42. Спадкування за законом у міжнародному приватному праві

 

Спадкування за законом - це правовідносини не охоплені за­повітом. Законодавство держав передбачає підстави та умови спад­кування, коло осіб, допущених до спадкування й черговість їх закликання до спадкування. Саме щодо кола осіб, які заклика­ються до спадкування, законодавство держав містить чи не найріз­номанітніші норми. Наприклад, у Франції існує система розрядів, яка передбачає поділ родичів залежно від їх близькості до спадко­давця. Чотири розряди охоплюють: перший - низхідних родичів спадкодавця (діти, внуки та інші); другий - батьків спадкодавця, його братів, сестер та їх низхідних родичів; третій - усіх інших висхідних родичів спадкодавця, крім батьків (дід, бабка, прадід та інші); четвертий - інших родичів по бічних лініях (крім братів і сестер) до 6-го ступеня родинності (тобто двоюрідні брати й се­стри, дядьки, інші). Наявність хоч би одного з родичів поперед­нього розряду усуває від спадкування більш дальніх родичів. Вод­ночас діє право представництва, відповідно до якого права спадко­ємця, який помер раніше від спадкодавця, переходять до його низ­хідних родичів. Переживше подружжя спадкує перед четвертим розрядом, усуваючи його від спадкування. Цивільний кодекс Франції передбачає випадки спадкування половини майна пережив­шим подружжям, або однієї четвертої - як узуфрукт. Отримуючи узуфрукт на частину майна, спадкоємець може вимагати його пе­ретворення на пожиттєву ренту.

У Німеччині та Швейцарії діє система «парантелл». «Парантел- лу» утворює група кровних родичів зі спільним предком і його низхідними родичами. Відповідно до норм Цивільного уложення Німеччини «парантелли» охоплюють: перша - родичів спадкодав­ця по низхідній лінії; друга - батьків спадкодавця та їх низхідних родичів; третя - діда й бабку спадкодавця та їх низхідних родичів; четверта - прадіда, прабабку спадкодавця та їх низхідних родичім, далі слідують наступні «парантеллп». Наявність родичів у поперед ній «парантеллі» усуває від спадкування всі наступні. Всередині першої «парантелли» майно ділиться порівну між дітьми спадко­давця. Решта низхідних родичів спадкує за правом представництва (як у Франції). Всередині другої «парантелли» майно ділиться по­рівну між батьками спадкодавця. Якщо одного з них немає в жи­вих, то його частка переходить до низхідних родичів за правом представництва, а в разі їх відсутності - до того з батьків, який за­лишився живим. У третій та інших «парантеллах» діють аналогічні принципи: висхідні родичі усувають від спадкування низхідних; майно ділиться порівну між родичами по батьківській та материн­ській лініях; у разі відсутності родичів у одній з «парантелл» усе майно розподіляється всередині іншої, низхідні родичі спадкують за правом представництва.

Якщо законодавство Німеччини не обмежує кількість «паран­телл», то законодавство Швейцарії визнає тільки три перші з пере­лічених. Родичі, які входять до складу четвертої «парантелли» отримують тільки узуфрукт на майно спадкодавця (ст. 460 Цивіль­ного кодексу Швейцарії), а право власності на майно переходить до держави.

Переживше подружжя хоч і не входить до складу котроїсь з «парантелл», все ж закликається до спадкування поруч з родича­ми, які складають перші три «парантелли», усуваючи від спадку­вання усіх інших. Частка майна цього з подружжя є різною, залеж­но від того, у якій «парантеллі» воно закликається до спадкування. До того ж, згідно з нормами до законодавства Швейцарії пере­живше подружжя може вибирати або право власності на вказану частину майна, або узуфрукт на значно більшу його частину. Узу­фрукт може бути перетворено на пожиттєву ренту.

В Італії спадкувати за законом можуть: 1) родичі спадкодав­ця по низхідній лінії; 2) батьки спадкодавця, брати й сестри; 3) висхідні родичі (дід, бабка, прадід та інші); 4) родичі по біч­ній лінії.

За законодавством Угорщини також закликаються до спадку­вання насамперед кровні родичі, і тільки в другу чергу - чоловік або дружина спадкодавця. У цьому разі необхідними умовами за­кликання до спадкування є перебування у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем до моменту його смерті та відсутність дітей, ону­ків і правнуків спадкодавця.

Спадкове право Англії відрізняється від спадкового права кон­тинентальної Європи, зокрема тим, що переживше подружжя по­сідає вигідніше становище щодо частки в майні та порядку закли­кання його до спадкування. Наприклад, якщо у спадкодавця немає родичів, передбачених правом Англії, то все майно переходить до пережившого подружжя. У разі відсутності пережившого подруж­жя спадкують: 1) низхідні родичі; 2) батьки; 3) повнорідні брати й сестри; 4) неповнорідні брати й сестри; 5) діди й бабки; 6) повно- рідні дядьки й тітки; 7) неповнорідні дядьки й тітки. При цьому повнолітні низхідні родичі та батьки спадкодавця отримують май­но у власність, а всі інші - на засадах довірчої власності. Перелік спадкоємців містить Закон про спадкування (про забезпечення сім'ї та утриманців) 1975 р.

Спадкоємці за законом (та й за заповітом) беруть участь у спад­куванні у другій стадії передання спадку. Тобто вони успадкову­ють майно, звільнене від боргів особою, яка управляє спадковим майном на першій стадії та виконує функції розпорядника. Розпо­рядник хоч і не вважається спадкоємцем, все ж він може продава­ти, заставляти чи здавати в оренду майно спадкодавця з метою лі­квідації боргів спадкодавця. Він повинен сплачувати податки зі спадкового майна, здійснювати заходи по заповідальному відказу, забезпечувати діяльність підприємств спадкодавця.

Особи, закликані до спадкування, можуть отримати фіксовану грошову суму та/чи пожиттєве користування певною частиною майна, або ж майно переходить до них за правом представництва, чи частка майна утворює довірчу власність на підставі закону (statutary trust).

Відповідно до ст. 532 Цивільного кодексу РРФСР 1964 р. спад­коємці поділяються на черги. Першу складають діти, переживше подружжя та батьки померлої особи. Другу утворюють брати й сестри спадкодавця. Наявність спадкоємців першої черги усуває від спадкування другу. Допущення до спадкування пережившого подружжя та оголошення його спадкоємцем першої черги дають можливість провести паралелі з законодавством Великобританії. Водночас законодавство Росії істотно розширює перелік спадко­ємців, порівняно з законодавством інших іноземних держав. Право брати участь у спадкуванні надається також непрацездатним осо­бам, які не менше одного року перебували на утриманні померлого.

У більшості штатів США, як і в Англії, переживше подруж­жя також має переваги перед іншими спадкоємцями за законом.

Як правило, переживше подружжя має право на отриманим фіксо ваної грошової суми, яка може досягати досить значних розмірів.

Замість цієї суми переживше подружжя може або отримати рівноцінне майно, або фіксовану грошову суму і певну частку майна, розмір якої залежить від наявності дітей спадкодавця чи його низхідних родичів. У разі відсутності батьків спадкодавця та його низхідних родичів усе майно переходить до пережившого подружжя. Коло спадкоємців у різних штатах неоднакове, а в де­яких, наприклад у Канзасі, Вайомінгу, не обмежується ступінню родинності.

Для законодавства та практики усіх держав спільним є перехід майна до держави у разі відсутності спадкоємців або у випадку їх відмови від нього. За законодавством Німеччини, Швейцарії дер­жава вважається спадкоємницею (jure hereditario), а тому набуває не тільки прав, але й обов'язків спадкодавця (§ 1936 Цивільного уложення Німеччини, ст. 466 Цивільного кодексу Швейцарії).

У Франції, Англії, США майно спадкодавця, що не залишив спадкоємців, вважається виморочним і переходить до держави без будь-яких обтяжень для неї, як і будь-яке безхазяйне майно (статті 539, 768 Цивільного кодексу Франції, титул 78 Єдиного закону США про розпорядження невитребуваним майном). Звер­нувшись до колізійних норм, про які йтиметься далі, можна конста­тувати таке. Англійська практика та доктрина питання про вимо­рочне майно, що складається з рухомих речей, залишене в Англії після смерті особи з доміцилієм за кордоном, вирішує залежно від визначення переходу майна до держави за законом тієї країни, де спадкодавець (з огляду на англійську концепцію доміцилію) мав доміцилій на момент смерті. Якщо за законом держави- доміцилію померлого, права держави на виморочне майно вва­жаються правами спадкування, то рухоме майно передається державі як спадкоємниці. Якщо ж відповідно до цього закону майно вважається безхазяйним, то воно надходить до британської скарбниці за місцем його знаходження. Вирішення питання про виморочне майно саме таким чином є результатом кваліфікації цього майна за законом держави, до якого відсилає колізійна нор­ма про спадкування (тобто кваліфікації за статутом спадкування, а не за законом суду).