Лекція 29-30. (4 год.)
Тема: Фінансове планування
Питання:
Сутність, завдання та об’єкт фінансового планування.
Методи фінансового планування.
Сутність фінансового плану та види.
Сутність, завдання та об’єкт фінансового планування.
Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.
У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.
Об’єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.
Плануванням є процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру та визначення шляху найбільш ефективного їх досягнення. Ці установки, що розробляються найчастіше у вигляді дерева цілей, характеризують бажане майбутнє і за можливості чисельно виражаються набором показників, які є стрижневими для певного рівня управління.
Необхідність складання планів визначається багатьма причинами. Назвемо три з них: невизначеність майбутнього, координуюча роль плану та оптимізація економічних наслідків.
Дійсно, якби майбутнє компанії було абсолютно передбачуване, не було б потреби постійно розробляти плани, удосконалювати методи їх складання і структуризації. Звідси, до речі, видно, що головна мета складання будь-якого плану — не визначення точних цифр і орієнтирів, оскільки зробити це неможливо в принципі, а ідентифікація по кожному з найважливіших напрямків деякого «коридору», у межах якого може варіювати той або інший показник.
Зміст координуючої ролі плану полягає в тому, що наявність добре структурованих, деталізованих і взаємопов’язаних цільових установок дисциплінує як перспективну, так і поточну діяльність, приводить її до певної системи, дозволяє господарюючому суб’єктові працювати без суттєвих збоїв. Ця роль особливо помітна в найбільших компаніях, що мають складну структуру управління, а також у компаніях, що активно використовують систему постачання сировини «точно в строк», коли обсяг поточного наявного запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів розрахований, виходячи з потреб виробництва на декілька найближчих годин.
Суть оптимізації економічних наслідків в тому, що будь-яке порушення координації в діяльності системи вимагає фінансових витрат (прямих або непрямих) на її подолання. Ймовірність настання подібної неузгодженості набагато нижча, якщо робота здійснюється за планом.
Фінансове планування здійснюється на двох рівнях.
На мікрорівні — це індивідуальні плани окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств. Їхні головні завдання — визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості.
На макрорівні — це основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави — бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб’єктів фінансових відносин. Саме ці плани є відображенням фінансової політики держави. Водночас вони мають різну значущість. Бюджет, це реальний директивний документ, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом реалізації фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремими сферами і ланками фінансової системи. Він є основним засобом обґрунтування та збалансування фінансової політики.
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінансування.
Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;
визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:
які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпорядженні;
які джерела їх надходження;
чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;
яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;
як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики. Вони полягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.
Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію. Фінансова політика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.
Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв’язання окремих її завдань надмірними вкладеннями за рахунок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв’язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.
Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінансової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків.
У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб’єктів чітко організованою і скоординованою.
В основі фінансового планування — стратегічний і виробничий плани.
Стратегічний план передбачає формулювання мети, завдань, масштабів і сфери діяльності компанії. Нерідко ці цілі формулюються на якісному рівні або у вигляді дуже загальних кількісних орієнтирів.
Виробничі плани складаються на основі стратегічного плану і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної і інвестиційної політики.
Термін «стратегічне планування» почав застосовуватися порівняно недавно: вважається, що вперше він з’явився в 60-і роки як одна з головних характеристик діяльності ряду транснаціональних корпорацій з штабквартирами в США. На сьогодні відомі різні концепції і трактування цього поняття залежно від широти цільових установок. Зокрема, мова може йти про суто економічну природу стратегічного планування або до уваги беруться і соціально-політичні аспекти діяльності корпорації.
У межах стратегічного планування цільові установки можуть упорядковуватися в різні способи, проте, як мінімум, розрізняють чотири типи цілей компанії:
- ринкові — який сегмент ринку товарів і послуг планується охопити, які пріоритети в основній виробничо-комерційній діяльності компанії;
- виробничі — які структури виробництва і технології забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості;
- фінансово-економічні — які основні джерела фінансування і прогнозовані фінансові результати обираної стратегії;
- соціальні — якою мірою діяльність компанії забезпечить задоволення певних соціальних потреб суспільства загалом або окремих його шарів.
У будь-якому випадку серед основних цілей, для досягнення яких розробляються стратегічні плани, завжди присутня комбінація «товар — ринок». Іншими словами, основне призначення подібного плану — обґрунтування: по-перше, який товар повинен вироблятися, і по-друге, де він
може бути реалізований. Природньо, план не обмежується лише констатацією цілей, він також поєднує їх обґрунтування, у тому числі і ресурсне.
Саме тому складовою частиною будь-якого стратегічного плану є фінансова складова.
Необхідно зазначити, що термін «стратегічний» зовсім не рівнозначний терміну «довгостроковий» — перший набагато об’ємніший другого в концептуальному і змістовному сенсах, хоча, безумовно, стратегічне планування здійснюється з позиції довгострокової перспективи. Стратегічний план може мати таку структуру:
Розділ 1. Зміст і цільові установки діяльності фірми — визначається призначення і стратегічна мета діяльності фірми, масштаби і сфера діяльності, тактичні цілі і завдання.
Розділ 2. Прогнози і орієнтири — наводять прогноз економічної ситуації на ринках капіталів, продукції і праці, намічені перспективні орієнтири за основними показниками.
Розділ 3. Спеціалізовані плани і прогнози: виробництво, маркетинг, фінанси (фінансовий план), кадрова політика, інноваційна політика (нау-
ково-дослідна і конструкторські розробки), нова продукція і ринки збуту.
Фінансовим планом є документ, що характеризує спосіб досягнення фінансових цілей компанії і який пов’язує її доходи і витрати. В процесі фінансового планування: а) ідентифікуються фінансові цілі та орієнтири фірми; б) встановлюється міра відповідності цих цілей поточному фінансовому стану фірми; в) формулюється послідовність дій із досягнення поставлених цілей.
Розрізняють два фінансових плани: довгостроковий і короткостроковий. Основне цільове призначення першого — визначення допустимих із позиції фінансової стійкості темпів розширення фірми; метою другого є забезпечення постійної платоспроможності фірми.
Розрізняють такі етапи процесу фінансового планування: а) аналіз фінансового становища компанії; б) складання прогнозних кошторисів і бюджетів; в) визначення потреби компанії у фінансових ресурсах; г) прогнозування структури джерел фінансування; д) створення і підтримка дієвої системи контролю і управління; е) розробка процедури внесення змін до системи планів.
Із позиції практики рекомендується готувати декілька варіантів фінансового плану: песимістичний, найбільш вірогідний і оптимістичний. При підготовці плану потрібно враховувати: а) наявність обмежень, із якими стикається підприємство (вимоги по охороні довкілля; вимоги ринку за об’ємом, структурою і якістю продукції; технічні, технологічні і кадрові особливості певного підприємства); б) дисциплінуючу роль плану для роботи фінансового менеджера; в) умовність будь-яких планів через природню невизначеність розвитку економічної ситуації в глобальному і локальному масштабах.
У найбільш загальному вигляді фінансовим планом є документ, що містить такі розділи:
1. Інвестиційна політика:
Політика фінансування основних засобів.
Політика фінансування нематеріальних активів.
Політика відносно довгострокових фінансових вкладень.
2. Управління оборотним капіталом:
Управління грошовими коштами і їх еквівалентами.
Фінансування виробничих запасів.
Політика стосунків із контрагентами та управління дебіторською
заборгованістю.
3. Дивідендна політика і структура джерел.
4. Фінансові прогнози:
Характеристика фінансових умов.
Доходи фірми.
Витрати фірми.
Прогнозна фінансова звітність.
Бюджет грошових коштів.
Загальна потреба в капіталі.
Потреба в зовнішньому фінансуванні.
5. Облікова політика.
6. Система управлінського контролю.
Як бачимо, фінансовий план досить складний як за структурою, так і за змістом; крім того, для його розробки потрібні зусилля різних підрозділів компанії.