7.1. Поняття робочого часу і його види

Однією із основних умов праці, що складають предмет і зміст трудового договору, є робочий час.¹

Робочий час — це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

У КЗпП України глава IV присвячена правовому регулюванню робочого часу. Питання робочого часу також врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами.

У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:

• робочий день — це встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби;

• робоча зміна — тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;

• робочий тиждень — встановлена у законі в годинах тривалість праці в межах календарного тижня.

Передбачено такі види робочого часу:

• нормальної тривалості,

• скорочений робочий час

• неповний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень. Саме ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу.

Виходячи з нього, встановлюються два види робочого тижня: 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями, або 6-тиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Скорочений робочий час характеризується такими юридичними ознаками:

• встановлюється у законодавстві;

• не тягне за собою зменшення заробітної плати;

• встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації.

Так, скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Кабінет Міністрів України затвердив Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Пропозиції про внесення змін і доповнень до зазначеного Переліку подаються Кабінету Міністрів України Міністерством соціальної політики на підставі обгрунтованих клопотань відповідних міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та об’єднань підприємств, установ і організацій тільки за неможливості ліквідації шкідливих виробничих факторів після вжиття організаційно-технічних заходів або у разі введення в експлуатацію нових підприємств, виробництв, запровадження нових технологій, а також після попередньої експертизи обгрунтованості таких пропозицій місцевими органами Державної експертизи умов праці і погодження з Міністерством охорони здоров’я.

Цей Перелік містить значне число виробництв і посад, робота на яких дає право на скорочений робочий тиждень у діапазоні від 24 до 36 годин . Так, 24 год на тиждень встановлюється робітникам, зайнятим на ручному відбиванні, на механічному відбиванні ртуті, робітники, керівники і фахівці, які працюють позмінно на виробництві етилової рідини тощо.

На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. 163 затверджений Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня.

Скорочена тривалість робочого тижня за роботу із шкідливими умовами праці встановлюється працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців та робітників, передбачених у Переліку, вказані відповідно до Класифікатора професій.

Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі.

Працівникам, професії та посади яких передбачені в розділі “Загальні професії”, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється незалежно від того, на яких виробництвах або у цехах вони працюють, якщо ці професії і посади спеціально не передбачені у відповідних розділах або підрозділах Переліку. Бригадирам, помічникам і підручним робітникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється тієї ж тривалості, як і робітникам відповідних професій, зазначених у Переліку.

Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без найменувань конкретних професій і посад, то правом на скорочену тривалість робочого тижня користуються всі працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони займають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах із шкідливими умовами праці на різних виробництвах, у цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпрацювали на цих роботах більше половини максимальної тривалості скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин. Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

Якщо в Переліку зазначено “постійно зайнятий” або “що постійно працює”, скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.

У разі відсутності таких записів скорочена тривалість робочого часу, згідно із зазначеною в Переліку тривалістю, встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в шкідливих умовах праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Якщо в Переліку вказані розділи та підрозділи у вигляді найменувань робіт ("Малярні роботи”, “Зварювальні роботи” і т.п.), робітники, які виконують відповідні роботи, мають право на скорочений робочий тиждень незалежно від того, в якому виробництві або у цеху виконуються ці роботи.

Скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Підтвердження цього права працівникові можливе тільки при віднесенні його робочого місця до категорії із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

У частині 3 ст. 51 передбачено, що законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Разом з тим, Законом України «Про вищу освіту» зазначено, що робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України. Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов’язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час. Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік. Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.

Для навчальної та науково-дослідної роботи викладацького складу ВНЗ встановлювався 6-годинний робочий день. При цьому навчальна робота зі студентами встановлювалась в межах для завідуючого кафедрою 2,25 - 2,75 год.; для професора, доцента - 2,75 - 3,25 год.; для асистента – старшого викладача 3,00 до 3,5  год.

Відповідно до статті 51 Кодексу законів про працю України (із змінами), пункту “з” статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я установлені норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я. Так, 18 годин на тиждень встановлюється для вчителів I-XII класів шкіл, вчителів-дефектологів та логопедів, вчителів-логопедів закладів охорони здоров’я (крім будинків дитини); 20 годин на тиждень для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів, вчителів-логопедів будинків дитини тощо.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на скорочений робочий час.

Також, скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Згідно зі статтею 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників скорочений робочий день та інші пільги.

Для всіх категорій працівників відповідно до законодавства робочий день напередодні неробочих святкових днів скорочується на одну годину, крім тих. для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах.

Робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

2) осіб, молодших вісімнадцяти років;

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Неповний робочий час передбачає оплату праці пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Така угода може мати місце як при вступі на роботу, так і в період роботи.

Видами неповного робочого часу є такі:

• неповний робочий день;

• неповний робочий тиждень;

• поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом

Неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється напросьбу:

• вагітної жінки,

• жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням,

• особи, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку,

В таких випадках, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Особи, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими ж трудовими правами, що і всі інші працівники, і на них повністю поширюється трудове законодавство, їм на загальних підставах надається відпустка, зараховується трудовий стаж, виплачується допомога в разі тимчасової непрацездатності, виплачуються премії.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

У сучасних умовах на підприємствах, які з економічних причин не можуть забезпечити повне навантаження працівників, набула поширення практика переводити певну кількість працівників на роботу з неповним робочим часом з тим, щоб у такий спосіб уникнути скорочення працівників. При цьому слід зауважити, що таке переведення можливе лише за згоди кожного конкретного працівника, умови переведення мають бути визначені у колективному договорі. В такій ситуації перехід на неповний робочий час може здійснюватися роботодавцем з дотриманням правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці, зокрема, оплата праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Законодавством не встановлено єдиної норми тривалості робочого часу на рік. Ця норма може бути різною залежно від того, який робочий тиждень установлений на підприємстві (п’ятиденний чи шестиденний), яка тривалість щоденної роботи, коли встановлені вихідні дні, а тому на підприємствах, в установах і організаціях норма тривалості робочого часу на рік визначається самостійно з дотриманням вимог статей 50 — 53, 67 і 73 КЗпП.

Міністерством соціальної політики України кожного року проводяться приблизні розрахунки тривалості робочого часу безпосередньо на підприємстві. Як приклад, залежно від тривалості робочого тижня, норма робочого часу на 2010 рік становила:

- при 40-годинному робочому тижні — 2004 год.;

- при 39-годинному робочому тижні — 1957,8 год.;

- при 38,5-годинному робочому тижні — 1932,7 год.;

- при 36-годинному робочому тижні — 1807,6 год.;

- при 33-годинному робочому тижні — 1657,4 год.;

- при 30-годинному робочому тижні — 1507,2 год.;

- при 25-годинному робочому тижні — 1256,6 год.;

- при 24-годинному робочому тижні — 1206,4 год.;

- при 20-годинному робочому тижні — 1006,0 год.;

- при 18-годинному робочому тижні — 906,0 год.

Робочим часом визначаються також окремі відрізки часу, протягом яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, але йому виплачується за цей час заробітна плата. Такі періоди прямо вказуються в законодавстві і зараховуються в робочий час (перерви для жінок для годування дитини, для вантажників, перерви для обігріву в холодні пори року та ін.).

Жінкам, що мають дітей віком до 1,5 року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години тривалістю не менше 30-ти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше 1 години. Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.

На автобусних маршрутах загального користування протягом робочого часу розкладом руху повинні передбачатися перерви для короткочасного відпочинку від керування автобусом не рідше ніж через кожні 2 години керування тривалістю не менше 15 хвилин. 4.2. На автобусних маршрутах нерегулярних перевезень у разі перевезення небезпечних вантажів та для водіїв, які керують великоваговими або великогабаритними ТЗ, через кожні 2 години 30 хвилин керування повинна передбачатись перерва для короткочасного відпочинку від керування ТЗ тривалістю не менше 15 хвилин.

При роботі з електронно – обчислюваними машинами (ЕОМ) при 8-годинній денній робочій зміні в залежності від характеру праці встановлюються такі внутрішньо-змінні режими праці та відпочинку:

- для розробників програм із застосуванням ЕОМ, слід призначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи;

- для операторів із застосування ЕОМ, слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні дві години;

- для операторів комп’ютерного набора слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 10 хвилин після кожною години роботи.

У всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ЕОМ не повинна перевищувати 4 години.

При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.