6.а)Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ та процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Основні поняття і ключові слова: пізнавальна діяльність, пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, увага, уява, мова і мовлення), емоційні процеси (емоції, почуття), вольові процеси (воля), чуттєве пізнання, абстрактне пізнання.

6.б) Пізнавальні процеси, їх характеристика

Відчуття

Є різні види відчуттів: відчутні (шкірні), смакові, нюхові, зорові, слухові, м'язовий та відчуття рівноваги. Зорові відчуття виникають при дії електромагнітної енергії на око людини.

Слухові відчуття виникають, коли на внутрішнє вухо впливають коливання тиску повітря.

відчутні відчуття пов'язані з різного роду впливами на спеціалізовані шкірні сприймають апарати - рецептори. Таких рецепторів у шкірі людини багато і тому шкірні відчуття дуже різноманітні.

Це відчуття від дотику, тиску, тепла, холоду, болю.

Сприйняття

Цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверхні органів чуття. Разом з процесами відчуття воно забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтування в навколишньому світі.

Будучи необхідним етапом пізнання, воно завжди в більшій або меншою мірою пов'язане з мисленням, пам'яттю.

Мислення

Процес пізнавальної діяльності індивіда, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Мислення є предметом комплексних, міждисциплінарних досліджень.

У філософії вивчається співвідношення матерії і мислення, можливості та шляхи пізнання світу за допомогою нього.

Пам'ять

Процеси організації та збереження минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.

Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальної функцією, що лежить а основі розвитку і навчання.

Уява

Психічний процес, що виражається:

1) у побудові образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта;

2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у продукуванні образів, які не програмують, а замінюють діяльність;

4) у створенні образів, що відповідають опису об'єкта.

Найважливіше значення уяви в тому, що воно дозволяє представити результат праці до його початку, тим самим орієнтуючи людини в процесі діяльності.

7)Людина живе у світі предметів, ситуацій і подій, без помітної напруги відчуває їх наявність. Усі їх якості й особливості стають фактом людської свідомості за допо­могою відчуттів і сприймань.

Відчуття - психічний пізнавальний процес, що полягає у рецепції в мозку деяких властивостей, якостей предметів і явищ зовніш­нього та внутрішнього світу внаслідок їх безпосереднього впливу на відповідні органи чуття.

Джерелом їх є матеріальний світ, оточення та орга­нізм. Відчуття - єдиний механізм виявлення енерге­тичних і хімічних сигналів, які надходять людині із зовнішнього середовища і на основі яких вона сприй­має та оцінює реальність. Такими сигналами є світло, тиск, тепло, запах хімічних речовин тощо. Органи чуття одержують їх і трансформують у біоелектрич­ний, нейронний сигнал, що подається в мозок. У пер­шій стадії пізнання світу беруть участь спеціальні нейронні одиниці (рецепторні клітини), що реагують на кон­кретний вид енергії: клітини сітківки ока - на світлову енергію, смакові рецептори - на молекули хімічних сполук.

Завдяки відчуттям людина пізнає форми існування речей. Знання про світ і відчуття фізичної реальності виникають на основі отриманої людиною сенсорної (відчуттєвої) інформації. Відчуття є вирішальними аспек­тами життєдіяльності людини, якій доводиться мати справу з величезною кількістю пристосувань, отримую­чи інформацію через сенсорні системи - світлофори, автомобілі, годинники, телефони, комп'ютери і телеві­зори тощо.

Якості та властивості предметів об'єктивної дійсно­сті, діючи на органи чуття, відображаються в мозку людини у формі відчуттів. Відчуття виникають унаслі­док дії зовнішніх подразників на органи чуття, а також фізіологічних процесів у різних частинах тіла (внутріш­ніх подразників).

Органи чуття - двері, через які зовнішній світ про­никає в людську свідомість. Вони забезпечують орієнту­вання людини у світі. На кожен із органів чуття діють адекватні та неадекватні подразники. Специфічні вла­стивості зовнішнього світу породжують специфічність органів чуття. Відчуття як психофізіологічний процес є рецепцією нервовою системою об'єктивних властиво­стей зовнішнього світу, які діють на органи чуття та існують незалежно від них.

8) Види відчуттів

Класифікація відчуттів може здійснюватися по-різному. Головними ознаками для виділення класів (видів) відчуттів виступають розміщення рецептора, характер рецептора та модальність відчуття.

За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:

• екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;

• проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;

• інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

За ознакою характеру рецептора також виділяють:

• фоторецепцію - чутливість до світла (зорові відчуття);

• хеморецепцію - чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);

• аудіорецепцію - чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);

• механорецепцію - чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);

• терморецепцію - чутливість до температури (температурні відчуття).

• За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди.

9) Усі внутрішні органи мають свої рецептори (провідні шляхи, що пов'язують їх з великими півкулями головного мозку). Органічні відчуття є складовими інтероцептивних безумовних і умовних рефлексів. Органічні відчуття спричиняються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуттів голоду, спраги, пов'язаних із задоволенням потреби в їжі і питті. Органічні відчуття характеризуються недостатньою якістю, нечіткістю, непевною локалізацією. Тому І.М. Сеченов називав їх "темними чуттями". Виникнення органічних відчуттів супроводжується переживаннями негативних емоцій, а зняття їх пов'язане з позитивним емоційним станом людини. У здорової людини, казав І.М. Сеченов, це "валове почуття загального доброго стану", а у хворої - "почуття загального нездужання".

Шкірні відчуття - дотику та тиску, дотику; температурні й болючі; смакові і нюхові відчуття; зорові, слухові, відчуття положення і рухи (статистичні і кінестетичні) і органічні відчуття голод, спрага, біль). Органічні відчуття пов'язані з органічними потребами і викликаються в значній мірі порушенням автоматичного протікання функцій внутрішніх органів (голод, спрага, відчуття, що йдуть з серцево-судинної, дихальної та статевої системи тіла: смутні, погано диференційовані відчуття, складові чуттєву основу хорошого або поганого самопочуття.

Подразниками, що викликають нюхові відчуття, є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям, розчиняється в носовій рідині і діє на рецептор. У багатьох тварин це основний рецептор, він тісно пов'язаний із задоволенням потреб в їжі, паруванні, самозбереженні.

У житті людини нюхові відчуття не мають такого значення, як зорові і слухові. Вони мало пов'язані з орієнтуванням у навколишньому середовищі. Нюхова чутливість тісно пов'язана зі смаковою, допомагає розпізнати якість їжі. Нюх попереджає про несвіжість їжі, про небезпеку для організму повітряного середовища, даїє змогу розрізняти в окремих випадках хімічний склад речовини.

У деяких випадках, коли це пов'язано з умовами діяльності людини і тренуванням, нюхова чутливість досягає значної досконалості (наприклад, у дегустаторів, пожежників, робітників парфумерних фабрик і т.д.). Значного розвитку нюх набуває у сліпих і сліпоглухих людей.

Завдяки органам нюху людина відчуває велику кількість різноманітних запахів і визначаються вони хімічною природою тих речовин, які стали їхнім джерелом. Тому і називають їх відповідно до об'єкта: "запах сіна", "запах первоцвіту", "запах троянди", "запах бензину" тощо.

Смакові відчуття

Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини, звідси й анатомічне сусідство їхніх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Особливістю динаміки смакових відчуттів є їхній тісний зв'язок з потребою організму в харчуванні. При голодуванні смакова чутливість підвищується, при ситості - знижується. Органом смаку є язик. Виділяють чотири основні якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне. Як вважають дослідники, із комбінації цих чотирьох відчуттів, до яких приєднуються мускульні рухи язика, і виникає гама смакових відчуттів.

Слух — одне з зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки, мову за допомогою спеціального органа — вуха. Звуки змушують коливатися барабанну перетинку, яка передає коливання у внутрішнє вухо. Інформація про коливання потрапляє в мозок, який розпізнає різні звуки. Людина чує звуки частотою від 16 Гц до 20 кГц. Деколи вуха закладає. Тиск повітря змінюється і вуха не встигають відразу до цього пристосуватися - тому що тиск є різним з зовні барабанної перетинки і в середині. У момент вирівнювання тиску у вухах чується хлопок

Зір — відчуття (сенсо́рне відчуття), що дозволяє сприймати світло; колір та зовнішню структуру навколишнього світу у вигляді зображення або картини. У тварин і людини органами зору є очі; втім зорова картина є також продуктом обробки первинної зорової інформації мозком.