Тема7 Страхування та страховий ринок

План

1. Необхідність та зміст страхування

2. Суб’єкти та об’єкти страхування

3. Класифікація страхування

4. Поняття страхового ринку та його організаційна структура

5. Фінансова діяльність страхової компанії

6. Державне регулювання

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов’язана з наявністю постійних ризиків – природних, підприємницьких, фінансових. У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і юридичним особам може бути завданий збиток.

Ризик - це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної користі або прямих збитків через появу випадкової події, що стосується майнового інтересу членів суспільства.

Не маючи можливості запобігти небажаних подій та уникнути їх впливу, людство намагалось обмежити цей вплив на себе.

Необхiднiсть страхового захисту мас кiлька аспектів:

1 природний;

2 економічний;

З соціальний;

4 юридичний;

5 мiжнародний.

З позицiй природних iнтересiв суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засiб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачених, небажаних i таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збиткiв мiж багатьма iншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхiднiстю створення такого рiзновиду людської дiяльностi, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збиткiв, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та матеріального благополуччя подій, як фізичним так i юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.

У соцiальному - страхування с формою (способом) участi держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих iнтересiв громадян i створення у такий спосiб умов для забезпечення соціальної та політичної стабiльностi в суспiльствi.

В юридичному аспекті страхування с різновидом цивiльно-грошових відносин щодо захисту майнових iнтересiв громадян та юридичних осiб у разi настання певних подiй (страхових вiпадкiв), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондiв, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежiв.

Мiжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення нацiональних вiдмiностей у законодавствах рiзних країн i унiфiкацiї способiв захисту iнтересiв господарюючих суб’єктiв, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, якi б забезпечили страховикам наявність достатніх фінансових гарантій, з іншого боку.

Таким чином, необхiднiсть страхового захисту виникла прагненням обмежити як матерiальнi, так i нематерiальнi збитки, пов’язані з певним ризиком.

Відповідно до «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001р. страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування компенсує збитки (або їх частину) у грошовій формі, а не відшкодовує товарно-матеріальні цінності.

Виділяють такі суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування:

• страхування пов’язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю раптових, непередбачених подій (страхових випадків);

• солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

• страхування передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, так в часі.

Перерозподільний характер страхових відносин пов'язаний із формуванням і використанням спеціального фонду страхових коштів. На практиці існує три основних форми створення страхових фондів:

- самострахування;

• централізовані загальнодержавні резерви;

• колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, кожний суб’єкт повинен витрачати на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональне – передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Централізоване загальнодержавне резервування – засновується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. Частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Формується він у розмірі до 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету і входить до складу видатків державного бюджету України. Порядок використання коштів з резервного фонду визначається Кабінетом Міністрів України (ліквідація наслідків стихійних явищ та аварій; витрати, пов’язані з введенням нових законів).

Створення колективних страхових фондів застраховується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин. Порівняно з самострахуванням значно дешевше.

Основними суб’єктами страхування виступають:

страховик,

страхувальник; застрахований.

Страховик - юридична особа-страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі.

Страховик зобов’язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк;

• тримати в таємниці відомості про страхування та його майновий стан за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001р, до обов’язків страхувальника належать:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об’єкта страхування;

• вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передані також інші зобов’язання страховика і обов’язки страхувальника.

Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Крім того може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Страхові відносини передбачають участь, як мінімум двох учасників – страхувальник водночас є застрахованим.

В окремих випадках в страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується у двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування.

Співстрахування - це участь у страхуванні відразу кількох страховиків.

Перестрахування – це передача договору страхування від одного страховика до іншого.

Перестрахувальник - це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик – це – це страховик, який приймає договір страхування і зобов’язання з нього.

Об’єктом страхування може бути майно, життя і здоров’я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здійсненні фінансових та господарських операцій тощо.

У вітчизняному законодавстві за об’єктами страхування виділяють:

• майнове;

• особисте (страхування життя, страхування від нещасних випадків);

• відповідальності (страхування заборгованості, страхування на випадок відшкодування заподіяної шкоди).

Зустрічається:

• соціальне;

• медичне;

• підприємницьких ризиків.

Об’єктом майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. В Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

Об’єктом особистого страхування – життя та здоров’я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджу вальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджу вальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

Об’єктом страхування відповідальності є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид – страхування громадської відповідальності водіїв автотранспортних засобів. Також, об’єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

Об’єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким характерний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов’язана з безліччю підприємницьких ризиків.

Форми страхування:

• обов’язкове;

• добровільне.

Законодавством установлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без заяв страхувальників. Пов’язане з страхуванням життя, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Рекомендований перелік добровільних видів страхування визначений в статті 6 Закону України «Про страхування», якою передбачено сьогодні 34 види обов’язкового страхування.

Обов’язкове	Добровільне
Встановлюється законом або витікає із міжнародних угод або норм	Встановлюється на договірній основі за згодою страховика і страхувальника
Об’єкти страхування зазначені у законі	Вибіркове охоплення об’єктів
Безстроковість дій страховика	Термін страхування обмежується в чаї згідно з договором
Автоматичність дії страхування	Тільки на основі заяви страхувальника (усної або письмової
Діє незалежно від сплати страхових платежів	Діє тільки при внесенні страхових платежів
Нормоване страхове забезпечення	Не нормоване страхове забезпечення, а за згодою сторін

Страховий ринок – це частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Товаром цього ринку є страхова послуга.

Ціна на страхові послуги утворюється на конкурентній основі зіставлення попиту і пропозиції. Ціна послуги конкретного продавця залежить від величини структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат, очікуваного прибутку.

Асортимент страхового ринку - перелік видів страхування.

В Україні періодом створення страхового ринку вважають 90-х років. Саме тоді виникли перші страхові компанії: «Омета-Інстер», «Ризик», «Саламандра», «Скайт». «Скайт-вест», «АСКО-Прометей» тощо.

Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю в 1997 році було зареєстровано 700 страховиків, але за період з 1998-2003 рр. відкликано ліцензії майже у 250з них. Найгрубіші порушення страхового законодавства виявлено в таких компаніях «Укар» (Харків), «Альбіна» (Львів), «Укрін і К» (Київ), «Херсон-Аско» (Херсон) та ін. Основна причина – нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов’язання перед страхувальником.

Страховий ринок України у своєму розвитку історично пройшов певнi етапи.

І — з 1991 по 1993 роки — характеризується відсутністю спеціального законодавства, вiдповiдної методологiчної бази, нагляду з боку держави, ефективного ринкового механізму здійснення страхової діяльності. Відбувається екстенсивний розвиток страхового ринку «Зростання кiлькостi страхових органiзацiй”.

II - з 1993 по 1996 роки — почала створюватись страхова галузь в економiцi держави, був прийнятий декрет “Про страхування”, держава встановила нагляд за страховою дiяльністю i визначила певні вимоги щодо страховиків. Вiдбулася структурна будова страхового ринку України, з’явились групи страхових компанiй.

III - з 1996 по 2001 роки — був прийнятий Закон України “Про страхування”, який посилав вимоги щодо статутних фондiв (500 тис. євро) для страхування, що займались видами страхування іншими нiж страхуванням житгя, та 750 тис. євро для тих страхових компаній, якi займаються страхуванням житгя.

IV— з 2001 року — прийняття фактично нового Закону України Про внесення змiн до Закону України про страхування”, згiдно з яким ще бiльше пiдвищено вимога щодо статутного капiталу страховика, платоспроможності страхових компаній.

Страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Усі компанії страхового ринку можна поділити:

1. за формою власності (приватні, акціонерні, державні тощо);

2. за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та перестрахувальні);

3. за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні)

4. за величиною статутного капіталі та обсягами нагромадження страхових платежів (великі, середні, малі).

На страховому ринку діють страхові посередники – агенти і брокери.

Страхові агенти - це фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, укладають угоди страхування . Це транспортні підприємства, які здійснюють обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори. Банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування.

Страхові брокери - діють від імені та за дорученням страховика на підставі договору за винагороду, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Можуть надавати консультаційні послуги і страховикам.

Функціонування страхового ринку пов’язане з такими поняттями як страхове поле і страховий портфель.

Страхове поле – це наявність потенційних страхувальників із певного виду страхування.

Страховий портфель – сукупність укладених певною компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку.

1

У страхуваннi все вiдбувається так: спочатку страховик акумулює кошти за рахунок отримання страхових премiй, формує необхідний страховий фонд, запасний фонд, а потiм використовує їх, тобто витрачає на компенсацію збитків у разi настання страхового випадку у страхувальників в межах взятих на себе зобов’язань.

Дохiд страховика відображає всю суму надходжень та поділяється в залежності вiд видів дiяльностi на три великих групи:

- доходи вiд страхової дiяльностi,

- доходи вiд iнвестицiйної дiяльностi

- iншi доходи.

Доходи від страхової дiяльностi відносяться до доходів вiд основної операційної дiяльностi, включають всi надходження, пов’язані з проведенням страхування те перестрахування.

Основним джерелом доходів страховика с зароблені страхові премії. Тобто, кошти страховика с “заробленими” пiсля закiнчення договору страхування, якщо за перiод дiї цього договору не відбуваються страхові випадки. За економiчним змiстом заробленi страховi премiї є результатом реалiзацiї страхової послуги, аналогiчно понятгю виручка вiд реалiзацiї продукцiї.

Незаробленi страховi премиї є складовою технiчних резервiв страховика, представляють собою страхові премiї, що отриманi страховиком, зберігаються ним до закiнчення термiну дiї договору страхування, не є власністю страхування.

Доходи вiд iнвестицiйноi дiяльностi відносяться до додаткових доходiв вiд фiнансової дiяльностi i включають в себе доходи вiд розмiщення страхових резервiв та тимчасово вiльних коштiв за визначеними напрямками їх вкладання.

Доходи від iншої операцiйної дiяльностi вiдносяться до звичайної дiяльностi страховика i включають в себе: доходи вiд здачi майна в оренду, доходи вiд перерахунку страхових виплат, доходи безповоротної фiнансової допомоги, результат iндексацiї основних засобiв, доходи вiд реалiзацiї прав регресiї, вiд надання консультацiй, штрафи, пеня тощо.

Витрати страхової компанiї вiдображають використання нею коштiв для забезпечення дiяльностi i визначають два взаємопов’язанi процеси:

- виконання зобов’язань перед страхувальниками;

- фiнансування дiяльностi страхової компанiї.

Витрати страховика поділяються за економічним змiстом на наступнi великi групи:

- виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування;

- витрати на ведення страхової справи;

- витрати на фінансування превентивних заходів;

- витрати при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.

Характеристика витрат на ведення страхової справи:

- органiзацiйнi — витрати, що пов’язанi iз органiзацiєю, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є iнвестицiями.

- аквiзацiйнi — виробничі витрати страховика, пов’язані iз залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

- iнкасацiйнi — витрати, пов’язанi iз обслуговуванням товарно-грошового обiгу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регiстрiв тощо.

- лiквiдацiйнi — витрати, пов’язанi iз лiквiдацiєю збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату працi лiквiдаторам, судовi витрати, поштово-телеграфнi витрати тощо.

- управлiнськi витрати подiляються на загальнi витрати управління та витрати по управлінню майном. Цi витрати пропорцiйнi зiбранi страховим внескам. При оцiнцi рентабельності дiяльностi страхової компанії головне значення мають управлiнськi витрати.

Рiзниця мiж доходами i витратами створює фінансовий результат дiяльностi страхової компанії.

Фінансовий результат включає два елементи:

• прибуток (збиток)

• приріст (відплив) резерву внесків.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний — збиток.

Прирiст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в перiод зберiгання на рахунках страхової компанії може бути використаний як джерело iнвестицiй в економiку держави.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської дiяльностi страховика є її рiвень фінансової стiйкостi, платоспроможності, рентабельності та надiйностi, якi дозволязоть обрати свою страхову компанію.

Фінансова стійкість – перевага доходів над витратами в межах розрахунків за страховим фондом, яка забезпечується платоспроможністю страховика.

Платоспроможність – здатність страховика відповідати за своїми зобов’язаннями.

Рентабельність – це відношення балансового прибутку (загальний обсяг страхових платежiв за врахуванням витрат на страхові виплати, відрахувань у запаснi та резервні фонди, витрат на превентивнi заходи, витрат на ведення страхової справи) до сума доходiв за звiтний перiод.

Сьогодні в Україні особливо гостро стоїть проблема розробки певного інструменту оцінки фінансового стану страхових компанiй.

Страховий ринок як частина фiнансової сфери є об’єктом державного регулювання i контролю. Державне регулювання спрямоване на забезпечення формування i розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Українi необхiдних умов для дiяльностi страховикiв рiзноманiтних органiзацiйно—правових форм, недопущення на страховий ринок спекулятивних i фiктивних компанiй, що можуть заподiяти шкоду як страховiй справi, так i майновим iнтересам страхувальникiв та дотримання вимог законодавства України про страхування.

Головна проблема державного регулювання страхової дiяльностi забезпечити наявнiсть у страховика достатнього обсягу коштiв, за рахунок яких вiн був би здатний виконати свої зобов’язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможнiсть кожного конкретного страховика.

Державне регулювання страхової дiяльностi здiйснюється за допомогою проведення державою спецiальної податкової, тарифної i цiнової полiтики, прийняття окремих законiв i нормативних документiв.

Заходи державного регулювання:

- реєтрацiя страхових компанiй

- видача лiцензiй на проведення певних видiв страхування

- здійснення контролю за їх діяльністю.

Порядок реестрацiї та лiцензування визначений у Законi УкраУни “Про страхування” (вiд 4 жовтня 2001 р.) та в iншiй нормативно-законодавчiй базi зi страхування.

Єдиний державний реєстр страховикiв України — це система збору, облiку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються лiцензування страхової дiяльностi i нагляду за страховою дiяльнiстю страховикiв. У Реестр заносяться данi про страховикiв, якi одержали лiцензiю на здiйснення страхової дiяльностi.

Лiцензiя є обов’язковою. Вона видається на проведення конкретних видiв страхування i перестрахування.

Вiд органiзацiї державного страхового нагляду, його функцiонування залежить напрямок розвитку страхової діяльності, її спрямованiсть на вирiшення економiчних проблем у державi, адже страховi компанiї, збираючи та накопичуючи значнi грошовi кошти, живлять своїми вкладеннями банкiвську систему, надають страховий захист великiй кiлькостi фiзичних та юридичних осiб, мають можливiсть широкого та довготривалого використання страхових коштiв i тим самим вирiшувати iнвестицiйнi потреби суб’єктiв господарювання.

Важливим напрямом державного регулювання страхової дiяльностi є оподаткування. Склад податків, якi сплачуються страховиками, визначається Законами України «Про систему оподаткування” i «Про оподаткування прибутку підприємств”.