Відшкодування шкоди.

1. Поняття та особливості зобов'язань відшкодування шкоди.

2. Умови відповідальності за спричинення шкоди.

3. Особливості відповідальності за шкоду, спричинену малолітнім, неповнолітнім, недієздатним.

4. Відповідальність за шкоду, спричинену органами державної влади.

5. Відповідальність за шкоду, спричинену органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

6. Відповідальність за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки.

7. Відповідальність за шкоду, спричинену недоліками товарів, виконаних робіт і наданих послуг.

8. Відповідальність за шкоду, яка заподіяла шкоду життю і здоров’ю особі.

9. Порядок та об’єм відшкодування шкоди.

1. ЦКУ є однією із підстав виникнення зобов’язань, при цьому заподіювач шкоди і потерпілий не знаходяться в жодних договірних відносинах.

Зобов’язання заподіяння шкоди складається із таких елементів: суб’єкт, об’єкт та зміст.

Суб’єкти:

Кредитор – це потерпілий, боржник – заподіював шкоди.

Боржниками можуть виступати дві групи осіб: особа яка заподіяла шкоду; особи, на яких законом покладений обов’язок відшкодувати шкоду.

Суб’єктний склад в процесі розвитку деліктних зобов’язань може змінюватись. Може пройти як заміна боржника так і заміна кредитора.

Відповідальність може бути з множинністю суб’єктів: шкода спричинена майну, яка перебуває на праві спільної власності (множинність кредитора), якщо шкода спричинена декількома боржниками.

Об’єкт:

Об’єктом є саме відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому.

Воно може полягати або в поновленні майнової сфери (якщо шкода була заподіяна майну) або у формі відшкодування збитків.

Зміст:

Зміст становлять права кредитора та обов’язок боржника.

Право кредитора на відшкодування шкоди та обов’язок боржника відшкодувати.

Деліктне зобов’язання має певні особливості:

• Вони поширюються як на майнові так і на особисті не майнові правовідносини. При цьому саме відшкодування шкоди носить лише майновий характер.

• Вони виникають в результаті порушення прав, які носять абсолютний характер.

• Дані зобов’язання носять позадоговірний характер.

• Деліктне зобов’язання спрямоване на повне відшкодування потерпілому шкоди. Незалежно від того кому вона була спричинена, в чому виражалася та які способи її відшкодування.

• Обов’язок відшкодувати шкоду може бути покладений не лише на особу, яка спричинила шкоду, а й на інших осіб.

• Розмір відшкодування може бути змінений в залежності від майнового стану заподіювача.

• Заподіювач шкоди не несе відповідальність тільки якщо шкода виникла в наслідок умислу потерпілого.

2. Юридичною підставою є склад правопорушення.

В склад входять умови настання відповідальності.

Умови:

• Наявність шкоди.

• Протиправна поведінка.

• Причинний зв’язок.

• Вина.

Шкода – є зменшенням чи знищенням майнових благ, які охороняються законом.

Шкода може бути моральною або майновою:

• Майнова – має певну економічну цінність і може бути виражена в грошовому еквіваленті.

Майнова шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі, а якщо річ приносить доходи ще упущена вигода.

Розмір шкоди визначає розмір цивільної відповідальності.

• Моральна – втрати, не майнового характеру у наслідок моральних чи психічних страждань або інших негативних явищ, які заподіяні особі в наслідок незаконних дій або бездіяльності інших осіб.

Вона може полягати у приниженні честі, гідності, престижу, ділової репутації, у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків, у розладі з оточуючими, у порушенні права власності.

Моральна шкода, згідно нашого законодавства може відшкодовуватися як фізичній та юридичній особі.

Розмір компенсації визначається з урахуванням суті позивних вимог, характеру правопорушення, глибини моральних і психічних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Поведінка яка спрямована проти законодавства чи природних прав людини.

Протиправність має 2 форми: протиправна діяльність; протиправна бездіяльність.

Шкода не може відшкодовуватися у разі вчинення правомірних дій: згода потерпілого на заподіяння йому шкоди; коли шкода була заподіяна при здійсненні або виконанні обов’язків; шкода заподіяна в стані необхідної оборони.

Шкода, яка заподіяна правомірними діями: в стані крайньої необхідності, але така шкода підлягає відшкодуванню.

Причинний зв'язок – це зв’язок між діянням та шкодою.

За загальним правилом достатньо лише одного причинного зв’язка, але виникають випадки, коли для відшкодування шкоди необхідно декілька причинних зв’язків.

Вина.

Для цивільного права форма вини не має значення.

3. Відповідальність за деліктними зобов’язаннями можуть нести лише особи, які здатні керувати своїми діями та правильно оцінювати їх наслідки. Така здатність настає з 14 років.

Особи віком до 14 років законом визнані як неделіктоздатні, але шкода таких осіб підлягає відшкодуванню.

У відповідності з ЦКУ, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовуються її батьками або опікуном або іншою фізичною особою, яка на правовий підставах здійснює виховання дитини.

Ці особи відшкодовують шкоду за умови, що вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання і нагляду за малолітньою особою.

Якщо дитина перебувала під наглядом навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, то шкода також відшкодовується цими установами.

Умови відповідальності батьків, опікунів або установ є їх власна винна поведінка. При цьому поняття вини батьків та опікунів трактується більш ширше ніж поняття вини установ.

Під виною батьків або опікунів необхідно розуміти як нездійснення необхідного нагляду над дітьми так і безвідповідальне відношення до його виконання або неправомірне використання своїх прав до дитини.

Батьки можуть довести свою невинуватість тільки при наявності поважної причини.

Відповідальність несе і батько і мати, незалежно від того чи живуть вони разом чи окремо, але той хто проживає окремо може довести, що він не приймав участь у вихованні дитини по вині іншого з батьків.

Особливо вирішується питання про відповідальність батьків, яких було позбавлено батьківських прав.

Підставою для позбавлення батьківських прав є порушення батьківського обов’язку (ухилення, зловживання, жорстоке поводження з дітьми). Вказана поведінка батьків негативно впливає на дітей, в силу чого виникає неправомірною поведінкою дітей та шкодою, заподіяну третій особі. З іншої сторони батьки позбавлені батьківських прав та не можуть приймати участь у вихованні дитини, а тому законодавець обмежує відповідальність з моменту позбавлення батьківських прав.

Що стосується вини навчальних або лікувальних закладів, то вона може проявлятися у нездійсненні ними необхідного нагляду. За низький рівень виховної роботи такі особи деліктної відповідальності не несуть.

Якщо буде доведено, що шкода була завтра як і по вині установи та і батьків, то шкода відшкодовується за принципом часткової відповідальності.

Принцип часткової відповідальності буде мати місце коли малолітні є від різних батьків.

Відповідальність батьків не припиняється по набуттю дитини повноліття, хочу закон допускає можливість того, що обов’язок відшкодувати шкоду може бути переведений на того хто завдав шкоду. Таке можливе при таких умов:

• Коли шкода була завдана життю чи здоров’ю особи.

• В якості осіб, які відповідали за шкоду були лише фізичні особи (батьки або опікуни).

• Якщо відповідач визнаний неплатоспроможним або помер.

• Сам заподіював став повністю дієздатним та має кошти для відшкодування.

Відповідальність неповнолітніх.

Неповнолітні несуть відповідальність на загальних підставах, але закон враховує, що неповнолітній в такому віці не можуть самостійно відшкодувати шкоду у зв’язку з відсутністю у них достатніх коштів.

Крім того до цього береться і та обставина, що у цьому віці поведінка людей визначається впливом батьків.

Батьки будуть нести субсидіарну відповідальність.

Припиняється по досягненню неповнолітніми повноліття або коли неповнолітній стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

У разі коли особа набула повної цивільної дієздатності до настання повноліття, то вона відшкодовує шкоду на загальних підставах.

З даного правила є винятки, якщо була згода батьків на набуття повної цивільної дієздатності.

Громадяни, яки визнані судом недієздатними, не лише самостійно не можуть вчиняти будь-які правочини, а й вони не являються суб’єктом цивільно-правової відповідальності.

Спричинена ними шкода відшкодовується або їх опікунами або установами, які здійснюють нагляд за цими особами.

Під виною цих опікунів або установ вважають неналежне виконання обов’язків по здійсненню нагляду за недієздатною особою.

Оскільки відповідальність настає не за їх винні дії, то покладений на них обов’язок не припиняється і у разі наступного поновлення дієздатності заподіювача шкоди.

Відшкодування можна покласти на самого недієздатного при наявності 2 умов:

• Якщо опікун помер або не має достатніх коштів.

• Якщо недієздатний такі кошти має.

Що стосується відповідальності обмежено дієздатних – то вони відповідають на загальних підставах.

Спричинення шкоди особою яка у момент спричинення знаходилась у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними. Коли особа перебуває у стані афекту.

За загальним правилом ці особи звільняються від відповідальності.

Винятки:

• Заподіювач шкоди не звільняється від відповідальності, якщо він сам себе довів до такого стану шляхом зловживання спиртних напоїв, наркотичними або токсичними засобами.

• Суд може покласти обов’язок відшкодувати шкоду яка була заподіяна життю або здоров’ю особи.

• Обов’язок по відшкодуванню шкоди може бути покладено на його дружину, чоловіка, батьків повнолітніх дітей, якщо вони знали про психічний розлад заподіювача але не вжили заходів щодо запобігання шкоди.