаптація людини до шуму практично неможлива, тому регулювання і обмеження шу­мового забруднення довкілля — важливий і обов'язковий захід.

Одиницею вимірювання шуму є Бел — відношення дію­чого значення звукового тиску до мінімального значення, котре сприймається вухом людини. На практиці використо­вується десята частина цієї фізичної одиниці — децибел (дБ).

Рівень шуму навколишнього природного середовища скла­дає 30—60 дБА. До цього природного фону за сучасних умов додаються виробничі й транспортні шуми, рівень яких не­рідко перевищує 100 дБА.

Джерелами шумів є всі види транспорту, промислові об'єк­ти, гучномовні пристрої, ліфти, телевізори, радіоприймачі, музичні інструменти, юрби людей і окремі особи.

Розрізняють два види нормування виробничого шуму: санітарно-гігієнічне і технічне. Перше регулює рівень шуму з огляду його дії на організм людини. Норматив житлово-побутового шуму — 40 дБА вдень, 30 дБА — вночі. Технічне нормування стандартизує існуючі або очікувані шумові ха­рактеристики устаткування об'єкта. Друге повинне забезпе­чити вимоги першого.

Оцінку завантаженості вулиць автотранспортом визначають за інтенсивністю руху:

• низька інтенсивність руху — 2,7—3,6 тис. автомобілів за добу;

• середня інтенсивність руху — 8—17 тис. автомобілів за добу;

• висока інтенсивність руху — 18—27 тис. автомобілів за добу.