2. Дидактичні характеристики навчальної мотивації та способи її здійснення

У

Типи мотивації та їх характеристики

сучасній педагогічній і психологічній літературі виділяється два типи мотивації - зовнішня й внутрішня.

Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або галь­мують поведінку людини. У разі зовнішньої мотивації чинники, що ре­гулюють поведінку, не залежать від внутрішнього «я» особистості.

Підґрунтям внутрішньої мотивації є чинники, які походять із внутрішнього усвідомлення особистістю своєї поведінки, вони не залежать від заохочень, крім власної активності.

Внутрішня і зовнішня мотивації по-різному впливають на резуль­тативність навчання.

Діяльність, зумовлена внутрішньою мотивацією, може тривати до­сить довго, тому що вона не залежить від зовнішніх чинників, тоді як діяльність, зумовлена зовнішнім мотивом, припиняється у випадку від­сутності впливу зовнішніх чинників.

Внутрішня мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує самоповагу особистості.

Зовнішня мотивація в процесі діяльності викликає хвилювання, емоційну напруженість, а іноді й бажання протидіяти (а що може статися, якщо я не вивчу уроку?). Емоційна напруженість дезорганізує занят­тя, призводить до зниження уваги, ослаблення контролю за помилками, погіршення оперативної пам'яті та зниження загальної працездатності.

Способи формування внутрішньої мотивації зводяться до таких основних етапів:

• оцінка рівня підготовки учнів із заданої теми і приведення відпо­відно до цього ступеня складності пропонованого матеріалу;

• надання учням вільного вибору завдань і виду діяльності, що за­безпечить індивідуалізацію навчальної діяльності й призведе до появи інтересу;

• визначення оптимальної складності завдань для кожного, що за­безпечить в учнів «переживання успіху»;

• збудження уваги учнів під час пред'явлення навчального матеріа­лу шляхом нестандартності та новизни, використання різних технічних засобів, збудження цікавості.

Н

Поняття «навчальна мотивація»

авчальну мотивацію можна класифі­кувати не тільки за характером поведінки учасників (внутрішня та зовнішня), але й за належністю до певних етапів процесу навчання Відповідно до етапів навчально­го процесу мотивація може вироблятися у вступній, поточній і заключній частинах навчального заняття.

Вступна мотивація активізує навчальну діяльність учнів, сприяє формуванню початкового бажання освоїти навчальний матеріал, викли­кає інтерес до процесу навчання.

Поточна мотивація забезпечує оптимальне педагогічне спілкування в процесі навчання, сприяє формуванню стійкого інтересу до навчаль­ної діяльності та підтримує цей інтерес на всіх етапах навчання. Для кожного з цих видів мотивації можливі різні способи її здійснення і, відповідно, різні методи та форми організації навчання.

Вступна мотивація може здійснюватися у формі бесіди, показу, де­монстрації того чи іншого предмета або явища, на яке буде спрямовано весь процес навчання. При цьому основними методами є мотивуючий вступ і мотивуюча демонстрація.

Мотивуючий вступ проводиться у формі бесіди або розповіді із засто­совуванням різних прийомів: віднесення до особистості учня, віднесення до ситуації, приголомшення, збудження інтересу, виступ із цитатою.

Вступна мотивація методом демонстрації можлива, якщо відвідати підприємство, де використовується розглянута технологія й устаткування, або шляхом роботи, а також шляхом демонстрації досліджуваного явища в лабораторії, на макеті.

Поточна мотивація використовується для підтримки постійного інтересу до навчальної діяльності. Вона може здійснюватися різними методами навчання відповідно до етапів формування діяльності:

• у процесі його пояснення (бесіда, лекція, розповідь);

• у ході виконання практичних завдань (розв'язання задач, вирі­шення завдань, виконання лабораторних робіт);

• у процесі контролю (поточний, підсумковий, заключний тощо).

Основними прийомами мотивації в процесі викладу нового матері­алу є такі: орієнтація навчального матеріалу на його практичний зміст, орієнтація на конкретну професійну діяльність, демонстрація в мовлен­ні практичного використання теоретичних положень, які наводяться.

При поточній мотивації слід враховувати, що занадто проста діяль­ність не викликає внутрішньої мотивації, оскільки не дозволяє реалізу­вати майстерність і не дає можливості відчути себе компетентним. Саме тому завдання для самостійної роботи мають диференціюватися за сту­пенем складності, але необхідно передбачити доступність і посильність їхнього виконання.

Можна рекомендувати такі основні прийоми поточної мотивації на етапі формування і контролю діяльності: надання права вільного вибору завдань, створення завдань оптимальної складності, новизна та непередбачуваність завдань, позитивний зворотний зв'язок або інформуван­ня учнів про успішність їхньої діяльності.